Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
Невістка на горизонті…

Прийняти вибір сина буває непросто…

Фото kino-doma.blogspot.com.

Невістка на горизонті…

Мамам майбутніх чоловіків присвячується

Коли ти мама маленького сина — ​то взагалі не думаєш про те, що коли–небудь він виросте, і настане день, як твій «маленький» двометровий бородатий хлопчик приведе перед твої світлі очі дівчину і скаже: «Рідна моя, познайомся, це кохання всього мого життя!». А ти подумаєш: «Дивно. Начебто і не сліпий же: недавно медогляд у військкоматі проходив — ​сказали, що зір стовідсотковий, та видно, набрехали все бридкі лікарі, аби будь–кого в армію забрати, навіть цілком сліпого хлопчика. Як? Чим він дивиться? І куди? Яка любов всього його життя? Та хіба ж для неї мама ягідку плекала, ночей не досипала й «Агушу» за ним допивала? Так вона ж СТРАШНА!» — ​і т. д.
І цей день настає в житті майже кожної мами. Не будемо списувати з рахунків тих щасливиць, які, побачивши першу дівчину свого сина, так і кинулися їй на груди зі сльозами і вигуками: «Господи, доню рідна! Яка ж ти гарна, багата і розумна! Відразу видно: найкраща у світі! Ось для кого ненька ягідку ростила, діатез на попі їй лікувала й аналізи в сірниковій коробочці о сьомій взимку, в заметіль, у дитячу поліклініку носила! Заходьте у мій дім — ​мої двері відчинені, буду пісні вам співати і вином пригощати!»
Але не всім же так щастить…
Дозвольте дітям будувати своє життя самим.
В очі синові дивись відразу. На дебіла схожий? Слина бульбашками? Очі щасливі? Усе. І не лізь, і люби її із самого початку, навіть якщо вона трохи красивіша за Ющенка. Головне: щоб вона твою кровиночку щасливим робила, зрозуміла?
Я довго думала, що в мене синдром матері–одиначки. Бо все життя заради сина прожила, а як прийшов час йому свою сім’ю створювати, то дах раптом зриває. І по п’ять разів на день інсульти вдаю, в кому впадаю і благальним голосом прошу покликати священика, нотаріуса та «труповозку». Аби син поруч із тобою метушився, а не зі своєю неприємною дівчиною по кінотеатрах ходив.
У мене, звичайно, не все так погано, але ось це відчуття, що «не народилася ще та розумниця–красуня, яка мою ягідку заслуговує!» — ​це в мене було і є завжди. Але днями бесідувала з одним чоловіком, який розповів історію, як він до своєї мами привів свою кохану дівчину, а найрідніша людина одразу… знепритомніла. Тому що любов усього його життя була в прищах, як клумба на Софійській площі. А йому, може, на них було наплювати — ​він їх і не помічав. А ось матуся тихо ойкнула і впала, тонко натякнувши, що вибір сина їй щось — ​не дуже…
Через багато–багато років, коли цей чоловік одружився з іншою жінкою (яка мамі спочатку сподобалася), а потім мучився в шлюбі кілька років, змушуючи материнське серце страждати, мама сказала: «Знаєш, краще б ти на тій прищавій своїй одружився. Я ж перед тим, як знепритомніти, встигла помітити, що в неї очі добрі й думки чисті. І душа світла, і усмішка красива. І прищів-то не так вже й багато, і фігура як у Мерлін Монро. Загалом дурна я, пробач, синку».
І тут я теж згадала, як кілька років тому зустріла маму своєї колишньої любові, з якою, це прекрасно пам’ятаю, стосунки в мене не склалися відразу. Тому що я тоді була не просто прищавою і страшною, а ще й панком із зеленим ірокезом та лисиною. І у рваних джинсах, і в майці з Єгором Лєтовим, і зі шпильками у вухах, і з бойовим макіяжем, і її сина курити навчила…
Це зараз я розумію, що на місці цієї святої жінки, яка всього лише гикнула і затряслася, — ​я б свого сина в лікарню здала б негайно. Ну, зір перевірити, інтелект і пару раз струмом його вдарити несильно, щоб у себе прийшов. А може, ще й до бабки б якоїсь збігала, аби дізнатися: а чи не напоїли мою кровиночку якимось приворотним зіллям із сушених аскарид (глистів — ​ред.) і кігтя вомбата (вомбат — ​невелика тварина, вкрита густою шерстю, схожа одночасно на ведмежа і борсука з довгими кігтями — ​прекрасним знаряддям для риття нір — ред.)?
Так ось. Зустріла я маму Сергія, і що неймовірно — ​вона мене впізнала. Навіть більш як за двадцять років. Взяла мене під руку, присіли ми з нею на лавочку, поговорили про життя, дітей, онуків, тиск та глаукому і про те, що вона мене часто згадувала. До того ж, не повірите, добрим словом. Мовляв, «краще б ти, Сергійку, на тій лисій і зеленій одружився. У неї і сім’я пристойна була, дід — ​Герой Радянського Союзу. А то, що тато в неї алкоголік — ​так і наш випити полюбляє, що ж такого? Я ж пам’ятаю, як ти її любив, як очі твої щастям світилися. Народили б діток, і не біда, що дурненькі вийшли б,  — ​я б все одно їх любила. А так ніби й одружився з кимось, а жінка там нехороша, та й онуки, сильно підозрює, що не її рідні. Ти, Лідо, моїх помилок не повторюй. Подобається — ​не подобається, а в очі синові дивись відразу. На дебіла схожий? Слина бульбашками? Очі щасливі? Усе. І не лізь, і люби її із самого початку, навіть якщо вона трохи красивіша за Ющенка. Головне: щоб вона твою кровиночку щасливим робила, зрозуміла?»
Зрозуміла, тітко Тамаро.
І добре, що вчасно. Нехай хоч однонога негритянка похилого віку — ​байдуже вже. До того ж нам завжди буде про що поговорити: похорон Брежнєва, Висоцький, кавова жуйка. Аби очі в нього були дебільні й щасливі. І слина бульбашками…
Джерело: blyskavka.top.
Лідія РАЄВСЬКА, письменниця і сценаристка
 
Telegram Channel