Українськими яблуками смакують у Європі - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.84 € 31.41
Українськими яблуками смакують у Європі

Якщо захочемо — зможемо!

Фото із сайту agroday.com.ua

Українськими яблуками смакують у Європі

Чим переймалася і з чого дивувалася упродовж останнього часу редактор відділу економіки газети «Волинь-нова» Алла ЛІСОВА

…байдужістю нашої влади до проблем простих людей

Інвалід першої групи, ветеран праці, велика патріотка Тамара Штенько, котра проживає в шахтарському місті, кілька років тому розміняла дев’ятий десяток. Не звикла жінка скаржитися на когось, нарікати на життя — ​завжди все тягнула на своїх плечах. І навіть у такому поважному віці піклується не лише про своїх дітей, онуків, а й намагається зі своєї мізерної пенсії підтримати хворих та воїнів АТО. Попри хвороби сідає «на телефон» і домовляється, щоб у церкві відслужили панахиду за загиблими та молитву за хворих, а освячені іконки передали тим, хто повернувся з пекла війни. І не обмине жодного прохання про допомогу, опублікованого у нашій газеті. Така вже є ця людина — ​небайдужа й великодушна.

І не тільки про себе дбала Тамара Софронівна, пишучи лист аж до самого глави уряду Володимира Гройсмана. Мала на меті захистити сотні тисяч колишніх «трудяг», котрі працювали за невелику платню по 30—40 років, а тепер думають, як звести кінці з кінцями. А почалося все з того, що жінці принесли урядову листівку, в якій пафосно повідомляли про початок Пенсійної реформи й запрошували висловити свої пропозиції і зауваження. Тамара Софронівна каже, що після такого звернення не могла стриматися, щоб не взяти аркуш паперу й вилити поважному й впливовому високопосадовцю всі свої розчарування новою реформою. Попросила листоношу, аби відіслала її лист із повідомленням про отримання, наївно сподіваючись, що очільник уряду уважно прочитає викладене простою жінкою з провінційного містечка, перейметься пенсіонерськими турботами про хліб насущний.

Через місяць надійшла відповідь, яка, за словами Тамари Софронівни, «знищила останні промінці надії на те, що можновладці здатні прислухатися до людей». Більше того, «навіть немає «дякую», хоч би з елементарної поваги до віку людини! В написаному сухо повідомлялося: «Ваш лист направлено в Міністерство соціальної політики для вивчення». «Якщо прем’єра ознайомили з листом, то він мав би хоч підпис свій поставити. Напрошується питання: то хто ми — ​раби?» — ​з гіркотою  ділилася моя співрозмовниця.

Чи можуть наші державні (чи недержавні?) керманичі всіх рівнів, чия зарплата виражена в цифрах із багатьма нулями, хоч місяць прожити в цьому «страшному сні» на дві тисячі гривень?

А кількома днями пізніше на одному з каналів телебачення почула міністра соціальної політики Андрія Реву, який запевняв, що на черговому етапі реформи розроблять механізм підвищення пенсій тим громадянам, які мають великий трудовий стаж, але отримували низькі зарплати. До них, згідно з аналізом зарплат за галузями в попередні роки, потрапили ті, хто працював у колгоспах, а також медсестри, лікарі, вчителі, бухгалтери, лісники та інші категорії населення.

Отож послухала міністра й вирішила потелефонувати Тамарі Софронівні й підняти їй хоч трохи настрій: «Вас, виявляється, почули! Уявляєте, скільки людей будуть Вам вдячні за те, що написали лист Володимиру Гройсману!» Може, він якраз і став тією краплею, яка переповнила чашу морального тиску на наших можновладців?

І відразу закрався сумнів, чи встигнуть наші пенсіонери відчути зростання свого добробуту. Адже все частіше говорять про чергове підвищення цін на природний газ для населення. Це питання витає у повітрі впродовж останніх місяців. Тепер «притиснули» серйозні обставини. Для отримання чергового траншу кредиту МВФ влада України повинна виконати взяті на себе перед цією міжнародною фінансовою інституцією зобов’язання, серед яких якраз, крім створення Антикорупційного суду, — ​збільшення вартості природного газу на внутрішньому ринку до рівня імпортного паритету. Чи можуть наші державні (чи недержавні?) керманичі всіх рівнів, чия зарплата виражена в цифрах із багатьма нулями, хоч місяць прожити в цьому «страшному сні» на дві тисячі гривень?

