Її Пеппі Довгупанчоху спочатку не сприйняли, а Карлсона в США навіть заборонили

Майбутня авторка оповідей про пригоди Карлсона і Пеппі Довгоїпанчохи Астрід Ліндгрен виросла у дружній родині, де усіх 4 дітей любили і поважали. Одночасно Ерікссони вимагали послуху і допомоги. Вона народилася 14 листопада 1907 року і згадувала дитинство як пору, здатну давати натхнення.

«Ми, діти, звикли до картини, коли наш батько щодня хоча б на мить ніжно обіймав нашу матір… Ми жили в Нессі безтурботним життям».

Астрід Ліндгрен не боялася екстравагантності. «У Віммербю було близько трьох з половиною тисяч жителів, я першою в місті коротко постриглася. Бувало, люди на вулиці підходили, просили мене зняти капелюх, показати стрижену голову».

Після школи Ліндгрен влаштувалася у місцеву газету, хоч тоді журналістика мала «чоловіче обличчя»! У виданні її знали: кількома роками раніше опублікували шкільний твір дівчини, яким вона полонила і вчителів, і головного редактора. Від нього, одруженого чоловіка (процедура розлучення ще тривала), вона завагітніла. То був час, коли статус мами-одиначки лягав ганебною плямою і на батьківську сім’ю. Отож, майбутня 18-літня письменниця переїздить у столицю.

Портрет Астрід є на банкноті 20 шведських крон, на ній же — ​зображення Пеппі Довгоїпанчохи.

«Іноді Ханна (мама Астрід) засмучено і з неприхованим подивом питала: «Як ти могла?» Їй здавалося, якщо мені неодмінно треба було завагітніти, можна було принаймні знайти когось іншого. І, чесно кажучи, я теж так думала. Ні собі, ні їй я не могла відповісти на питання «Як ти могла?» Але коли це юні, недосвідчені, наївні дурепи могли на нього відповісти?

У Стокгольмі молода Ліндгрен винайняла кімнату і опановувала курс стенографії та машинопису. Живеться погано: голодно, вбого і без любої серцю родини. Свого малюка Ларса мусила віддати прийомній сім’ї (тимчасово). 

«Я пам’ятаю це як час важкої праці, постійної бідності і ранньої туги за дитиною, яка була так далеко від мене».

Зароблене витрачала на дорогу до сім’ї, яка доглядала її сина.

Коли Астрід мала 24 роки, її покликав заміж начальник з нової роботи. У неї закохався Стуре Ліндгрен, керівник Королівського товариства автомобілістів. На той час завдяки вправності Астрід стала асистенткою редактора. «Він зізнався, що полюбив мене з першого погляду і два роки не зводив з мене очей…» Вона розповіла йому все і почула: «Ларс буде нашим сином, вези його у Стокгольм».

Астрід нарешті забула про бідність і важку працю. Стала домогосподаркою і з задоволенням виховувала дітей. Невдовзі народила дочку Карін. Саме для дівчинки, коли та захворіла, вона вигадала історію про добру і свавільну Пеппі.

Бестселер «Пеппі Довгапанчоха», написаний Ліндгрен 1944 року, у видавництві не взяли. Книга зовсім випадала з моралізаторського стилю, який панував у дитячій літературі. З інтерв’ю з видавцем Геррарда Боніерсом: 

«Я був проти! Не хотів видавати цю книжку, коли Астрід Ліндгрен з’явилася на порозі мого видавництва вперше. Відверто говорю про це тепер, коли минули роки, і книга стала популярною. А тоді у мене були маленькі діти. Я жахнувся, подумавши про те, що буде, якщо вони стануть вести себе, як Пеппі. Цукровий пісок на підлозі, бедлам в дитячій! О ні! Це було не для мене!»

Не впасти у відчай Астрід допомогла інша нагорода — ​друга премія за новелу для дітей. Отож, вона дещо підправила і 1945-го занесла книгу на інший конкурс. Цього разу пригоди найсильнішої дівчинки в світі оцінили і опублікували. Та потім була купа «але». Ліндгрен страшенно критикували. З журналу «Домогосподарка» (1948 рік): 

«Набридло постійно слухати ці розмови про права дітей! Дійсно, нема чого дивуватися, що вони стають важковиховуваними і некерованими від усієї цієї пропаганди! Сьогодні наші малята зачитуються книгою про якусь юну особу Пеппі Довгупанчоху, яка витворяє все, що їй заманеться.

На всі нападки Ліндгрен відповіла тільки раз: «Дитині потрібно давати свободу. Так, вони повинні поважати вас, прислухатися до вас! І вони будуть це робити, але тільки за умови, що ви поважаєте своїх дітей з моменту їх появи на світ»!

Потребу дітей мати Карлсона, Пеппі й інших дитячих героїв від Ліндгрен дорослий світ таки визнав. У підсумку книги шведки переклали 85 мовами у ста країнах! Знімали кіно, записували аудіо- та відеодиски, навіть ставили вистави. Сама Астрід радо вела радіо- і телепередачі, читала свої казки. Щедро жертвувала зароблене різним дитячим фондам і Червоному Хресту та ще й була громадською активісткою. У головній газеті країни написала казку-звернення до міністра фінансів про непомірні податки і лицемірну владу.

Уже на схилі років, коли мала і гроші, і безліч нагород (серед них аналог Нобеля в дитячій літературі — ​медаль Г. Х. Андерсена), Астрід Ліндгрен усе одно жила аскетично: «Найвищі моменти життя в жінки — ​це коли у неї з’являються діти… І такі ж моменти — ​народження внуків. А всі ці перипетії з призами, нагородами я швидко забуваю, у мене їх цілий список…»

Цікаві факти

Коли 1997 року Ліндгрен присвоїли звання «Шведка року», вона промовила: «Ви надаєте нагороду … дуже старій особі, напівсліпій, напівглухій і абсолютно підстреленій. Ми повинні пильнувати, щоб це не поширилося»!

На честь письменниці у Данії в 1991-му назвали сорт троянд «Астрід Ліндгрен».

У рік її смерті (вона відійшла у січні 2002-го у 94 роки) уряд Швеції заснував щорічну премію пам’яті Ліндгрен за досягнення у дитячій літературі — ​призовий фонд — ​5 млн шведських крон ($600 тис.).

Портрет Астрід є на банкноті 20 шведських крон, на ній же — ​зображення Пеппі Довгоїпанчохи.

У багатьох штатах США спочатку казку про Карлсона заборонили, бо «провокує дітей бути неслухняними і викликає страх… щодо нянь».

Під час Другої світової війни Астрід вела щоденник (Швеція займала нейтральну позицію). 17 вересня 1939-го вона, зокрема, записала: «Сьогодні росіяни теж увійшли в Польщу, «щоби захистити інтереси російськомовної меншини».

У 1980-ті завдяки її публікаціям прийняли перший в Європі закон про захист тварин. Його назвали «Закон Ліндгрен».

За матеріалами сайтів segodnya.ua, istpravda.com.ua, aif.ru, mir24.tv, sverigesradio.se, 
slovo.today