«Жінко, їсти давай!»

Після розлучення я присягнула собі, що більше ніколи в житті не зв’яжуся з нашим чоловіком. Хочу Джона, Хосе, Карла — ​тільки не Івана. Не тому, що всі Івани — ​погані… а тому, що зазнались.

Розпестилися. Зіпсувалися… Очікування часом розміром з Говерлу, а можливості — ​завбільшки з мурашник. І це тенденція.

Так, мені добре говорити — ​я з Америки, де чоловіки гуляють з дітьми, катають їх на гойдалках і забирають на весь день у вихідні, даючи коханій сходити на манікюр.

Вони так само, як і дружина, встають до дитини ночами і змінюють памперси. Вони не соромляться відмовитися від бару після роботи, коли вдома чекає сім’я. І вони не вважають це подвигом. Це нормально! Це правильно! Назвалися сильною статтю — ​будьте сильними! Ваша сила в тому, щоб розуміти нашу слабкість. А не користуватися нею.

Назвалися сильною статтю — ​будьте сильними! Ваша сила в тому, щоб розуміти нашу слабкість. А не користуватися нею. 

Пам’ятаю, як одного разу зайшла до подруги. Вона була в декреті, з маленькою донькою на руках. Забігана, втомлена жінка… А її чоловік сидить у розтягнутих штанях і грається на комп’ютері…

Я присіла на диван, подруга заметушилася з чаєм, віддавши мені на кілька хвилин дитину. Вона металася по маленькій кухні, збираючи чашки і блюдця, одночасно помішуючи суп на плиті і годуючи кота.

Чоловік, що сидів за грою, навіть не поворухнувся, хоча маля у мене на руках почало плакати і вигинатися. Я, намагаючись заспокоїти дівчинку, стрибала по кімнаті, люлюкала і кривлялася, а її батько, байдуже глянувши на це дійство, продовжував «стрілянину».

«От козел!» — ​подумала я, вся мокра від стрибання з дитиною. Хотілося підійти і тріснути так, щоб він угруз у той монітор своєю нахабною фізіономією… Але чоловік, слава Богу, не мій, тому бити не можна. А треба…
Подруга поставила чай на стіл і взяла з моїх тремтячих рук заплакану дочку. 

Тільки зараз я помітила дрібні зморшки на її молодому обличчі і недбало зібране в пучок волосся. Завжди радісна і доглянута, зараз вона була схожа на загнаного коня, вся «в милі» і до смерті втомлена.

«Як ти?» — ​запитала вона, не доторкнувшись до чаю.

Ми давно не бачилися, я прилетіла з Америки через кілька років і новин було багато…

Вона вийшла заміж, народила. Чоловік працював дрібним менеджером, грошей було мало. Тож у декретній відпустці намагалася підробляти перекладами, сиділа ночами і бігала з дитиною по лікарях. То застуда, то грип. То щеплення. То зуби…
Я слухала і волосся ворушилося на голові. «А чоловік? Допомагає?» — ​несміливо поцікавилася я, заздалегідь знаючи відповідь.

Хочу Джона, Хосе, Карла — ​тільки не Івана.

Вона тихо зітхнула й опустила очі: «Звичайно, він інколи глядить доньку, поки я прибираю. Вона пилососа боїться… Він з нею в іншій кімнаті сидить».

Я відвела погляд до вікна. Тихий, сльотавий вечір, брудний сніг на тротуарі, втоптаний мільйонами ніг таких же нещасних жінок, що штовхають застряглу в підталих калюжах коляску. Тьмяні ліхтарі і черевики, що протікають.

Вони дбайливо підстеляли теплі ковдри під сплячих дітей, хлюпочучи у мокрому взутті додому, поспішаючи приготувати вечерю так званим чоловікам.

Тягнуть сумки з базару, штовхають коляску в під’їзд без пандуса. А вдома, розриваючись на частини, куховарять, пилососять і сушать мокрі черевики, не спускаючи з рук малюка.

І це все для того, щоб нести звання «дружини». І ніхто їх за це не похвалить. Не обійме, не притисне до грудей і не оцінить.

Тому що «вона повинна». А він «не повинен». Він же на роботу ходить... Я не стала розповідати їй про те, що мій чоловік, та й будь-який справжній чоловік зазвичай допомагає.

І не чекає, поки дружина попросить. І не робить ласку. І береться за посуд і пилососить сам, прийшовши з роботи і переодягнувшись. І дітей відвозить увечері в басейн, щоб дружина відпочила. І любить, і не дивиться з докором. І що це – нормально!

Я мовчала. І дякувала Богові за те, що живу в світі, де це – нормально. Там, де чоловік є главою сім’ї, що несе левову частку домашніх обов’язків, не чекаючи похвали. Він не тільки фізіологічно чоловік.

 Тягнуть сумки з базару, штовхають коляску в під’їзд без пандуса. А вдома, розриваючись на частини, куховарять, пилососять і сушать мокрі черевики, не спускаючи з рук малюка.

Він – сильний, надійний, повноцінний партнер у сімейній рутині. Він ходить на роботу, їздить по продукти і допомагає готувати вечерю. Він звично миє посуд, а потім грає з дітьми в комп’ютерні ігри.

Він – батько, чоловік, стіна. А я можу в цей час загорнутися в махровий халат і писати чергову статтю. Тому що я — теж людина, у мене є хобі і життя, крім памперсів. І ніхто не вимагає від мене пирогів і швабри, тому що поважає і любить. І дорожить, і головне — оберігає. Тому що він – справжній чоловік…

Так, мене розпестила Америка з її рівноправністю і свободою думки. Так, я люблю бути жінкою, а не домашнім роботом. І мені подобається те, що мої сини виростуть партнерами своїх дружин, а не користувачами, які сидять у розтягнутих «треніках» і байдуже спостерігають за метушнею свої половинки, яка падає з ніг…

«Підкаблучники» — ​скажуть більшість мужиків, котрі зависають у барах зі склянкою пива, тоді як їхні дружини сушать старі черевики і поспіхом чистять картоплю на вечерю.

А я знаю, що саме вони і є стадом невдячних «не мужиків», що сидять на згорблених жіночих спинах, захлинаючись від гордості, що вони — ​сильна половина людства. Де вже там…

«Жінко, їсти давай!» — ​чую голос нізвідки. Різкий вигук вивів мене з моїх роздумів. Це наш гравець прокинувся — ​зголоднів, бідний.

Подруга втомлено піднялася, мовчки налила супу і поставила перед «чоловіком». Він, не сказавши «спасибі», почав хлебтати. «Хліба дай!» — ​наказав, не зрушивши з місця… «Чоловік?!» — ​подумалося мені. «Та ні, просто… (самі придумайте слово) »
Дівчатка, дівчата, жінки! Любімо себе! Навчімося відрізняти «ось таких» від «нормальних мужиків»!

Є ще хороші чоловіки, турботливі, котрі за все дбають! Є вони, ті, що не вважають вас прислугою! 

Шукайте, дивіться — ​і не потрібно компромісу. Життя у нас одне, любіть і поважайте того, хто вас веде за собою, а не їде на ваших зігнутих шиях.

Олена ОТТ

(За публікацією  на сайті ukr.media).