Хто фінансуватиме професійно-технічну освіту — держава чи місцева влада? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99
Хто фінансуватиме професійно-технічну освіту — держава чи місцева влада?

Волинь-нова

Хто фінансуватиме професійно-технічну освіту — держава чи місцева влада?

У чиїй власності перебувають майнові комплекси училищ? Чи готові волинські заклади профтехосвіти до сучасних викликів на ринку праці? Ці та інші проблемні питання галузі обговорили депутати обласної ради та директори навчальних закладів на прес-клубі «Профтехосвіта: стан та перспективи» у редакції газети «Волинь-нова»

У засіданні взяли участь Людмила Плахотна, начальник управління освіти, науки та молоді облдержадміністрації; Олександр Ткачук, заступник начальника – начальник відділу ПТО та молодіжної політики облдержадміністрації; Юрій Поліщук, заступник голови постійної комісії з питань освіти, культури та мови, національного і духовного розвитку, сім'ї, молоді, спорту та туризму обласної ради; Галина Карнаухова, начальник відділу з питань гуманітарної та соціально-культурної сфери обласної ради; Сергій Антонюк, директор Ковельського професійного ліцею; Олександр Вознюк, директор Торчинського професійного ліцею; Ольга Завацька, директор Луцького центру професійно-технічної освіти; Ігор Корчук, директор Волинського коледжу Національного університету харчових технологій; Людмила Панасюк, директор Колківського вищого професійного училища; Валентина Приступа, директор Нововолинського вищого професійного училища; Роман Романюк, директор Волинського обласного центру зайнятості; Наталія Муха, начальник відділу кадрів ПАТ «Луцьксантехмонтаж» № 536. А також депутати облради Ірина Вахович, Михайло Імберовський, Галина Йовик, Олександр Курилюк, Михайло Скопюк. Модератор прес-клубу — начальник відділу прес-служби обласної ради Оксана Лукашук

РІШЕННЯ ДЕПУТАТІВ ЩОДО УЧИЛИЩ ПЕРЕВІРЯЄ ЧАС

 

 — Чи вистачає професійно-технічним навчальним закладам бюджетних коштів.

Яка доля їхніх майнових комплексів? — таке питання поставила начальник відділу прес-служби обласної ради Оксана ЛУКАШУК.

 

 

 Людмила ПЛАХОТНА:
— Професійна освіта — наша національна безпека, тому що якісна підготовка конкурентно спроможних робітників — це запорука розвитку економіки. За рахунок  коштів  обласного  бюджету фінансується 16 закладів ПТО, міста Луцька — 5, держбюджету — 2. Учні ПТНЗ отримують стипендії — соціальну (сироти 1000 грн, інші 375 грн) та академічну (415 грн). На це витрачено 16 тисяч 307 гривень.

 

 Олександр ВОЗНЮК:
— Нашому закладу 52 роки, тому є ряд питань щодо матеріально–технічної бази.  

Коштів вистачає  лише  на  зарплати,  харчування пільгових категорій та енергоносії.

 

 

 Валентина ПРИСТУПА:
— Маємо несправедливі розбіжності у виплаті зарплати викладачам і майстрам, які за престижність отримують відповідно 20% і 10%. Спецкоштів наш заклад заробив понад 1 млн 300 грн, але не вистачає на стипендію. Попри те, у нас навчається 40 дітей–сиріт, 23 з них — повні сироти, а ми не можемо їх прохарчувати.

 

 Людмила ПАНАСЮК:
— На балансі нашого училища — 28 будівель. На оформлення документації, експертну оцінку майна потрібні немалі кошти. Витрачаємо ті зароблені, які можна було б використати на розвиток закладу, якісне обладнання.

