Пахло ладаном і хризантемами… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99
Пахло ладаном і хризантемами…

Волинь-нова

Пахло ладаном і хризантемами…

«Кохання — це ризик. Це наче стрибок через провалля, під час якого можна розбитися…» — писали старшокласниці у своїх щоденниках. Аліса жартувала, читаючи подібні фрази. Бо вважала: якщо є врода — буде й кохання. Дівчина була симпатичною. У таких закохуються

– Шукай, доню, гідного кавалера, — навчала Алісу мати, споглядаючи, як Ігор із сусіднього під’їзду стриже очима за дівчиною. — В Ігоря добре серце. Розумний. Але ні вродою, ні статками не вдався. Не пара тобі.
Хлопці з інституту, куди вступила Аліса, відразу «запали» на вродливу студентку. Вона ж не поспішала на побачення. Чекала неймовірного, неземного кохання. Обранець мав бути містер Досконалість.
Коли Аліса закінчувала вуз, померла її мама. Згоріла, мов свічка. Батько уже давно мав іншу сім’ю. Але про доньку не забував, допомагав. А тепер і на роботу прес–секретарем влаштував.
Самотньо було дівчині в квартирі. Особливо на свята. У сусідів гамірно, гості сходяться. До неї ж хіба що батько загляне. Привітає, запитає, як справи, і, як завжди, поспішає… Не відмовлялася, коли потрібно було працювати у вихідні.
У неділю, на мамин день народження, Аліса пішла до храму. Поставила свічку. І залишилася на службі Божій. Її зачарував голос молодого священика. Проникливий. Якийсь особливий. А ще батюшка був дуже гарний. Подумала: він гідний її вроди.
Дівчина почала часто приходити до церкви. Не тому, що стала ревною парафіянкою. Вона закохалася у пароха. Не могла нікому розповісти про свої почуття. Та й нездійсненні вони, бо йому ж закохуватися й одружуватися не можна. Своє життя він повністю присвятив служінню Господу. Це викликало в Аліси великі душевні муки…
Одного дня написала батькові записку, де розповіла про свої почуття до священика. Попросила вибачення. І попрощалася… Життя для неї втратило сенс.
На столику лежали упаковки таблеток. Перш ніж прийняти їх, дівчина востаннє вирішила піти до храму. Було надвечір’я буднього дня. Тут було лише декілька людей. Ось молиться молода жінка в чорній хустині. А в кутку вклякла на колінах старенька бабуся. В інвалідному візку — чоловік без ніг. Ще такий молодий. Його дружина правою рукою хреститься, а лівою ніжно торкається чоловікового плеча.
Алісині очі заволокло слізьми. На серці було тяжко. Аж похитнулась…
— Присядьте, — почула тихий голос. — Певно, горе у вас.
Старенька співчутливо дивилася на дівчину.
— Нещаслива я… Жити не хочеться…
— Не грішіть. Зараз попрошу, щоб отець Євген поговорив з вами. В нього така щира, чиста душа. І слова його помічні.
До Аліси ступав той, через кого хотіла учинити великий гріх і чиє ім’я щойно дізналася. Він запитав її поглядом. Вона розповіла про померлу маму. Про свою самотність. Про кохання до нього. Про записку для батька… Отець Євген не перебивав цієї своєрідної сповіді. Коли Аліса виговорилася, без докору мовив:
— У житті багато випробувань і спокус. Але ми не повинні піддаватися їм. Вашій душі потрібні духовні ліки. Відвідайте тридцять храмів. Старих, намолених. На великі свята. Ви будете щасливою… 

Вашій душі потрібні духовні ліки. Відвідайте тридцять храмів. Старих, намолених. На великі свята. Ви будете щасливою…


Алісі стало соромно за те, що хотіла вчинити.
— Дякую, — прошепотіла. — Я зроблю все, як ви порадили. І… Отче, хто ця старенька, що покликала вас?
— То був ваш ангел, — усміхнувся отець Євген.
Аліса вийшла з храму. Священик дивився їй услід. Тридцять храмів — це багато. Але час і дороги — порятунок для цієї дівчини.
Порвала на дрібні клапті записку, викинула ліки. І почала планувати подорожі у старі храми…
Робота, мандри, багато вражень… Життя Аліси наповнилося розмаїтістю. Її не цікавили плітки, без яких не обходилося в колективі, і залицяння потенційних кавалерів.
— Ви так змінилися, Алісо Станіславівно, — казали співробітники.
…Десятий храм… Двадцятий… Двадцять дев’ятий… Коли їхала до тридцятого, зустріла в потязі подібного до себе страждальця.
Денис був до безтями закоханий у дружину свого товариша Славка. Хлопці разом навчалися в університеті. Якось Славко зателефонував і сказав, що одружується. Денис був дружбою на весіллі і закохався в Марту, щойно побачив її у білому вбранні. На забаві було багато гарних дівчат, а він не зводив очей з чужої нареченої. Сам собі дивувався. Після того став частим гостем у Славка. Найперше — заради Марти. Намагався мимохідь торкнутися її руки. Залишитися наодинці. Дивився на неї таким поглядом, що Славко якось пожартував:
— Ти часом не закоханий у мою дружину?
Після цього Денис почав «лікуватися» — мандрував цікавими місцями. Молодий чоловік відкривав душу незнайомці. А вона була вражена його схожістю з отцем Євгеном. Наче родичі. Навіть тембр голосу подібний. Обоє їхали в одне й те ж місто. Аліса — до храму. Денис — на фестиваль кави.
— Дозволите вас запросити на горнятко мого улюбленого напою? — запитав.
— Спершу мені потрібно піти до храму, — відповіла Аліса.
— Можна мені з вами?
Денис з Алісою пили каву, присмачену ароматом осені. Купували сувеніри. Фотографувалися на згадку.
— Хотів би приїхати у ваше місто, — сказав, коли прощалися. — Будете моїм гідом?
…В Алісиній квартирі тепер поселилися кохання і радість. Вони з Денисом очікують народження донечки. Молода жінка часто заходить до храму, де служить Господу і людям отець Євген. Тут для неї — найсокровенніше місце на Землі.
Через кілька днів їй народжувати. Аліса переступила поріг церкви. Пахло ладаном і свіжозрізаними хризантемами.
— Благословіть, отче, — попросила священика.
Отець Євген благословив майбутню матір. І зупинився у подячній молитві перед образом Пресвятої Богородиці… 

Ольга ЧОРНА.