Лучанка Наталія Омельчук: «Живу за себе і за того хлопця, чиє серце б’ється у моїх грудях» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.96 € 30.47
Лучанка Наталія Омельчук: «Живу за себе і за того хлопця, чиє серце б’ється у моїх грудях»

«Спасибі вам за порятунок!» — ці слова на адресу індійських лікарів Наталія Омельчук повторює і досі.

Фото зі сторінки Наталії Омельчук у «Фейсбуці».

Лучанка Наталія Омельчук: «Живу за себе і за того хлопця, чиє серце б’ється у моїх грудях»

Молоду лучанку Наталію Омельчук із днем народження тепер вітають не тільки рідні та друзі, а й велика родина індійського юнака Раві Давані. Його батьки, довідавшись, що сина, який потрапив в аварію, спасти неможливо, дали згоду, щоб серце, печінку, нирки, підшлункову залозу та рогівку очей потерпілого використали для допомоги важкохворим людям. Завдяки цьому й було врятовано нашу землячку

—Який день минулого року був найпам’ятнішим? Я тепер кожну мить сприймаю як подарунок! І щодня дякую Богу! А найзворушливіша для мене подія відбулася у листопаді, коли садила яблуньку на згадку про Раві на Алеї життя у Києві. Зібралося багато пацієнтів з усієї України із пересадженими органами, які хотіли пом’янути у такий спосіб своїх донорів, адже деревця будуть рости, плодоносити, стануть символом продовження життя, — ​розповідала Наталя, коли ми зателефонували, щоб довідатися, з яким настроєм зустрічає вона свята.

Процес відновлення після трансплантації вимагає бути під контролем кардіологів, тож Наталі доводиться багато часу проводити у столиці, обстежуватися у фахівців Інституту Амосова. А коли приїжджає додому, перебуває під опікою волинських лікарів.

— Різдвяні свята — ​це можливість набутися з рідними. Поїздки до бабусі в село на Рівненщину — як повернення в дитинство, як казка, — ​тремтить голос нашої співрозмовниці. — ​На жаль, після пересадки серця є багато обмежень, потрібно приймати дороговартісні препарати проти відторгнення органа, не можна хворіти, тому кір чи грип для мене становлять смертельну небезпеку. Але я вірю, що все буде гаразд…

Індійський професор, який оперував нашу землячку, на прощання сказав їй: «Ти повинна повернутися до повноцінного життя». І Наталя не забуває цієї настанови, намагається бути корисною людям, які потребують пересадки органів, активно підтримує громадський рух за трансплантацію, адже сама пройшла на цьому шляху сім кіл пекла.

Я тепер кожну мить сприймаю як подарунок! І щодня дякую Богу!

Усі біди почалися з того, що здорова молода жінка, яка готувалася стати матір’ю, заразилася грипом. Він спричинив ускладнення, вразив серце і легені. Під загрозою була й дитина. Тож Наталію скерували з Луцька до Києва в Інститут педіатрії, акушерства та гінекології. На сьомому місяці вагітності їй зробили кесарів розтин. На жаль, хлопчика лікарі виходити не змогли. А в Наталі розвинулась важка серцева патологія, яка змусила її стати «корінною» пацієнткою Інституту серцево–судинної хірургії.

Тривале лікування, складна операція не поліпшили стану хворої, українські фахівці дійшли висновку, що врятувати 27–річну волинянку може лише пересадка органа. Отримати нове серце можна було тільки за кордоном, вартість операції — понад 100 тисяч доларів. Рідні та друзі оголосили збір коштів. На щастя, у той час у Києві перебували індійські кардіохірурги, вони обстежили пацієнтку і погодилися взяти її на лікування. Так Наталія разом із мамою Людмилою Павлівною потрапила до Мумбаї.

