Курси НБУ $ 39.47 € 42.18
Кожна 12-та пляшка яблучного соку у США — ​з українських фруктів!

Як пише журнал «Forbes Україна», Тарас Барщовський вичавив із конкурентів усі соки.

Фото Олександра ЛАСКІНА (forbes.net.ua).

Кожна 12-та пляшка яблучного соку у США — ​з українських фруктів!

І поставляє американцям цей життєдайний напій хлопець із села Братковичі на Львівщині Тарас Барщовський. Його група компаній T. B. Fruit, більш відома за торговою маркою Galicia, за короткий період примудрилась стати одним із лідерів виробництва концентрованих соків в Європі!

…Як і всі сільські дітлахи, Тарас Барщовський у дитинстві пас худобу, як і багато українців, свого часу човникував у Польщу. Але яким чином йому вдалося стати таким потужним бізнесменом? Про це він розповів в інтерв’ю «Економічній правді»

Що це «Made in Ukraine» знають вже і за океаном.
Що це «Made in Ukraine» знають вже і за океаном.

 «Найважливіше у бізнесі – це люди»

— Тарасе, ви більше підприємець, бізнесмен чи господар?

— Вважаю себе підприємцем, відповідальним за тих, хто у мене працює. З тією відповідальністю я живу завжди, з тим встаю і лягаю. На початках своєї діяльності думав, що найважливіше — ​це кредит у банку, інвестиції, машини, а от уже років 5 – 6 вважаю, що найважливіше — ​це люди. Так, насправді, люди, команда — ​це надважливо. Хоча вони можуть як все зробити, так і все знищити.

Українці навіть не здогадуються, що нашу продукцію споживають японці, німці та американці.

Підприємництво в моєму житті почалося з поїздок до Польщі у  1992 році. В 1995–му відкрив маленький продуктовий магазин на 24 квадратні метри в Городку Львівської області. В тій крамниці працювали моя сестра і дружина, а я возив польський товар. У нас був великий асортимент м’ясного і, що найважливіше, завжди свіжий хліб, який я привозив з першого хлібозаводу. Було приємно, що люди приходять до тебе, стоять у черзі, бо знають, що саме тут хліб завжди свіжий.

— Ваш досвід у Польщі дав можливість побачити, що потребує ринок?

— Так, я розумів: те, що є у Польщі, через 5—7 років буде тут, тому я багато привозив звідти. Не тільки товари, а й ідеї. У 1999-му я познайомився з німцем Конрадом Янке, який на той час був найбільшим у світі переробником яблук, займаючи десь 30–40% світового ринку.

Я поставляв товар на їхній завод у Чернівцях. Але мені було того мало, хотілося самому виробляти і перевозити. Тож я попросився на зустріч із власником, 60-літнім Конрадом Янке. То був лютий 2003 року, пам’ятаю як сьогодні: стою перед тим офісом, ноги трусяться, і тут мене запрошують на сніданок. Я приходжу, і власник каже: «Сідай, будеш яєчню?» Ми поговорили, і вже восени 2003-го він мені дав у кредит обладнання 1960-х років. Воно було старе, але ми переробили на ньому перші 800 тонн яблук.

— Чому саме Тарасу Барщовському вдалося? Всі ж мають доступ до яблук, малини та чорниці, чому ви зробили, а вони — ​ні?

— Напевно, тому що я все життя шліфував вузьку спеціалізацію. Треба йти вперед, бути впертим, звужувати фокус, не розпорошуватися на інші напрямки бізнесу.

— Багатьох українців дивує, як ви з такого невеличкого містечка експортуєте у таку кількість країн — ​38?

— 98% нашої продукції — ​це експорт. В Україні ми дуже мало продаємо. Працюємо із сільським населенням, яке збирає ягоди та фрукти і здає нам. Потім цю сировину переробляємо на згущений сік-концентрат чи пюре і відправляємо далі. Українці навіть не здогадуються, що нашу продукцію споживають японці, німці та американці. У 2014 році ми були найбільшими експортерами яблучного концентрованого соку в Америку — ​тоді кожна 12-та пляшка яблучного соку в США була зроблена з українських яблук.

— Як ви завойовували світ?

