Чорні і обсмалені бруси та дошки годяться хіба що на дрова.
У мами волинського героя-танкіста згоріла хата
Галина Дмитрук тепер мешкає в літній кухні, до якої хоче прибудувати кімнатку
На минулій сесії Волинської обласної ради депутат Володимир Бондар оприлюднив запит про надання матеріальної допомоги жительці села Здомишель Ратнівського району Галині Дмитрук, у якої в березні згорів будинок. Жінка залишилася без житла й нині перебивається в маленькій літній кухні. Її молодший син Зорян Дмитрук — учасник АТО, брав участь у боях за Савур-Могилу на Сході. За особисту мужність і високий професіоналізм, вірність військовій присязі відзначений п’ятьма державними нагородами, серед яких — орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Медаль «Захиснику Вітчизни» йому вручав Президент України Петро Порошенко. Нині волинянин навчається у Військовому інституті танкових військ Харківської політехніки
«Дякую Богу, що вціліли онуки»
Нещодавно ми побували в Здомишлі й побачили наслідки лиха. У дворі Галини Дмитрук від просторого дерев’яного будинку, зведеного в 1957-му, залишився лише фундамент. Метрів за десять — обгоріла яблуня, а чорні, обсмалені бруси та дошки складені біля хліва. Вони годяться хіба що на дрова.
Онуки, мабуть, гралися з вогнем, підпалили якусь шматину й занесли в іншу кімнату на ліжко. Там одразу загорілася ковдра й постіль. За кілька хвилин усе всередині палало.
З літньої кухні виходить господиня, яка щойно повернулася з городу. До пожежі з жінкою проживав старший син Ростислав із сім’єю, який у центрі села зводить власний будинок. Хоче завершити хоча б одну кімнату, щоб туди забрати свою родину, яка тепер мешкає у батьків дружини в Дубечному.
— Заходьте, побачите, де я нині живу, — запрошує жінка. — Товчуся в цій кухоньці. Не дивуйтеся, що тут пакети та клунки. Люди надають допомогу: одяг, взуття, продукти. Адже залишилися без нічого, згоріло все. Того дня мене не було в селі. Я працюю в Бресті. Від нас до Білорусі
16 кілометрів, — пояснює пані Галина. — А Ростик поїхав у Київ на заробітки. Вдома залишилася невістка Ганна з двома онуками: 4-річним Павликом і 5-річним Тимофійком. Діти гуляли у дворі, а під вечір, десь біля 5-ї години, повернулися в хату. Невістка запалила грубку й вийшла в літню кухню готувати хлопчикам їсти. Вони, мабуть, гралися з вогнем, підпалили якусь шматину й занесли в іншу кімнату на ліжко. Там одразу загорілася ковдра й постіль. За кілька хвилин усе всередині палало. До слова, у будинку були пластикові вікна, вони дим на вулицю не пропускали, тому й ніхто із сусідів нічого не побачив. А хата — під бляхою, яка від температури не тріщить, як шифер. Добре, хоч дітки не сховалися під ліжком, а вискочили з дому з криком: «Мамо, вогонь!» Жінка дякує Богові, що вціліли онуки, хоч дуже перелякалися.
«Коли сталося лихо, то переконалася, які в нас щирі люди»
У Здомишель прибуло три пожежні автомобілі з Ратного, Гірників, Заболоття. Але врятувати хату не вдалося. За 20 хвилин згоріло все майно: побутова техніка, меблі, одяг, навіть документи. Невістка тільки встигла винести два дитячі велосипеди.
Галина Дмитрук будинок не збирається відновлювати. До старенької літньої кухні хоче добудувати кімнатку й коридор, щоб було де зимувати. Скоро жінка знову їде на роботу в Брест, а перед поїздкою хоче залити фундамент. Уже купили цемент та щебінь, привезли блоки та деревину.
— Я також мушу якесь житло мати, мені самій вистачить, — розповідає Галина Миколаївна. — Чоловік помер 9 років тому. У 46 літ стала вдовою. У мене двоє синів: Ростислав та Зорян.
Молодший син з дитинства мріяв бути тільки військовим. Тому після школи став контрактником-танкістом. Три роки відслужив у 51-й механізованій бригаді у Володимирі-Волинському. Вже з травня 2014-го Зорян Дмитрук — старший механік-водій танка Т 64 — захищав Україну в зоні АТО. Воював під Мар’їнкою, брав участь у боях за Савур-Могилу. Про війну мамі майже нічого не розповідав, щоб вона не хвилювалася. Телефонував, що все добре, а з братом Ростиславом не раз прощався.
Після повернення з АТО одружився. Нині з дружиною Аліною, що родом із Ратного, проживають у Харкові, винаймають квартиру. Зорян навчається на четвертому курсі Військового інституту танкових військ Харківської політехніки. Після пожежі додому до мами ще не приїжджав.
— Завдяки виступу Володимира Бондаря перед депутатами обласна рада дала нам 5 тисяч гривень, а районна — 10 тисяч, — продовжує Галина Дмитрук. — Ще пообіцяли перерахувати кошти від районної адміністрації. Передали допомогу від спілки учасників АТО. Відгукнулися мої однокурсники з різних областей, я свого часу закінчувала Львівський зооветеринарний інститут.
— Коли сталося лихо, переконалася, які в нас милосердні та щирі люди. Хочу подякувати всім, хто простягнув руку допомоги. Я думала, що від цього ми не оговтаємося ніколи. Нам допомагав увесь Ратнівський район, особливо жителі навколишніх сіл, — жінка витирає сльози й просить у газеті згадати всіх поіменно: священиків та парафіян різних храмів, підприємців, лісників, чиновників, депутатів, односельчан, сусідів і родичів. — Хай Господь віддячить сторицею за добро та милосердя.
* * *
І ми звертаємося до наших читачів із проханням. Люди добрі, допоможімо разом у біді мамі волинського героя Зоряна Дмитрука! Кошти можна перераховувати на картку Ощадбанку 4790 7010 0151 4321. Отримувач — Дмитрук Галина Миколаївна.
