Спасибі Амфілохію Почаївському за чудо зцілення - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.75 € 31.49
Спасибі Амфілохію Почаївському за чудо зцілення

До старця стояли кілометрові черги, тому такі хвилини у святого траплялися дуже рідко...

Фото news.church.ua.

Спасибі Амфілохію Почаївському за чудо зцілення

Цей подвижник мав таку силу молитви, що паралізовані вставали на ноги, сліпі — ​прозрівали, а злоякісні пухлини в онкохворих зникали безслідно. Про дивовижний дар преподобного досі згадують ті, кому він допоміг подолати недуги. Як, наприклад, настоятель Свято-Успенського храму, що у Володимирі-Волинському, протоієрей Ярослав Антонюк, який мав щастя спілкуватися з отцем Амфілохієм і вилікувався завдяки йому

У сні позбувся ракових пухлин у горлі

Протоієрей Ярослав Антонюк, якому нині 84 роки, тоді був молодим священиком. Служив у храмі на Рівненщині. І коли постала загроза знищення Корецького монастиря, зважився на захист православної святині. За це його на три роки позбавили волі. Стрес, важка робота, переохолодження призвели до захворювання горла. Священик почав втрачати голос. А коли діждався звільнення і зміг пройти медичне обстеження, то присуд лікарів став черговим вироком. Як виявилося, проблеми із голосовими зв’язками були наслідком онкозахворювання.

— Дійшло до того, що я зовсім перестав розмовляти, не міг проводити відправи. Якось одна із сестер-монашок підійшла до мене і порадила шукати порятунку в отця Амфілохія з Почаївської лаври. Він на той час жив у селі біля Кременця, — ​пригадував отець Ярослав у лютому цього року.

Наш співрозмовник, незважаючи на поважний вік, до дрібниць пам’ятає ту зустріч. Диктофонний запис відтворює схвильований голос оповідача:
— Коли зайшов на подвір’я разом із людьми, старець запросив повечеряти і сказав мені, що я маю вранці відслужити мале водосвяття з акафістом Успінню Божої Матері. Як він розпізнав у мені священика — ​не знаю. Я був одягнений у мирський одяг і не носив тоді бороди. На мої схвильовані жести, якими намагався розповісти про свою біду, відповідь була така: «Якщо приїхав за зціленням, то не треба сумніватися». І справді, коли на ранок я в облаченні став біля каплички, то мій голос несподівано повернувся. «Благословен Бог наш…» — ​наче лилися слова з моїх грудей…

Після служби щасливий священик хотів подякувати за зцілення, але відчув, що знову не може говорити. Смиренно повернувся додому, хоча й розумів, що хвороба прогресує. А потім було незвичне сновидіння, ніби отець Ярослав ще раз приїхав до Амфілохія. А старець обкопує у саду дерева. Кличе до себе і питає, що там із горлом. «Давай-но я подивлюся», — ​і встромив пальці у рот хворого. Щось шукав з одного боку, потім із силою вирвав і викинув. Опісля з іншого те саме повторив. «Тепер можеш іти», — ​сказав. У цей час ніби вдарив церковний дзвін — ​і хворий прокинувся. І відчув, що сталося диво! Того дня під час богослужіння отець Ярослав сам собі не міг повірити: ніщо не заважало йому голосно й радісно славити Господа.

Малим учився у батька-костоправа

Про діяння Амфілохія Почаївського, який є святим нашого часу, записано багато свідчень. Довелося побувати у печерній церкві Почаївської лаври, де почивають мощі цього нашого заступника перед Богом. Бачила, скільки людей і сьогодні звертається до нього по допомогу. Зацікавила історія життя преподобного.

Документи свідчать, що Яків Головатюк (таке ім’я мав отець Амфілохій у миру) народився у селі Мала Іловиця, що на Тернопільщині. У сім’ї зростало десятеро дітей. Батько був досвідченим костоправом, багато працював, не цурався жодної роботи. Ще хлопчиком Яків допомагав татові доглядати хворих та потроху вчився лікарській справі.