— Ніяких секретів немає. В України — ​величезне майбутнє, величезний потенціал в переробці саме ягід, фруктів та овочів, але про це в нас дуже мало говорять. Багато розмов ведеться про зернові, а я наразі хочу розвинути фруктовий ринок і сприяти розвитку села в цьому сегменті. Зернові — ​це дуже добре, але частково саме через них українське село помирає — ​10 тисяч гектарів ланів обробляє 5–10 людей, а 1000 гектарів садів — ​3–4 тисячі людей. Від того собівартість продукції дорожчає.

Наприклад, ми зараз працюємо за програмою, яка сприяє тому, щоб одна родина, маючи 2 гектари землі, вирощувала там сировину для соків. Із зерна за рік вона заробить лише 300–500 доларів, але якщо посадити там сади чи малину, із 2 гектарів можна отримати 20 тисяч євро.

«Їхати за кордон не варто —  у нас чудові перспективи розвитку»

— Що б ви сьогодні сказали українцям про те, як ведеться бізнес у Польщі? Чи треба туди їхати?

— Я вам розкажу коротку історію. Десь 4—5 років тому я поїхав зі своїми дітьми до мосту біля гори Губалувка, де в 1992-му продавав сірники і насипний перець. Тож став на тому місці і кажу: «Діти, я тут продавав різні речі. Пам’ятаю, як ішов по снігу і думав, як доросту до того, щоб просто приїхати сюди та витратити гроші, а не заробити». Зараз, коли в Польщі у мене працює понад 1000 людей — ​поляків та українців, я це дуже часто згадую. Труднощів там із державними структурами немає — ​у мене два підприємства, і я навіть не знаю, до якого податкового органу вони належать, там усе просто.

​Якщо відразу все добре, потім будуть проблеми.

Я переконаний, що Україна в будь-якому сегменті має дуже багато перспектив розвитку — ​у сільському господарстві, переробці, інших напрямах. Упевнений, що тут усе буде інакше, краще, а ті, хто вагається, хай «беруть лопату в руки і копають» — ​і вони знайдуть своє. Їхати за кордон не варто.

— Ви колись сказали, що не бачите свою компанію як сімейну або як акціонерне товариство. Чи хотіли б, щоб діти продовжили ваш бізнес?

— Я б дуже хотів, але якщо син та донька не зможуть управляти компанією та осягнути ці процеси, то я найму чужу людину. В мене робота та родина йдуть нарізно.

Коли діти закінчували школу, я думав, куди на навчання їх відправити — ​до Австрії чи Лондона, і вирішив віддати їх до Львова… Вважаю, що теорії, яку вони отримали тут, їм вистачить, а ось практика, яку дам я, зробить із них добрих менеджерів. І при цьому вони не втратять духу Львова, духу України, як всі ті, хто виїжджає у 16 років.

Я об’їздив весь світ, багато де був — ​в Америці, Японії, Європі, та щиро кажу — ​кращого за Львів місця для проживання немає. Я не можу бути переконаним на 100%, але на 90% упевнений, що мої діти залишаться тут. Я чую це від них — ​їм тут добре. Вони їздили і до Австрії на навчання під час літніх канікул, але, повертаючись, Іринка завжди казала, що дома найкраще.

«У мене ніколи не виходило відразу, а потім зрозумів: не можеш піднятися на гору – обійди її»

— Чи варто людині спробувати стати підприємцем, якщо вона вагається? Чи все-таки, коли здається, що то не твоє, то й не треба цим займатися?

— Однозначно попробувати варто, треба це відчути. Ніколи не можна робити крок назад — ​маєш бути впертим та наполегливим.

— Якщо перший раз не вийшло, це не означає, що ти не створений для бізнесу?

— У мене ніколи не виходило відразу, я завжди після цього казав, що то нормально — ​якщо відразу все добре, потім будуть проблеми.

— Які поради українським підприємцям ви б дали?

— Не здаватися. Якщо ти не можеш піднятися на гору — ​обійди її. Але завжди йди. Рубай цю скалу, будь упевнений у собі — ​і все вдасться. Кожен, хто дотримується цього правила, досягає мети.

Для довідки

Зараз компанія T. B. Fruit володіє 8 сучасними заводами: 5 — ​в Україні, 2 — ​у Польщі, 1 — ​у Молдові. Вони виробляють соковий концентрат, пюре, арому, заморожені фрукти та овочі.

Компанія розвиває власні яблуневі та ягідні сади на площі 3500 га.

Ярослав ЗАБЛОЦЬКИЙ, автор проекту «Як я став…»

«А у нас — живий і смачнющий Apple!»
«А у нас — живий і смачнющий Apple!»

 

Telegram Channel