«Усіх не переб’єш, останнього не спіймаєш!»

Бойова підвода на ресорах, обладнана зброєю, стала геніальним винаходом Нестора Івановича Махна. Вона забезпечувала неабияку мобільність війську головного анархіста України та світу. Це було дуже важливо для Махна, загони якого часто потрапляли у повне оточення і діяли в тилу ворога. Його піхота чисельністю до 35 тисяч осіб при 50 гарматах та 500 кулеметах могла пересуватись на тачанках утричі швидше, ніж тодішня кавалерія! На заводі у Єлисаветграді (теперішній Кропивницький. — ​Ред.) Махно замовив кілька сотень таких «бойових машин».

Але це не єдина причина, чому і через 100 років про розбишаку з Гуляйполя знімають кіно і пишуть пісні. Є багато інших міфів, правди і навіть містики, завдяки яким він міцно тримається у народній пам’яті. Про деякі з них розповімо сьогодні.

1. Донька Нестора Махна від третьої дружини Олена розповідала, що коли священик хрестив її батька, то на ньому загорілась ряса. «Це дитятко, коли виросте, по землі вогнем пройдеться», — ​сказав тоді батюшка. Проте очевидці стверджують, що висловився священнослужитель дещо різкіше: «Я похрестив розбійника, яких світ не бачив!» І був недалекий від істини. У зовсім юному віці Нестор організував «Союз вільних хліборобів» і займався експропріацією (грабежами) нібито на користь революції. Як наслідок — ​смертний вирок, який замінили на 20 років каторги. Тож із 1911–го по1917 рік він провів у Бутирській в’язниці в Москві.

2. Коли з початком революції повернувся у рідне Гуляйполе (тепер — ​Запорізька область), то став головою селянської спілки. Зібрав усіх великих землевласників і попросив у них документи на землю. Взяв і… спалив їх. А землю поділив між усіма, включаючи поміщиків, але обробляти її вони повинні були самостійно. Хто не хотів, у тих її забирали на користь комуни. Але таких майже не було.

3. Не виключено, що Нестор Махно мав екстрасенсорні здібності, був таким собі козаком–характерником. Попри свій невеликий зріст — ​1 м 59 см — ​уміло керував людьми. Кажуть, мало хто міг витримати його погляд з–під лоба. Отаман якимось чином міг ввести своїх бійців у стан ейфорії, схожої на сп’яніння, і вивідати будь–яку таємницю у полонених.

А от те, що кулі не брали його, — ​неправда. Махно мав 12 різаних та кульових поранень. Але жодне з них не було смертельним, рани швидко загоювались. Часто «батько» особисто вів військо в атаку. Під ним загинуло безліч коней, а от сам він залишився живим. І це справді дивовижно. Донька ватажка згадувала: «У батька був оберіг у формі розп’яття. Він ставав чорним та липким, коли на нього чекала небезпека. І знову світлів, коли приймалось правильне рішення, яке давало змогу уникнути біди».

4. У різні часи армія Махна контролювала різні території південно–східної України. Він поперемінно укладав угоди і воював фактично з усіма — ​петлюрівцями, «червоними», «білими», іншими отаманами. Причому діяв, м’яко кажучи, за законами воєнного часу. Наприклад, начальник штабу його «Революційної повстанської армії України» Віктор Білаш згадував, як махновці живцем спалили у топці паровоза священика за наказом самого «батька». Провина священнослужителя була лише в тому, що він «агітував повстанців припинити війну з німцями (союзниками гетьмана Скоропадського. — ​Ред.) в ім’я Бога і гуманності».

У нього був оберіг у формі розп’яття. Він ставав чорним та липким, коли на Махна чекала небезпека. І знову світлів, коли приймалось правильне рішення, яке давало змогу уникнути біди.

