Агент «Юрек», покаяння і Томос для України - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.86 € 31.70
Агент «Юрек», покаяння і Томос для України

Волинь-нова

Агент «Юрек», покаяння і Томос для України

Співпраця глави Польської православної церкви митрополита Савви зі спецслужбами ПНР тривала кілька десятиліть

Віталій ПОРТНИКОВ, журналіст і політичний коментатор, блог на сайті radiosvoboda.org

2009 року, після того, як на сторінках авторитетного польського видання Rzeczypospolitа з’явився великий матеріал про контакти митрополита Варшавського і всієї Польщі й інших православних ієрархів країни зі спецслужбами ПНР, багато священиків і парафіян Польської православної церкви стали вимагати відставки своїх пастирів. Але митрополит Савва нікуди не пішов. Замість цього він нагадав вірянам про прощення гріхів і попросив вибачення від імені всього православного духовенства.

Московський патріарх Кирило (праворуч) і митрополит Савва під час зустрічі у Варшаві.
Московський патріарх Кирило (праворуч) і митрополит Савва під час зустрічі у Варшаві.

 Перепрошувати було за що. Співпраця Савви зі спецслужбами тривала кілька десятиліть. Він розповідав своїм кураторам про життя церкви, доносив на вільнодумних ієрархів, викривав тих, хто мав добрі стосунки зі священиками-греко-католиками, і фактично став ключовою фігурою, яка забезпечувала контроль за церковним життям.

Нова сторінка у житті клірика почалася тоді, коли митрополит Савва очолив єпархію у Білостоці якраз у період підйому «Солідарності». У цьому важливому польському місті було чимало православних і відносини між «Солідарністю» і церквою складалися вдало, бо ж вільна профспілка захищала права громадян будь-яких віросповідань. Але з появою на кафедрі Савви активістам «Солідарності» більше не сприяли. Савва закликав православних своєї єпархії не брати участі в діях, які «суперечать інтересам держави», і підтримав запровадження воєнного стану в Польщі.

Своєю боротьбою із «Солідарністю» митрополит Савва та інші ієрархи сіяли ворожнечу між громадянами різного походження та віросповідання.

Не варто думати, що у митрополита не було вибору. Був. Польський костел у ті роки відкрито підтримував «Солідарність», одним із героїв опору став ксьондз Єжи Попелюшко. Однак Савву важко назвати антигероєм з однієї простої причини. У Польщі тих років від нього нічого іншого й не чекали. Всі знали, що Польська православна церква після встановлення радянського впливу в країні була фактично розгромлена спільними зусиллями окупантів, комуністичного режиму і РПЦ.

Польську церкву навіть змусили відмовитися від автокефалії, яка була надана їй Вселенським патріархатом, і попросити про автокефальний статус московського патріарха — ​хоча ніякого права надати їй такий статус РПЦ не мала. Так що Польську православну церкву в ті роки вважали просто філією РПЦ, частиною радянського впливу в країні. Інша справа, що своєю боротьбою із «Солідарністю» митрополит Савва та інші ієрархи сіяли ворожнечу між громадянами різного походження та віросповідання. Але, як кажуть, Бог їм суддя. Вони ж бо покаялися.

Однак у будь-якого покаяння є свої межі. І свої можливості є у будь-яких спецслужб та їхніх «друзів». Спецслужб соціалістичної Польщі давно немає, їхні архіви оприлюднені — ​завдяки чому ми й знаємо, що багато заяв митрополита Савви були пов’язані не з політикою, не з його поглядами, навіть не з порадами РПЦ, а із зобов’язаннями агента «Юрека». А ось радянські спецслужби просто перетворилися на ФСБ та ГРУ і нишпорять по світу з «Новачком».

Про все це слід пам’ятати, коли дізнаєшся, що ієрархія Польської автокефальної православної церкви не підтримала процес надання автокефалії Православній церкві в Україні.

Колись на початку 1990-х я пішов у перукарню «Конвалія» — ​центровий заклад на проспекті Волі, де нині піцерія та салон краси. То був час, коли ціни мінялися ледь не щодня. Якось мій одногрупник Володя запитав в іншого — ​Юрія, скільки коштує стрижка, й позичив цю суму «до стипендії». Поки стригся, розговорився із симпатичною перукаркою. Слово за слово — ​і мова дійшла до цін. Отоді-то й з’ясувалося, що її послуги коштують рівно вдвічі дорожче, ніж Володя мав у кишені. «І що робитимемо?» — ​запитала вона. «Стрижіть наполовину!» — ​знайшовся що відповісти студент. Робити було нічого, дівчина з розумінням поставилася до ситуації і сторони розійшлися з миром

Однак настала й моя черга дати лад своїй голові. Навчений чужим досвідом, грошей взяв із запасом. Усівся в крісло. Поряд перукарка наводила красу імпозантному чоловікові з ідеально зачесаним догори волоссям (моя мрія студентських років, яка так і не втілилася в життя: після того, як одного разу чудова укладка за вечір почергово перетворилася на лев’ячу гриву, потім — ​на їжака, а тоді лягла буденною стріхою попри всі намагання товаришів мочити моє волосся чи терти його мокрим рушником, я відмовився від подальших спроб).

Отож, коли майстриня ледь не по волосині вирівняла його й без того шикарну зачіску, напарфумила і пройшлася гелем, озвучила ціну. Вочевидь, вона стала холодним душем для незнайомця. Але ж це був не студент, який міг собі дозволити зізнатися, що в кишені вітер гуляє. На вигляд чоловік належав до тих, що завжди при грошах. Зреагував на ситуацію дивно: ледь спохмурнів і почав видивлятися на себе в дзеркало. Потім ще прискіпливіше покрутив на всі боки головою. Попросив менше люстерко, яке піднесли так, щоб міг бачити потилицю. Щось десь йому не сподобалося. Перукарка почала нервуватися. Клієнт набачив нерівну лінію, хоча, повірте, його зачіска прикрасила б і кінозірку. Розгорілася відверта суперечка. Втрутилися колеги жінки. Але мужик не був налаштований на мирне врегулювання. Його претензії звелися до одного: постригли нерівно, тому платити не буду зовсім. Гримнув дверима і пішов.

— Козел! А я йому по волосині підбирала, гелем французьким уклала. Сказав би, що грошей нема при собі, то можна було і зрозуміти, а то «нерівно, нерівно», — ​ображена майстриня одразу второпала причину інциденту.

Випадок забувся б, якби за якийсь час я не помітив незнайомця серед валютників, що «працюють» у самісінькому центрі міста. Таки небідний чоловік, а тоді в «Конвалії», очевидно, теж не розрахував із купонами. Відтоді, коли проходжу центром, завжди кидаю оком на ЦУМ, а потім на квітковий ринок: чи є там «мій» валютник? Стоїть. Уже не з такою шикарною укладкою, з добрячою сивиною у волоссі (роки все-таки), обважнів. От і недавно, бачу, сидить на лавочці біля скверика. Як то йому буде, коли той скверик реконструюють?