Віктор Савицький визнавав себе вдалим бізнесменом. За десять років підприємницької діяльності він зумів заробити за власним виразом “нормальні” гроші...
Віктор Савицький визнавав себе вдалим бізнесменом. За десять років підприємницької діяльності він зумів заробити за власним виразом “нормальні” гроші, побудувати собі гарний заміський будиночок, відкрити бар в центрі міста, утримувати дві палатки на Центральному ринку і придбати кілька автомобілів. У той прохолодний осінній день він повертався з Польщі на своїй вантажівці, заповненій, як завжди, дешевими польськими продуктами і дрібним крамом для свого бару і палаток, що торгували посудом і білизною. Швидко минув польських “погранцов” і зайняв місце в черзі до своїх надокучливих митників. Його зразу ж насторожив довгий ланцюг машин, що дуже прискіпливо перевірявся гуртом прикордонників з собаками і митників з якимись цивільними чиновниками. А між ними вправно метушились тележурналісти з камерами і блокнотами. — “Шо за напасть?” — подумав Віктор. — Вітя, привєт!— почув знайомий голос над самим вухом свого старого і доброго приятеля, митника Горбача, який тут же заліз у кабіну і мало з ним не розцілувався. — Привіт, Саня. Шо сталось? У відповідь Горбач лише махнув рукою: — Ой, не питай. Краще поможи. — А що треба? — Та дрібниці... лише кілька хвилин помовчати перед телекамерою... Понімаєш, нас задолбали, київське начальство каже, що треба поліпшувати показники. — А шо тут шукати, он кожна фура з контрабандою, беріть і доповідайте,— здивувався Віктор і показав у бік величезних вантажівок, що майже безконтрольно і швидко минали митні пости. — Та ти що! Ми до них підходити не маємо права. Вони всі по дзвінках... — Ну, а я тут при чому? — Слухай, Вітя, виручи. У нас зараз комісія з пресою і телебаченням. Нам треба когось замельдувати. — То шо я можу зробити?— розгубився Віктор. — Нічого. Я все сам зроблю. Тільки доповім перевіряючим, що знайшов контрабандний товар у твоїй машині. — Та ти що здурів? Ти ж мене посадиш... — Ніхто тебе пальцем не зачепить. Ми тільки на ніч поставимо твою машину на митниці. І все... Ти ж друг, ну, виручи... Савицький ніколи не відмовляв своїм друзям, особливо в погонах. Тому погодився і через годину вже добирався попутними до рідного Луцька.
Леся Савицька порпалася на кухні, готуючи вечерю чоловіку, який от-от мав повернутися з Польщі. — Мамо!— почула голос десятирічного Василька. — Татову машину показують! Її міліція затримала... — Що?!— злякалась Леся, забігла до кімнати й заціпеніла. На екрані телевізора добре було видно номери їхньої машини, біля якої стояв якийсь військовий і бубонів у мікрофон кореспондента про те, що вдалось припинити незаконний перетин товару з усіма ознаками контрабанди на суму понад 100 тисяч доларів... Коли Савицький зайшов до хати, то найбільше вразило його запитання дружини: — Де ти взяв 100 тисяч доларів?! Віктор як міг заспокоював жінку і дітей, але тільки посилив їх підозріння і розпач. Та й у самого внутрішня тривога непомірно зростала в очікуванні чергового випуску новин. І ось, нарешті, був показаний сюжет, в якому його ліпший друг, митник Горбач розповідав кореспонденту телеканалу, що сьогодні була проведена правоохоронна операція, в ході якої у підприємця С. вилучено контрабандний товар... Телекамера крупним планом показала номери машини Савицького, а Горбач, розмахуючи руками на всі боки, запевняв кореспондента, що вже порушена кримінальна справа і ведеться слідство...
Наступного дня з самого ранку “контрабандист” вже був на митниці і постав перед Горбачем у навіженому стані. Але той вже був готовий до свого захисту: — Вітьок, заспокойся! Твій товар ніхто не чіпав, то так треба було сказати... Розумієш... Я вже подяку отримав від начальства... А тобі зараз пляшку поставлю. А машину ввечері забереш... — Не все, хлопці, вирішують гроші, мене врятували надійні друзі,— пояснював згодом Савицький, як він виплутався з лап митників та податківців. Віталій МУДРИК. м. Луцьк.