Ці навички знадобилися, коли Яків опинився на фронті у Першу світову, де виконував обов’язки фельдшера. Згодом він потрапив у полон. З Божою допомогою вдалося втекти. Повернувшись додому, юнак збирався одружитися. Але священик, побесідувавши з ним, порадив іти в Почаївську лавру.

До нього везли недужих із усіх усюд. Черги стояли кілометрові. Людське горе він переживав як своє, співчував усім стражденним і немічним. А про себе казав: «Ви думаєте я святий? Я грішник! А зцілення ви отримуєте по своїх молитвах і своїй вірі».

Так у 1925 році Яків опинився в монастирі. Зі смиренням ніс усі послухи, і за якийсь час прийняв постриг. Був доглядачем Стопи Божої Матері. Бачив, як, умиваючись та вживаючи святу воду, зцілювалися люди. І сам намагався допомагати скаліченим, хворим. 1936-го він був висвячений у сан ієромонаха.

Щораз більше людей зверталося до ченця-лікаря. Намісник лаври благословив його на богоугодну справу і дозволив оселитися в маленькій хатці біля кладовища. Там преподобний прожив двадцять років.

До нього везли недужих із усіх усюд. Черги стояли кілометрові. Людське горе він переживав як своє, співчував усім стражденним і немічним. А про себе казав: «Ви думаєте я святий? Я грішник! А зцілення ви отримуєте по своїх молитвах і своїй вірі».

Іноді старець приймав до п’ятсот осіб за добу. Він говорив, що не всі їдуть від нього здоровими, бо тілесне здоров’я декому може лише нашкодити, призвести до погибелі душі. Але нікому не відмовляв, кожному приділяв увагу.

Не забарилися смутні часи безбожної влади більшовиків. У монастиря було відібрано все. Послушників та ченців виганяли з обителі. А до монаха-цілителя в маленьку хатинку, що біля кладовища, почали приходити «гості» з НКВС.

Збереглися свідчення, як одного разу старця зв’язали та хотіли скинути з кручі. Але він спокійно сказав: «Далеко не понесете». Одразу обох нападників було покарано: один осліп, іншому відібрало ноги.

Із психлікарні врятувала Світлана Аллілуєва

Незважаючи на погрози, подвижник продовжував зцілювати хворих, хоча тоді й забороняли це робити. У 1962 році радянська влада намагалася відібрати у лаври Троїцький собор. Побачивши міліціонерів біля храму, отець поспішив на допомогу. Він вихопив із рук начальника ключ, віддав наміснику і гукнув: «Люди, гоніть їх!»

За це старця помістили в психіатричну лікарню. Збереглися його спогади: «У палаті було слабке світло, перебувало тут разом сорок хворих. Мені весь час кололи ліки, від яких розпухало все тіло й тріскала шкіра…».

Вибратися з лікарні допомогла Світлана Аллілуєва — ​дочка Йосифа Сталіна. Як виявилось, колись старець вилікував її від душевної хвороби. Рідні забрали отця в село Іловицю. Там у нього була велика родина — ​дев’ятнадцятеро племінників. Один із них за намовою вивіз хворого до лісу, побив та вкинув у болото. Але люди знайшли понівечене тіло та відвезли до Почаївської лаври. Братія і не надіялася, що потерпілий доживе до ранку. Тієї ж ночі його постригли в схиму з ім’ям Амфілохій.

Але старець одужав, оселився у племінниці Анни, де і продовжував приймати хворих. Сам змайстрував каплицю. На дворі поставили великий обідній стіл для богомольців, збудували молільню, трапезну, кухню, приймальню для хворих. Поруч був великий сад, літали голуби, гуляли павичі.

Отець Амфілохій передчував, що життя завершується, не раз натякав, що його отруять. Причина смерті преподобного досі викликає різні здогади. Але до нього й досі звертаються люди по допомогу й одержують її по вірі своїй…

Таким святого Амфілохія зобразила волинська художниця Ксенія Дацюк. Фото arts.in.ua.
Таким святого Амфілохія зобразила волинська художниця Ксенія Дацюк. Фото arts.in.ua.

 Галина СВІТЛІКОВСЬКА.