Курси НБУ $ 28.06
«Ми граємо інших людей,  але плачемо своїми слізьми»

Така різна, але завжди – справжня.

Фото з архіву Тетяни ХОЛКОВСЬКОЇ.

«Ми граємо інших людей, але плачемо своїми слізьми»

Артистка драми Тетяна Холковська (на фото) — ​інтелектуальна й багатогранна особистість — ​про дитячу мрію, дорослу дружбу, любов до професії і багатюще театральне життя

«Тато побажав, щоб я не вступила на акторський, а потім зрозумів, що ​це — моє покликання»

— Генетично я мала бути вчителькою, може, і стала б нею, — ​міркує пані Тетяна з російськомовної сім’ї педагогів зі Слов’янська, яка переїхала в Червоноград. — ​Але якось театр Марії Заньковецької прибув до нас на гастролі, я танцювала в народному колективі та вручала акторам хліб–сіль. Задивилася на Ларису Кадирову, тепер лауреата Шевченківської премії, професора, а тоді — ​молоду актрису. Я написала їй зворушливого листа, вона мені відповіла, це надихнуло, і в 9–му класі повідомила батькам, що хочу бути акторкою. Тато побажав… щоб я не вступила, бо театр у нашій родині вважали чимось надто високим. Уже пізніше, коли батько з матір’ю побачили мене в головній ролі, зрозуміли, що це моє. Так вийшло, що Лариса Кадирова викладала у мене в театральній студії при театрі ім. Марії Заньковецької. Я влаштувалася завідувачем літературної частини у Волинському музично–драматичному театрі, а на сцені дебютувала в ролі Агнічки у драмі «Не все котові масниця».

 

 Вона закінчила Московський інститут театрального мистецтва ім. Анатолія Луначарського, який дуже її збагатив. Трохи працювала в Київському театрі ім. Панаса Саксаганського, але 38 років віддала Волинському театру, зіграла тут понад 40 ролей у більш як 60 виставах. Донна Хуана (у «Переваги від зневаги»), Прочанка (в «Світанковій феї»), Марія Антонівна (в «Ревізорі»), Вчителька («Здрастуйте, батьки»), «Людка–«людоїдка» («Прости і помилуй»), Кочубеїха («Одкровення від Мазепи»), англійська королева («Річард III»)… Багатюще й «казкове» життя, де була і Принцесою, і Поганкою, Бідою, Зозулею, Котом, Курочкою Рябою…

Глядач не має знати, що в нас на душі. З болем згадую, як помер дідусь, а мені випало грати комедійну роль. Заміни не було. І я грала, і всі сміялися.

А ще — ​мала на Волинському радіо авторський проект–альманах «Абетка для дорослих», читала поезію на телебаченні у «Вечірньому інтермецо», вела творчі зустрічі, концерти… Та основною магією свого життя, попри всі захоплення, вважала театр.

— Це справді магія… Коли виходиш до глядача — ​забуваєш про все. Бо справжній актор не відчуває незручностей, – розповідає актриса. – І навіть не помічає, як повністю віддає себе… Ми граємо інших людей, але плачемо своїми слізьми, голос зриваємо, очі софітами садимо. За статистикою середній вік актора — ​42 роки…

— Напевно, нешкідливої роботи взагалі не буває…

— Але акторська — ​у всіх на виду, і глядач не має знати, що в нас на душі. З болем згадую, як помер дідусь, а мені випало грати комедійну роль. Заміни не було. І я грала, і всі сміялися. Трагічну роль теж маю виконати так, щоб усі мені повірили. Є такий термін «афективна пам’ять» — ​пам’ять почуттів. Згадую те, що боліло мені, і проживаю трагедію героїні, як свою.

«Найважча роль — ​комісарки Людки, яка відбирала хліб у тих, з ким у дитинстві плела віночки»

— А як вам дається образ негативного героя?

— У виставі про голодомор «Прости й помилуй» грала комісарку Людку, яка відбирала хліб в односельчан. Щоб бути переконливою, треба уявити, чому героїня стала такою. Я мусила виправдовувати поведінку цієї жахливої людини як адвокат. Що має статися, аби зненавидіти тих, з ким у дитинстві плела віночки? Це найскладніша роль, яку довелося зіграти. Якось на гастролях чоловік на першому ряду пригрозив: «Хай–но ти вийдеш!» А один підліток вийшов на сцену, обійняв мене і каже: «Все одно ви найкраща». Жахливо грати зло, але це професійна необхідність.

— Як ставитеся до імпровізацій?

— В актора є вивчений текст і малюнок ролі, тому імпровізувати — ​це неповага до партнера. Можна додати інтонацію, наприклад «я тебе кохаю» сказати так, що це матиме багато відтінків.

— Розкажіть трохи про своє хобі, знаю, що маєте їх декілька.

