Кожна 12-та пляшка яблучного соку у США — ​з українських фруктів!

…Як і всі сільські дітлахи, Тарас Барщовський у дитинстві пас худобу, як і багато українців, свого часу човникував у Польщу. Але яким чином йому вдалося стати таким потужним бізнесменом? Про це він розповів в інтерв’ю «Економічній правді»

 «Найважливіше у бізнесі – це люди»

— Тарасе, ви більше підприємець, бізнесмен чи господар?

— Вважаю себе підприємцем, відповідальним за тих, хто у мене працює. З тією відповідальністю я живу завжди, з тим встаю і лягаю. На початках своєї діяльності думав, що найважливіше — ​це кредит у банку, інвестиції, машини, а от уже років 5 – 6 вважаю, що найважливіше — ​це люди. Так, насправді, люди, команда — ​це надважливо. Хоча вони можуть як все зробити, так і все знищити.

Українці навіть не здогадуються, що нашу продукцію споживають японці, німці та американці.

Підприємництво в моєму житті почалося з поїздок до Польщі у  1992 році. В 1995–му відкрив маленький продуктовий магазин на 24 квадратні метри в Городку Львівської області. В тій крамниці працювали моя сестра і дружина, а я возив польський товар. У нас був великий асортимент м’ясного і, що найважливіше, завжди свіжий хліб, який я привозив з першого хлібозаводу. Було приємно, що люди приходять до тебе, стоять у черзі, бо знають, що саме тут хліб завжди свіжий.

— Ваш досвід у Польщі дав можливість побачити, що потребує ринок?

— Так, я розумів: те, що є у Польщі, через 5—7 років буде тут, тому я багато привозив звідти. Не тільки товари, а й ідеї. У 1999-му я познайомився з німцем Конрадом Янке, який на той час був найбільшим у світі переробником яблук, займаючи десь 30–40% світового ринку.

Я поставляв товар на їхній завод у Чернівцях. Але мені було того мало, хотілося самому виробляти і перевозити. Тож я попросився на зустріч із власником, 60-літнім Конрадом Янке. То був лютий 2003 року, пам’ятаю як сьогодні: стою перед тим офісом, ноги трусяться, і тут мене запрошують на сніданок. Я приходжу, і власник каже: «Сідай, будеш яєчню?» Ми поговорили, і вже восени 2003-го він мені дав у кредит обладнання 1960-х років. Воно було старе, але ми переробили на ньому перші 800 тонн яблук.

— Чому саме Тарасу Барщовському вдалося? Всі ж мають доступ до яблук, малини та чорниці, чому ви зробили, а вони — ​ні?

— Напевно, тому що я все життя шліфував вузьку спеціалізацію. Треба йти вперед, бути впертим, звужувати фокус, не розпорошуватися на інші напрямки бізнесу.

— Багатьох українців дивує, як ви з такого невеличкого містечка експортуєте у таку кількість країн — ​38?

— 98% нашої продукції — ​це експорт. В Україні ми дуже мало продаємо. Працюємо із сільським населенням, яке збирає ягоди та фрукти і здає нам. Потім цю сировину переробляємо на згущений сік-концентрат чи пюре і відправляємо далі. Українці навіть не здогадуються, що нашу продукцію споживають японці, німці та американці. У 2014 році ми були найбільшими експортерами яблучного концентрованого соку в Америку — ​тоді кожна 12-та пляшка яблучного соку в США була зроблена з українських яблук.

— Як ви завойовували світ?

— Ніяких секретів немає. В України — ​величезне майбутнє, величезний потенціал в переробці саме ягід, фруктів та овочів, але про це в нас дуже мало говорять. Багато розмов ведеться про зернові, а я наразі хочу розвинути фруктовий ринок і сприяти розвитку села в цьому сегменті. Зернові — ​це дуже добре, але частково саме через них українське село помирає — ​10 тисяч гектарів ланів обробляє 5–10 людей, а 1000 гектарів садів — ​3–4 тисячі людей. Від того собівартість продукції дорожчає.