— Клініка «Фортіс» виявилася дуже сучасною, з новітнім обладнанням, висококваліфікованими спеціалістами, — розповідала Наталія Омельчук, повернувшись в Україну. — І коли раптово зупинилося моє серце, вони буквально витягли мене з того світу. Було зрозуміло, що часу на очікування донорського органа я не маю. У першу чергу на нього могли розраховувати громадяни Індії, а тоді вже іноземці. Та через день стало відомо, що жодному з інших претендентів не підходить серце 22–річного індуса, який загинув під час дорожньо–транспортної аварії. Орган доставили літаком через 1,5 години після того, як у юнака констатували смерть мозку.

В Індії донорство є почесною справою. Через якийсь час після операції батьки хлопця розшукали Наталію, підтримують з нею зв’язок, цікавляться її здоров’ям. Надіслали і фото свого сина, завдяки якому хвора вижила. Наталя жартує, що вона навіть стала трішки схожою на Раві. Каже, що тепер має в Індії братів і сестер. Родина Давані вважає, що людина живе доти, доки б’ється її серце, навіть якщо воно в грудях іншої особи.

В Україні, на жаль, незважаючи на прийнятий торік довгоочікуваний закон про трансплантацію, виникла загроза, що з 1 січня 2019 року взагалі буде призупинено операції з пересадки органів. У Міністерстві охорони здоров’я виправдовуються, що забракло часу на розробку близько 30 нових нормативно–правових актів, на створення єдиної державної інформаційної системи трансплантації, вирішення інших питань. Мовляв, введення в дію закону мали відтермінувати, але у парламентарів руки не дійшли. Аби вийти з цієї неприємної ситуації, керівництво МОЗ вирішило перекласти проблему з хворої голови на здорову. Прес–служба відомства нещодавно повідомила, що рішення про лікування методом трансплантації буде в кожному випадку приймати консиліум лікарів медзакладу, де пацієнта внесено до списку очікування. Заяви ж про рішення стати донором можна буде подавати сімейному лікарю…

Пам’ять про індійського юнака Раві Давані житиме і в молодій яблуньці, яку Наталія посадила восени на Алеї життя.

Пам’ять про індійського юнака Раві Давані житиме і в молодій яблуньці, яку Наталія посадила восени на Алеї життя.

 

«Візьміть  моє тіло  з колиски життя…»

Монолог потенційного донора органів

«У якийсь момент лікар визначить, що мій мозок перестав функціонувати і що у всіх сенсах моє існування припинилося.

Коли це станеться, не намагайтеся підтримувати штучно життя в моєму тілі за допомогою медичного обладнання. І не кажіть, що я на «смертному одрі», називайте це «колискою життя», і нехай моє тіло буде взято з неї, щоб допомогти іншим жити повнокровніше.

Дайте мій зір людині, яка ніколи не бачила сходу сонця, обличчя дитини або любові в очах жінки.

Віддайте моє серце людині, чиє серце не відчувало нічого, крім нескінченного болю.

Мою кров  —  підлітку,  якого  витягли з уламків машини, щоб він міг жити і побачити, як граються його онуки.

Віддайте моє серце людині, чиє серце не відчувало нічого, крім нескінченного болю.

Віддайте мої нирки тому, хто залежить від апарата, який підтримує його існування від тижня до тижня.

Візьміть мої кістки, кожен м’яз, усі волокна і нерви в моєму тілі і знайдіть спосіб, як змусити паралізовану дитину ходити.

Спаліть те, що від мене залишилося, і розвійте попіл за вітром, щоб допомогти квітам рости.

Якщо ви повинні щось поховати, нехай це будуть мої недоліки, мої слабкості і всі мої упередження проти мого друга.

Віддайте мої гріхи дияволу. Віддайте мою душу Богові. Якщо ви хочете пам’ятати мене, пом’яніть доброю справою або щирим словом, допомогою тим, хто потребує вас. Якщо ви зробите все, про що я прошу, я буду жити вічно».

Роберт Н. «Випробування».