А люди казали: «І нащо дівчинці та штанга?..» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.54 € 27.10
А люди казали: «І нащо дівчинці та штанга?..»

Спорт допоміг Богдані Караванській повірити у себе.

Фото з «Фейсбук»-сторінки Богдани Караванської.

А люди казали: «І нащо дівчинці та штанга?..»

Про Богдану Караванську з Луцька часто розповідали засоби масової інформації. І не дивно, дівчина на візку — ​майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу (піднімає штангу лежачи), тричі здобувала «бронзу» під час кубків світу з лижних гонок та біатлону, срібна призерка чемпіонату Європи з параволейболу. Але цього разу мова піде про інші перемоги нашої землячки

Знімала протези, а культі були синіми

Богданка народилася без ніжок. До семи років не вилазили з мамою з лікарень. То були важкі 1990-ті, коли не виплачували зарплат, і Марія Петрівна, яка сама виховувала двох донечок, з останнього стягалася, аби повезти свою особливу дівчинку до столичних спеціалістів.

Богданка народилася без ніжок.

— Мені радили змиритися, бо ніг нема і не буде. В Інституті ортопедії і травматології, де Богданку оперували, формували культі, її вперше посадили у маленький візочок. Дитині було трохи більше року, а вона сама стала перебирати рученятами — ​і поїхала. Лікарі втішали мене, бо в Богданки були ще й серйозні вивихи кульшових суглобів. Нас чекали довгі місяці мук у спеціальних металевих конструкціях, щоб уже потім можна було думати про протези, — ​згадує мама, яка мужньо ділила з донечкою всі випробування долі.

Дівчинка змогла піднятися з візка завдяки німецьким благодійникам. Марія Петрівна досі вважає, що тільки Бог міг послати їй доброго ангела в образі старенької санітарки, яка підказала адресу Мальтійської служби допомоги в Луцьку. Так відбулося знайомство з Гюнтером і Вірою Блеккер, які перейнялися долею дитини, оголосили збір коштів на її протезування в Німеччині. Фото маленької Богдани з білим бантом на голівці було на перших шпальтах газет.

— Уявляєте, не так давно у «Фейсбуці» я познайомилася з одним із моїх рятівників, який пригадав і той знімок, і як люди перераховували кошти, щоб німецькі спеціалісти могли приїхати до Луцька, зняти мірки й виготовити для мене перші протези. Вони були такої якості, про які в Україні й не мріялось. Коли через рік я підросла і їх довелося міняти, то в Ковелі у протезному цеху це диво техніки розбирали на гвинтики, аби зробити щось подібне. З того часу довелося змінити більше десятка цих металевих ніг. І хоч ходити на них мені важко, але протези дають змогу не дивитися на інших знизу вгору, почуватися «на рівних», — ​філософськи оцінює ситуацію дівчина.

Технік-протезист Василь Сидорович Остапчук із Ковеля робить усе, щоб дати Богдані таку можливість. Напевно, тільки він і може оцінити силу її характеру з дитячих літ, коли кожен крок коштував великої праці над собою. Марія Петрівна згадувала, як донечка поверталася зі школи, знімала протези, а культі були синіми від перенавантаження. Мусила навчитися робити масаж, аби уникнути ускладнень. Адже Богданка не хотіла ні в чому відставати від своїх ровесників, навчалася на відмінно, а згодом усерйоз захопилася спортом.

«А пам’ятаєш, як ми пішки добиралися з Турійська до Ловищ?»

Активну і наполегливу дівчину підтримувала вся родина. Марія Петрівна перебралася з доньками до батьків у Турійський район. Звідти і їздили з Богданою тричі на тиждень за 50 кілометрів до Ковеля на тренування. Поверталися увечері, рейсового автобуса із райцентру вже нема. Виручав мамин брат, виїжджав за племінницею.

Красуня, розумниця, спортсменка Богдана Караванська скоро отримає диплом реабілітолога.
Красуня, розумниця, спортсменка Богдана Караванська скоро отримає диплом реабілітолога.

 — А як дядя Вася не зміг, то пам’ятаєш, як ми пішки добиралися з Турійська до Ловищ? І це після того, як у спортзалі добряче натомилася. Мій перший тренер Валерій Павлович Дружинович запропонував займатися пауерліфтингом, і я досі люблю штангу, — ​із вдячністю згадує Богдана свого наставника, під керівництвом якого здобула не тільки перші спортивні перемоги, а й впевненість у собі.

Завдяки спорту я побувала майже у 20 країнах світу, стала самостійнішою, сильнішою.

— Мені люди часто казали: «І нащо дівчинці та штанга?» — ​підтримує доньку Марія Петрівна. — ​Але їй треба мати сильні руки. У неї непосидюча вдача. Візки не витримують, ламаються, стільки донька їздить. Добре, що Мальтійська служба допомоги завжди ними забезпечувала. Ось сьогодні мене не було вдома, а Богдана повернулася, сама склала візок, піднялася з ним сходами у квартиру на четвертому поверсі. Вона ж піднімає штангу, що важить майже вдвічі більше, ніж сама.

Згодом були інші види спорту, змагання, нагороди. Але зараз дівчина, як каже, «взяла паузу». Вона навчається в Академії рекреаційних технологій і права, здобуває вже другу вищу освіту. Професія реабілітолога їй ближча, аніж фінансиста, адже багато чого з теорії фізичної реабілітації життя змусило давно пройти на практиці. І працювати над собою Богдана не перестає, відвідує у Луцьку фітнес-центр «Інтер Атлетика», де з нею займається заслужений тренер України з пауерліфтингу Олег Хом’як.

— Не будую якихось конкретних планів щодо свого майбутнього у спорті. Вважаю, що не варто здобувати медалі ціною здоров’я чи втратою гідності, — ​розмірковує дівчина. — ​Але гантелі у мене вдома не припадають пилом. Завдяки спорту я побувала майже у 20 країнах світу, стала самостійнішою, сильнішою. Вдячна мамі, яка завжди поруч, але сьогодні я можу й сама гуляти на візку містом. Добре, що нарешті багатьма вулицями Луцька можна безперешкодно проїхати, шкода тільки, що пандуси біля деяких закладів встановили «для галочки».