 

 Людмила ПЛАХОТНА:
— Потрібно утворювати центри, які навчатимуть не 100, а понад 1000 учнів. Цього року два такі з’явилися в Ковелі та Нововолинську, плануємо ще й у Володимирі–Волинському, Луцьку, Колках. Тож підготовка робітників буде більш високого рівня. Слабші заклади приєднуються до потужнішого, при цьому ніхто не страждає. Відбулися лише незначні скорочення пенсіонерів і техпрацівників. 330 тисяч гривень виділили на розвиток швейної справи у Луцькому професійно–технічному центрі, півмільйона — для Ковельського, плануємо придбати трактор «Джон Дір» для Колок, щоб учні та викладачі вивчали сучасну техніку не теоретично, а практично.

Професійна освіта — наша національна безпека, тому що якісна підготовка конкурентно спроможних робітників — це запорука розвитку економіки.

— Чи правильним було рішення депутатів 2 лютого 2017 року прийняти 18 комплексів ПТНЗ на утримання?

Адже потрібно брати на себе відповідальність ще й всі дірки латати?

 

 

 Олександр КУРИЛЮК:
— В 2013 році субвенція на ПТО була 80 млн грн, тепер лише 4 млн — все перекладають на місцеві бюджети. Ще в травні 2016–го Лілія Гриневич говорила про передачу майнових комплексів, і до сьогодні нічого не вирішено. Народний депутат Ірина Констанкевич ставила питання у Верховній Раді, що ПТО має фінансуватися з держбюджету.

Крім того, держзамовлення на спеціальності має бути узгоджене з виконавчою владою, управлінням освіти на місцях. Так, ми створили центри, але в нас ще не все добре, щоб рапортувати.

 

ПЕРСПЕКТИВА ПРОФТЕХОСВІТИ ОЧИМА ДИРЕКТОРІВ

 

 Ігор КОРЧУК:
— Наша область аграрна, маємо потужні ресурси, на яких можна розвивати туризм, сферу обслуговування. Тому ми переорієтувалися на підготовку кваліфікованих робітників, молодших спеціалістів. 1600 учнів готуємо для сфери обслуговування і навіть не можемо задовольнити всіх роботодавців — така сьогодні затребуваність  на ринку праці. Я 42 роки в ПТО,  і  хочу  застерегти,  що  всі оптимізації закінчувалися тим, що зменшувалася  кількість вступників. Якщо раніше в ПТО області було понад 20 тисяч учнів, то зараз — наполовину менше. А хто ж буде працювати у сфері обслуговування?

 

 Ірина ВАХОВИЧ:
— Як представник вищої школи хочу сказати, що й у вишах держзамовлення на спеціальності теж скорочується, і там є проблеми зі стипендіями. В Міносвіти напрацьована стратегія лише для базової середньої школи. Це, безперечно, потрібно, але якось однобоко. Щодо майнових комплексів, то держава їх довела до такого стану, що не може ні фінансувати, ні передати місцевим бюджетам.

 

 Людмила ПЛАХОТНА:
— Щоб передати майнові комплекси, мають бути всі установчі документи, на які потрібно 600 тисяч гривень. Документи приймають лише пакетом. А в Ковелі, до прикладу, є гуртожиток, у якому ще з 1960–х років прописані люди, тому такі нюанси затримують весь процес. На сьогодні не вистачає 18 мільйонів гривень місцевого бюджету для ПТО і є надлишок освітньої субвенції майже 28 мільйонів, яку Мінфін нераціонально розпланував, бо в одних районах її забагато, в інших — недостача. Ми зверталися в Міносвіти, щоб використати ці надлишкові кошти для оформлення документів.

 

«НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ ПОВИННІ ТРИМАТИ РУКУ НА ПУЛЬСІ»

 

 Роман РОМАНЮК:
— Необхідність робітничих кадрів на ринку праці — потреба №1. Серед безробітних, які перебувають на обліку в нашому центрі, з вищою освітою — 12 на одну вакансію, а з професійно–технічною — 2 на одну. Утвердилася думка, що вища освіта — це престижно. Але мова цифр говорить, що ПТО — це перспективно. Порівняйте: 80% — безробітні з вищою освітою, 11% — з ПТО, 7% — із середньою. Але ПТО має бути мобільнішою, сучаснішою. Обладнання, на якому  навчаються майбутні робітники, давно застаріло. Тому велика надія на дуальне навчання, де практику учні здобувають у роботодавця, який має і сучасне обладнання, і гарантує працевлаштування. Ніде на Волині не вчать на пекаря, провідника пасажирських потягів, а потреба у цих спеціальностях — велика. Тому ПТНЗ мають тримати руку на пульсі.

