Курси НБУ $ 38.97 € 42.45
Отець замерз разом із дітьми

Ось такий вітраж на честь страдницького шляху отця Івана Кипріяна встановлено в храмі Успіння Пресвятої Богородиці в селищі Козова на Тернопільщині.

Фото zz.te.ua.

Отець замерз разом із дітьми

Маловідомий український священик із Немирова, що на Львівщині, Іван Кипріян (1856–1924) помер мученицькою смертю разом із малолітніми в’язнями радянського табору

Священнослужитель Іван Кипріян мало чим відрізнявся від отців УГКЦ початку ХХ століття. Освічений, шляхетний, він служив Богові та людям. Зростав у місті Сокаль в аристократичній родині. Здобув духовну освіту в Перемишльській семінарії та музичну — ​у Львові. Десять літ служив священиком у селах Галичини, а згодом у Немирові Рава-Руського повіту.

Отець Іван був диригентом церковно-світських хорів, автором духовної музики, записував народні пісні, пропагував твори Дмитра Бортнянського, Анатоля Вахнянина, Остапа Нижанківського, Віктора Матюка та інших композиторів. Брав участь у громадсько-політичному житті. У Немирові очолив «Просвіту», балотувався до Віденського парламенту. Входив до Націонал-демократичної партії. 1880-го видав за свій кошт підручник «Основи музики». Пізніше вийшли друком ще декілька творів Кипріяна. Його підручники з музики і досі є актуальними.

Іван Кипріян отримав сан священика у 1883-му і до кінця своїх днів був вірним материнській церкві. Слово Боже стало основною зброєю високоосвіченого пароха, який проповідував любов до Бога та до ближнього. Особливо отець любив дітей і намагався засіяти в їхні чисті душі зерна правди, смиренності. А ще виховував їх патріотами.

Його очі промовляли те, що то була людина, повна любові не тільки до приятелів, але і до своїх ворогів.

У 1916 році о. Кипріян вступив до рядів УСС (українського добровольчого батальйону Січових стрільців). Під час національно-визвольних змагань був капеланом в Українській галицькій армії, пройшовши з нею всю Галичину та Зазбруччя. Під час великої епідемії тифу в грудні 1919-го опікувався хворими, сповідав їх, хоронив.

Із розпадом Австро-Угорщини у 1918 році утворилася Західноукраїнська Народна Республіка, якій тут же оголосила війну Польща. На заклик уряду ЗУНР почали організовувати УГА, і о. Кипріян стає її польовим духівником. Словом Божим підтримував галицьких юнаків під час прощання з рідним краєм у липні 1919-го і в дні страшної трагедії в «чотирикутнику смерті».

Після поразки національно-визвольних змагань о. Іван Кипріян зостався у Великій Україні. Його заарештували в 1920 році, але й після цього він залишився душпастирем.

У таборах ГУЛАГу український священик пережив голод, хвороби, знущання і катування. Ось як писали про отця Івана люди, які були свідками його духовного і життєвого подвигу в сибірській неволі: «Він був одним із наших праведників, хоч був брудний, обдертий і знаний як «номер 8–9–8–6»… Уся його історія пов’язана з понурою трагедією концентраційних таборів у далекому Сибіру, де голод, тортури, муки й жах, здається, намагаються затемнити навіть самі зорі на морознім сибірськім небі, де вечір не приносить ні відпочинку змученому тілу, ні спокою серцю, ні навіть маленької надії на краще завтра у цій темряві невільництва».

Більшовицька система нищення людей не жаліла навіть найменшеньких. У барак № 332, де перебував священик, привезли дітей «ворогів народу», батьків яких знищили. Ці нещасні отримували лише залишки їжі, тому мало хто доживав до 5-літнього віку. Хвороби і голод косили їх десятками.

Отець Іван Кипріян домігся в табірного начальства опікунства над маленькими в’язнями. 60-річний священик випрошував їжу в дорослих полонених, носив помираючим дітям теплу воду, шукав будь-яке лахміття, аби зігріти найменших, котрі ледве навчилися говорити. А вночі щиро молився Богу, щоб порятував цих ангелят. Сам отець Іван майже нічого не їв, бо свою частку віддавав діткам. Очевидці згадують: «Його лице було синє і жовте. Жовте там, де видніла потріскана шкіра, а синє, де потріскали жили й починалося запалення. Ніс, зламаний ударом, був також синій, ніби чорний. На підборідді — рани, які ніколи не гоїлися. Його очі промовляли те, що то була людина, повна любові не тільки до приятелів, але і до своїх ворогів».

Священик опікувався більш як 70-ма дітьми. Щодня він правив Божу службу для тих, хто зійшов з розуму, а також для паралізованих дітей. Тулив до себе цих нещасних і гірко ридав разом із ними. Померлих отець Іван сам хоронив, бережно несучи легенькі тільця на руках і шепчучи молитви за їхній упокій. Усі дорослі в’язні поважали його і допомагали оберігати малечу.

Історія його смерті моторошна і зворушлива водночас. Напередодні Різдва 1924-го він проник до бараку, де утримували дітей, яких під виглядом медогляду мали вести на страту. У подарунок він приніс малечі зацукрованих янголяток, аби якось підтримати нещасних. Майже 20-х тримали у віддаленій за огорожею клітці без даху. Був дуже сильний мороз, почалася хуртовина, що не вщухала кілька днів. За цей час дітки замерзли, разом із ними загинув і священик Іван Кипріян. Охоронці, що прийшли згодом, побачили їх та отця, який тримав за руку хлопчика, котрий притулив до грудей зацукроване янголятко.

В історико-етнографічному музеї Яворова зберігаються унікальні експонати цього жертовного пастора. Зокрема, там можна побачити його праці «Основи музики», «Церковні пісні», «Партитура співів церковних і світських» (1882 р.) та інші, не лише опубліковані у періодиці, але й ті, які дійшли до наших днів в рукописах. Ті, хто перейнявся страдницьким шляхом греко-католицького священика-мученика, виходили з проханням до відділу освіти Яворівської РДА присвоїти ім’я отця Івана Кипріяна Немирівській школі. Однак до цього часу, на жаль, це питання не вирішене.

Роксолана ВИШНЕВИЧ

Telegram Channel