Курси НБУ $ 26.47 € 30.68
Лише українцю Богодарові Которовичу італійці дозволили зіграти на скрипці Паганіні й самі її привезли до Києва

Знана скрипалька Мирослава Которович: «Я завжди відчувала, що тато особливий».

Фото zbruc.eu.

Лише українцю Богодарові Которовичу італійці дозволили зіграти на скрипці Паганіні й самі її привезли до Києва

На Волині переселенців із–за Бугу здавна називають забужанами. Очевидно, говорили так і про родину Которовичів. Бо ж мусила залишати нажите у Грубешові, що на Холмщині, і їхати сюди. Найменший на той час — ​4–літній Богодар. Хлопчик, якого знатиме увесь світ!

Сім’я Которовичів оселилася поблизу Луцька, у селі Жабка, 1945–го (у рамках операції «Вісла» її депортували разом із тисячами українців). Люди дивувалися, яке чудне ім’я має малий переселенець. А причина проста: він був дуже довгожданим (через хвороби мама народила його аж у 31–річному віці, тож сприйняла це як диво, як Божий дар). Це було 3 липня 1941–го. Через 9 літ народила ще сина Олега. Померла, коли Богодару було лише 13. Хлопцями займався батько Антон, котрий мав за плечима одну з найкращих у Європі Празьку музичну школу, організовував хори, а потім здобув ще й освіту інженера.

Церкві в Прилуцькому Ківерцівського району дід Которовича Іван передав іконостас, привезений із холмського села Гостинне. Сам він як отець Іоанн до кінця днів служив у храмі Гіркої Полонки Луцького району. Не так давно сюди навідувалася його правнучка, дочка скрипаля і відома скрипалька Мирослава Которович.

Музичний дар у майбутнього маестро виявила в дитсадку комісія, яка відбирала талановитих дітей. Згодом батько Которовича переїхав до Львова. Працював в Оперному театрі, співав у хорі — ​отож, старший син із братом зростали в атмосфері музики.

Після музшколи Богодар вступив до Львівської консерваторії, але закінчив Московську: на музичному конкурсі у столиці СРСР знаменитий викладач Юрій Янкелевич, світило радянської скрипкової школи, особисто запросив обдарованого хлопця навчатися в нього. Фото цього педагога Богодар Которович потім усе життя носив у скрипковому футлярі.

Богодар Антонович завжди говорив про українців: «Сміливі ті, що поїхали, але ще сміливіші ті,  що залишилися».

Він устигав диригувати Національним симфонічним оркестром і викладати в Сіднейській консерваторії. І навіть заснував у Харкові міжнародний конкурс юних скрипалів. Опікувався кафедрою скрипки Національної музичної академії імені П. І. Чайковського. Говорив: «Якщо не можеш віддати скрипці півдня, то нема чого за неї і братися. Я в навчанні — ​ворог дресирування… Вважаю, що треба якомога більше підтримувати індивідуальність учня своїм прикладом, прищеплювати фанатичну любов до музики. Інакше стати музикантом неможливо» (сам маестро був постійним членом журі найвідоміших міжнародних конкурсів у Мюнхені, Генуї, Москві, Оденсе, Лондоні). Мав звання народного артиста УРСР, був лауреатом премій імені Шевченка та Вернадського.

Богдан Антонович — ​один із засновників сучасної національної скрипкової школи. Перший узявся виконувати твори українських композиторів Євгена Станковича, Левка Колодуба, Мирослава Скорика… Випускники його класу вражають публіку в Італії, Данії, Англії, Хорватії, Новій Зеландії. А камерний оркестр «Київські солісти», його творіння, — ​серед провідних в Україні. У списку обдарованих учнів — ​і донька Мирослава. 2013–го вона створила власний проект — ​камерний ансамбль «Артехатта», що об’єднав молоді таланти.

Українець Которович — ​єдиний у світі скрипаль–неіталієць, який двічі грав на славетній скрипці Ніколо Паганіні за межами Італії. То був вияв надзвичайної шанобливості з боку цієї країни. Інструмент вартістю 4,5 млн доларів спеціально для нього привезли до Києва з італійської Генуї (у 30 літ Богодар завоював у цьому місті гран–прі конкурсу імені Паганіні, через 20 років сам був у журі). 1999–го Богодар Антонович зіграв два бенефісні аншлагові концерти на цій скрипці–легенді в приміщенні Національної опери України. Її доставили мер Генуї та музейний хранитель. Которович трепетав: «Кожен скрипаль мріє про таку честь… Щасливчиків, які тримали її в руках упродовж 300 років, можна перелічити на пальцях!»

Після гри на скрипці–легенді в нього заніміло два пальці. Лікування не допомагало. Маестро зосередився на диригуванні. Його донька згадує: «Ми планували роботу з театром «Дах»… Богодар Которович завжди наголошував, що зараз триває ера синтетичних мистецтв. Пригадати хоча б потужний проект — ​постановку реквієму Бріттена в Національній опері — ​з солістами, хором, двома оркестрами і балетом. Це була його ідея».

Славетний музикант виховав 150 скрипалів. Повторював таку фразу: «Всім подобатися неможливо. Потрібно мати своє обличчя, і в тебе завжди буде свій слухач».

Друга дружина Которовича, піаністка Євгенія Басалаєва, розповіла, що її чоловік провів за гроші, зароблені за кордоном, чимало музичних конкурсів і фестивалів. Міг мешкати в Австралії, Англії, але завше повертався в Україну. Говорив: «Сміливі ті, що поїхали, але ще сміливіші ті, що залишилися».

3 липня 2009 року йому виповнилося 68, а наступного дня він раптово помер від серцевого нападу. Близькі згадують, як колись він сказав про померлого колегу: «Чому ви сумуєте? Можливо, Там йому ліпше. І він чує музику…».

У статті використано
фото і матеріали сайтів:
holm–kyiv.org.ua, mbfs.com.uа, volynnews.com, fakty.ua, esu.com.ua,
umoloda.kiev.ua, life.pravda.com.ua.

Коли в маестро заніміли пальці, він відклав скрипку і став диригентом.
Коли в маестро заніміли пальці, він відклав скрипку і став диригентом. / okarataev©oleg