— Можливо, я була б непоганим педагогом, — ​усміхається акторка, — ​дякую батькам, що вони не наполягали, а я таки працюю зі студентами в технічному виші. Полюбляю фотографувати — ​цікаво, як зупиняється мить. Пишу вірші, трохи малюю, граю на гітарі. Усі ці захоплення привносять радість у наші будні. На роботі — ​спілкування, а вдома — ​усамітнення й мовчанка, вони теж іноді потрібні.

На роботі — ​спілкування, а вдома — ​усамітнення й мовчанка, вони теж іноді потрібні.

— Пані Тетяно, а важко дружити з акторами? Не заважає суперництво?

Для мене театр — ​це родина, тут проводжу більшу частину свого життя, у цій гримерці я найстарша, але дуже люблю молодь і горджуся тим, що в театрі її багато — ​талановитої, працьовитої. Про кожного хочеться сказати добре слово. Важливо розмовляти однаково і з костюмером, і з керівником, бо головне — ​не лише аплодисменти, а й дружня атмосфера. Якщо зустрілася не твоя людина — ​просто відійди від неї. У театрі так буває, що з кимось не контактуєш, а тобі з ним — ​«любов грати», тому треба на цей час увійти в ситуацію партнера.

Така різна, але завжди – справжня.
Перша роль у Волинському театрі у виставі "Не все котові масниця".

Ще у першій виставі «Не все котові масниця» зріднилися з народною артисткою України Людмилою Приходько, вона грала мою маму. Ми зійшлися в поглядах на життя, мистецтво. Вважаю її своїм педагогом і близькою подругою, вона вміє допомогти порадою. Дуже ціную головного режисера Михайла Ілляшенка, з яким пропрацювала багато років, люблю його вистави «Ревізор», «Нічний сторож і праля», «Здрастуйте, батьки». У спілкуванні з людьми треба вміти слухати й бачити. А коли щось не так на душі, входжу в себе, щоб не вийти із себе. Тобто закриваюся у своїй мушлі, аби перечекати.

«Вищий пілотаж — ​вистави для дітей»

— Дехто вважає театр лицедійством і чимось несерйозним. Як донести до глядача те, що у спектаклях багато відповідей на запитання життя?

— Не все, що сіємо й садимо, виростає. Хоча робити це треба. До речі, отой шикарний фон на сцені — ​зоряне небо — ​нашому театрові подарував Ігор Палиця, бо культуру треба підтримувати. Фразу «Коли гримлять гармати — ​музи мовчать» придумала людина, яка хотіла, щоб гармати гриміли. П’єси ставилися і під час Другої світової, і під час Чорнобильської катастрофи. Чому? Бо це додавало душевних сил. 15 років працюю в технічному університеті в центрі культури й мистецтв, пишу сценарії, веду клуб любителів поезії. Серед «технарів» є такі творчі діти! Мене підтримував колись ректор Віктор Божидарнік, тепер — ​Петро Савчук. Хтось ходить на «95 квартал», купує шалено дорогі квитки на концерти зірок, які співають під фонограму, щоб потім похвалитися, — ​зайва витрата. До театру потрібно дітей привчати змалку. Шкода, що зараз немає обговорення вистав, де глядачам з акторами можна спілкуватися.

— Тобто ви готові до зустрічей у школах, якби вас запросили?

— Завжди відгукуюся, бо дуже люблю дітей і багато ролей для них зіграла. Це вищий пілотаж, бо перед ними треба викладатися сповна, більше, ніж перед дорослими. Шкодую, що свого часу трохи не додала уваги своїм дітям. Чоловік був волейболістом, а моя малеча казала, що в нас усі грають: тато — ​в спортзалі, а мама — ​на сцені.

— Які б іще ролі хотілося зіграти?

— Так вийшло, що не грала Чехова, Шекспіра. Та не нарікаю, бо всього не осилиш. Але доля була щедрою до мене, і я за все вдячна: за злети і падіння, за унікальну можливість торкатися одного з найкращих мистецтв світу — ​театру.

Так вийшло, що не грала Чехова, Шекспіра. Та не нарікаю, бо всього не осилиш.

 

Від редакції:

На сьогодні пані Тетяна потребує допомоги, хоч категорично відмовляється про це говорити. На сайті театру є інформація про те, що їй потрібна термінова операція — ​ендопротезування кульшового суглоба вартістю 100 000 грн. Родина не спроможна зібрати такі кошти. Тому просимо небайдужих допомогти. Віримо, вона ще покине палицю і гратиме на сцені.

Для юридичних осіб: МФО 303398 ЄДРПОУ 09303328 рахунок 26 25 75 00 65 97 84.

Для приватних осіб: Номер картки «Ощадбанк» 5274–1000–0467–8005; «ПриватБанк» 4731–2171–1008–9933 (Холковська Тетяна Юхимівна).На

На сцені і в житті вона - справжня, і за це їй аплодують.