 

 Олександр ТКАЧУК:
— Дуальна форма навчання започаткована в Німеччині. Згідно з нею, теорію учень вивчає в закладі, а практику здобуває в роботодавця. Кошти, зароблені учнем на підприємстві, отримує навчальний заклад.

 

 

 Наталія МУХА:
— Цього року в нашому товаристві пройшли практику понад 2000 студентів. Найбільше — із Луцького ВПУ будівництва та архітектури. У нас 700 працівників, з них — 600 робітничих професій, потреба у яких — постійна. Тому має бути співпраця між керівниками органів влади, роботодавцями та центром зайнятості. Наприклад, з 10 електрозварників, яких центр зайнятості нам запропонував, п’ятеро працюють у нас уже 10 років.
«Волинь має надлишок робочої сили і дефіцит робочих місць»

 

 Людмила ПАНАСЮК:
— Претенденти на голову ОТГ розглядають будівлі нашого училища як свою інфраструктуру і уявляють, що вони там розмістять. Але нам не потрібна така допомога. Ми створили центр професійної кар’єри, задіяли трикутник «роботодавець–учень–навчальний заклад» і вибираємо те, у чому зацікавлені. Аграрії мають дотації, а наше училище, яке вирощує сільськогосподарську продукцію і здає її державі, не має нічого.

 

 Ольга ЗАВАЦЬКА:
– 51 % наших випускників минулого року працевлаштувалися в Луцьку, 48% — на обласних підприємствах, лише троє за межами області. І Європа від нас вимагає кадрів для швейної промисловості. Але хочеться, щоб наші кваліфіковані робітники залишалися працювати на Волині. А для цього треба, щоб роботодавці підняли зарплати. Бо якщо на підприємстві максимальна 
7 тисяч гривень, а працівник має знання програм проектування, то він, звісно, оцінює себе вище, і це правильно.

 

 Олександр ВОЗНЮК:
— У нас є співпраця з роботодавцями: луцькі будівельні організації довозять наших учнів на практику з Торчина своїм транспортом, бо їм не вистачає робочих рук. Перешкоди в розвитку ПТО бачу ще й в тому, що ми не можемо без ліцензії Кабміну створювати самостійно необхідні на виробництвах області спеціальності.

 

 Валентина ПРИСТУПА:
— Наш заклад сьогодні може навчати 1100 учнів. Але є проблема із вступниками, втратила престиж професія шахтаря, багато спеціалістів їдуть на роботу в Польщу. Центри зайнятості не можуть платити за 
5 місяців навчання і вимагають від нас швидкої перекваліфікації… Всі ці питання не залежать від нас. Маємо і чим похвалитися: кафе у Нововолинську, де працюють наші учні, дає мільйон прибутку. Люди знають, що в нас чудова кухня і якісне обслуговування.

 

 Сергій АНТОНЮК:
— Останні 3 роки заклади ПТО працюють у таких умовах, що реформи неминучі, і ми до цього готові: пройшли процедуру об’єднання двох закладів, працюємо за дуальною формою навчання, беремо участь у міжнародному проекті Європейського Союзу «Покращення системи підготовки кадрів для потреб економіки Волинського субрегіону». Але за 2 останні роки ми втратили кадри, бо 3200 гривень — то не зарплата, і молоді перспективні люди вже за кордоном. Наш заклад не має програміста, завгоспа, бо за 3200 краще бути прибиральницею. Хоч ідемо вперед — укоплектування групи  в  нас  30 чоловік, працевлаштування не менше 10 %, держзамовлення 100% — нам потрібна допомога, всі заклади повинні працювати на однакових умовах. Проблема в тому, що Волинь має надлишок робочої сили і дефіцит робочих місць.