Наприклад, ми зараз працюємо за програмою, яка сприяє тому, щоб одна родина, маючи 2 гектари землі, вирощувала там сировину для соків. Із зерна за рік вона заробить лише 300–500 доларів, але якщо посадити там сади чи малину, із 2 гектарів можна отримати 20 тисяч євро.

«Їхати за кордон не варто —  у нас чудові перспективи розвитку»

— Що б ви сьогодні сказали українцям про те, як ведеться бізнес у Польщі? Чи треба туди їхати?

— Я вам розкажу коротку історію. Десь 4—5 років тому я поїхав зі своїми дітьми до мосту біля гори Губалувка, де в 1992-му продавав сірники і насипний перець. Тож став на тому місці і кажу: «Діти, я тут продавав різні речі. Пам’ятаю, як ішов по снігу і думав, як доросту до того, щоб просто приїхати сюди та витратити гроші, а не заробити». Зараз, коли в Польщі у мене працює понад 1000 людей — ​поляків та українців, я це дуже часто згадую. Труднощів там із державними структурами немає — ​у мене два підприємства, і я навіть не знаю, до якого податкового органу вони належать, там усе просто.

​Якщо відразу все добре, потім будуть проблеми.

Я переконаний, що Україна в будь-якому сегменті має дуже багато перспектив розвитку — ​у сільському господарстві, переробці, інших напрямах. Упевнений, що тут усе буде інакше, краще, а ті, хто вагається, хай «беруть лопату в руки і копають» — ​і вони знайдуть своє. Їхати за кордон не варто.

— Ви колись сказали, що не бачите свою компанію як сімейну або як акціонерне товариство. Чи хотіли б, щоб діти продовжили ваш бізнес?

— Я б дуже хотів, але якщо син та донька не зможуть управляти компанією та осягнути ці процеси, то я найму чужу людину. В мене робота та родина йдуть нарізно.

Коли діти закінчували школу, я думав, куди на навчання їх відправити — ​до Австрії чи Лондона, і вирішив віддати їх до Львова… Вважаю, що теорії, яку вони отримали тут, їм вистачить, а ось практика, яку дам я, зробить із них добрих менеджерів. І при цьому вони не втратять духу Львова, духу України, як всі ті, хто виїжджає у 16 років.

Я об’їздив весь світ, багато де був — ​в Америці, Японії, Європі, та щиро кажу — ​кращого за Львів місця для проживання немає. Я не можу бути переконаним на 100%, але на 90% упевнений, що мої діти залишаться тут. Я чую це від них — ​їм тут добре. Вони їздили і до Австрії на навчання під час літніх канікул, але, повертаючись, Іринка завжди казала, що дома найкраще.

«У мене ніколи не виходило відразу, а потім зрозумів: не можеш піднятися на гору – обійди її»

— Чи варто людині спробувати стати підприємцем, якщо вона вагається? Чи все-таки, коли здається, що то не твоє, то й не треба цим займатися?

— Однозначно попробувати варто, треба це відчути. Ніколи не можна робити крок назад — ​маєш бути впертим та наполегливим.

— Якщо перший раз не вийшло, це не означає, що ти не створений для бізнесу?

— У мене ніколи не виходило відразу, я завжди після цього казав, що то нормально — ​якщо відразу все добре, потім будуть проблеми.

— Які поради українським підприємцям ви б дали?

— Не здаватися. Якщо ти не можеш піднятися на гору — ​обійди її. Але завжди йди. Рубай цю скалу, будь упевнений у собі — ​і все вдасться. Кожен, хто дотримується цього правила, досягає мети.

Для довідки

Зараз компанія T. B. Fruit володіє 8 сучасними заводами: 5 — ​в Україні, 2 — ​у Польщі, 1 — ​у Молдові. Вони виробляють соковий концентрат, пюре, арому, заморожені фрукти та овочі.

Компанія розвиває власні яблуневі та ягідні сади на площі 3500 га.

Ярослав ЗАБЛОЦЬКИЙ, автор проекту «Як я став…»