5. Попри те, що Нестора Махна часто сприймають як розбишаку без роду–племені, це не так. Він чітко ідентифікував себе як українець, і його рух відстоював право українців на свою ідентичність. Після московської в’язниці якийсь час Нестор Іванович розмовляв російською мовою. Але скоро повернувся до рідної. Хоча не наважувався писати нею через малограмотність (закінчив лише кілька початкових класів. — ​Ред.). Ось що писав Махно у своїх мемуарах, які вийшли у Європі: «Про одне лиш доводиться жаліти мені, випускаючи цей нарис у світ, — ​що він виходить не в Україні і не українською мовою. Культурно мій народ крок за кроком іде до повного визначення своєї індивідуальної самобутності, і це було б важливо. Але в тому, що я не можу видати своїх записок рідною мовою, провина не моя, а тих умов, в яких знаходжусь»… У листах до президента Чехословаччини Томаша Масарика з проханням надати притулок Нестор Махно порівнював чеський та український народи, які мали схожі долі, — ​страждали від поневолення, тільки чехам вдалось здобути волю, а українцям — ​ні.

6. Є легенда, що у махновській республіці друкували свої гроші. Ні, не було сенсу витрачатись на папір, коли навколо гуляло і так багато різноманітних купюр. Махновці просто робили ручні наддруківки на інших грошах. А між собою розраховувались золотими монетами.

7. Про «скарби Полуботка» чули всі. А є ще «скарби Махна». Ну, не зовсім його… Словом, ще один відомий український отаман–«противсіх» — ​Григор’єв (прототип пана–отамана Гриціяна Таврічеського з радянського фільму «Весілля в Малинівці». — ​Ред.) — ​нібито пограбував в Одесі банк і виніс звідти понад сотню кілограмів золота та срібла. На його обоз налетіли махновці. Один з їхніх командирів — ​Федір Каретников — ​потім стверджував, що добро зарите в одному з курганів поблизу Нікополя. От тільки той курган у 1950–х роках пішов під воду Каховського водосховища…

8. В армії Махна на озброєнні були трофейні аероплани. Зокрема, сім літаків махновці захопили у Катеринославі (теперішній Дніпро. — ​Ред.), коли вели бої з військами УНР. Кажуть, що «батько» навіть мав свій персональний літальний апарат. Чи так це, стверджувати не беремось, а ось те, що літаки Нестора Махна бомбили Маріуполь під час його штурму, — ​історичний факт. Маріуполь, до речі, взяли.

9. Нестор Махно не сприймав ні Української Народної Республіки, ні уряду гетьмана Скоропадського. Громив і більшовиків з їхньою диктатурою. Проте став–таки для останніх «корисним бандитом» — ​уклав з ними договір і допоміг не пустити армію Денікіна у Москву, а також посприяв розгрому Врангеля. Саме підрозділи Махна першими прорвались через Перекоп у зайнятий військами Врангеля Крим. Російські більшовики відплатили отаману своєму стилі — ​коли він став не потрібним, оголосили бандитом і стали розправлятися з його загонами. Махно із невеликою групою бійців зумів прорватись до Румунії. Доживав у бідності спочатку в Польщі, а потім у Франції. Помер 6 липня 1934 року у віці 45 літ.

10. Анархіст Нестор Іванович Махно мріяв про владу громад, якими керуватимуть безпартійні ради і над якими не тяжітиме ніякий уряд. Коли люди вирішують свої місцеві проблеми і живуть із власної землі. Певно, у наш час він був би прихильником децентралізації. Але зараз влада переходить до громад під парасолькою Української держави, а тоді Махно хотів поставити воза поперед коня, виступав проти київських урядів. За що і поплатився. Бо коли в Україні отамани ідуть проти гетьманів, то завжди приходить хтось із Москви та знищує і тих, і інших. І морить потім мільйони голодом, і розстрілює, і русифікує…

Цей сценарій Кремль намагається проштовхнути й зараз, під’юджуючи різних наших отаманів та отаманчиків. Але може хоч тепер українці згадають про уроки, які дає їм історія і на які таке багате життя «батька Махна»?