 

Профтехосвіта випускає сьогодні тих конкурентно спроможних працівників, на яких є попит. Але якщо немає додаткових надходжень, то на місцевих бюджетах нічого великого не досягнеш.

ВІДІЙШЛИ ВІД СТАРИХ ПРИНЦИПІВ, АЛЕ НЕ НАПРАЦЮВАЛИ НОВИХ

 

 Юрій ПОЛІЩУК:
— На засідання комісії потрібно запросити керівників ПТНЗ, щоб вони проаналізували всі ті заходи, які ми плануємо, і закладаємо для цього кошти. Це було б конструктивно. З приводу ліцензування деяких спеціальностей будемо звертатися до Кабміну.

 

 

 Олександр КУРИЛЮК:
— Що говорити про перспективу, коли зупинені підприємства? В нас потенціал більший, ніж в Естонії, то чому немає програми підготовки робітничих кадрів? Потрібно підняти навчально–технічну базу, щоб у ПТНЗ приходили учні. Міносвіти цього не бачить, бо захопилося середньою ланкою. Єдина надія на нас самих. Тож я запрошую усіх директорів на обговорення нагальних питань на засіданні комітету.

 

 Михайло СКОПЮК:
— Проблем багато, і бачення їх вирішення є. ПТНЗ намагаються власними  силами  покривати комунальні витрати, оновлювати навчально-технічну базу. Тому бажаю, щоб Міносвіти зрозуміло ваші 
потреби і підтримало вас.

 

 Ірина ВАХОВИЧ:
— Профтехосвіта випускає сьогодні тих конкурентно спроможних працівників, на яких є попит. Але якщо немає додаткових надходжень, то на місцевих бюджетах нічого великого не досягнеш. Дивімося правді в очі: не буде в обласному бюджеті достатньо коштів, щоб модернізувати матеріально-технічну базу! Треба просувати ліцензування робітничих професій на місцях, бо нам видніше, яких працівників більше треба. Тоді й не буде «перекосів» із бакалаврами у вишах.

 

 Галина ЙОВИК:
— Працюю директором школи I—II ступенів, випускники якої вступають у ПТНЗ, вибираючи, чи доїжджати до школи у Ковель чи в училище. Мій син теж свого часу здобув робітничу професію і задоволений, адже вміння працювати руками не завадить нікому.

 

 

 Михайло ІМБЕРОВСЬКИЙ:
— Великий ризик для держави передати фінансування ПТО місцевим бюджетам. Бо якщо ОТГ не впораються, то просто закриють ПТНЗ, а на місці майнових комплексів колишніх училищ відкриють інші заклади. Управління освіти, центр зайнятості й департамент містобудування області мають визначити, на які спеціальності є попит, бо коли збігатиметься потреба ринку праці й регіонального замовлення, то працевлаштуємо 70% випускників.

 

 Людмила ПЛАХОТНА:
— Вже років 5 звертаємося у Міносвіти з проханням передати ліцензування. Раніше ми хоч давали пропозицію, а тепер і це роблять без нас. Тим часом у технічному виші розробили замовлення на 3 робітничі спеціальності, одна з яких — зварювальник. А покажіть хоча б зварювальний апарат? Із цим треба навести порядок, бо в Законі «Про освіту» не прописано надавати вишам право навчати робітників, як і в ПТНЗ — бакалаврів. Сьогодні державно–приватне партнерство — основне у розвитку ПТО і підготовці робітничих кадрів.

 

 Галина КАРНАУХОВА:
— Сучасна ПТО відійшла від старих принципів, але ще не напрацювала нових. Інтеграція в ЄС вимагає не лише високоякісної продукції, але й професійної робочої сили. Завдання ПТНЗ — адаптувати вихованця до сучасних умов праці. Ще ніхто не скасовував профорієнтації, але вона не проводиться. Діти йдуть у ПТНЗ на пару зі своїм товаришем, а має бути мотивація.