…як вітчизняні продукти починають цінувати у світі

Директор ТзОВ «СКФ — ​Україна» Володимир Цибульський, розповідаючи про те, як їхній продукції вдалося завоювати популярність на закордонних ринках, сказав, що Україна має шанси продажу своїх товарів у Європі, зокрема, ми могли б конкурувати з високорозвиненими державами на ринку продуктів харчування. І на побутовому рівні довелося не раз чути хороші відгуки іноземців про смакові якості наших харчів. У сімейному продуктовому кошику з кожним роком з’являється більше товарів вітчизняного виробництва. І не тому, що вони дешевші, а тому, що кращі.

Днями прозвучала інформація про те, що Україна поточного сезону збільшила експорт яблук в Європу у 9(!) разів. Ого! А спонукало нарощувати обсяги постачання цієї продукції на зарубіжні ринки зниження виробництва цих фруктів у ЄС через ряд об’єктивних причин. Згідно з даними митної статистики, за липень–січень ми експортували в країни Євросоюзу 9,2 тисячі тонн яблук. Для порівняння: рік тому цей показник ледь перевищував тисячу тонн, причому йшлося про фрукти для подальшої переробки.

Коли про це завели мову з початківцем-садоводом, екс-депутатом обласної ради, колишнім першим заступником міського голови, за професією — ​металургом Юрієм Єлевою, він мовив, що це — ​мізер, тому ейфорії в нього з цього приводу немає. Бо навіть ця, збільшена цифра експорту, не є високою. Таку кількість яблук могли б дати два райони Волині! В інших країнах значаться мільйони тонн. Разом із тим пан Юрій підтвердив, що попит на наші яблука зростає — ​і це вже тішить.

І насамперед тому, що в них менша собівартість, а отже, приваблива ціна. У багатьох європейських країнах ці фрукти коштують щонайменше три євро за кілограм. А в азіатських — ​таких, як Індонезія, за кілограм яблук треба викласти десять доларів! Але тамтешній покупець не кидається лише на ціну — ​для нього важливі перш за все якість, безпечність. І нам ще в цьому плані треба рости й рости. Бо при нинішніх економічних умовах важко конкурувати з європейськими виробниками у плані захисту рослин, заходів обробки спеціальною технікою та й усієї технології вирощування, яка на порядок вища, ніж в Україні. Але досягти цього цілком реально.

Юрій Єлева на теренах свого рідного села Грибовиця Іваничівського району взяв в оренду більше десяти гектарів облогуючих земель і почав їх обробляти. На моє запитання, чи не важко й чи не страшно було братися за цілком нову для себе справу, сказав, що в світі нема нічого такого, чого при бажанні не могла б осилити людина. Ще під час роботи на ливарному заводі (пройшов шлях від майстра до директора підприємства) засвоїв просту істину: жодна академічна освіта не допоможе реалізувати мрію, якщо не займатимешся самоосвітою, самовдосконаленням. Тому вже тоді почав читати праці відомого американського бізнесмена Генрі Форда, вивчати економіку, управління бізнесом, психологію. Коли брався за яблучний бізнес, перелопатив теж безліч усілякої літератури. Допомогло знання польської мови. Через інтернет звернувся за консультацією до польського професора у галузі садівництва Адама Фури. З помічниками почали шукати підходящі для нашого клімату й ґрунту сорти яблук. І вже 2017-й рік порадував їхню сім’ю (всі трудяться біля саду) хорошим урожаєм. Споживачам Волині та Львівщини відправили чотири тисячі тонн солодких плодів. Можна виходити й на експорт. Але для цього, каже фермер, потрібні значно більші обсяги, спеціальні сортувальні лінії, тара й багато іншого. Однак як член Асоціації садівників України Юрій Єлева впевнений: ми обов’язково до цього прийдемо. То, може, ще не все втрачено?