Ми ж колись обходилися без поліетиленових пакетів - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.13 € 30.79
Ми ж колись обходилися без поліетиленових пакетів

Волинь-нова

Ми ж колись обходилися без поліетиленових пакетів

Ця думка напрошується, коли сьогодні чую «SOS» у зв’язку з тим, що свого часу досягнення новітніх технологій стало величезною загрозою для довкілля. Така тривога небезпідставна: поліетилен залежно від товщини може розкладатися від 100 до 400 років

Недавно увагу привернув сюжет на одному з регіональних телеканалів. У ньому йшлося про те, що лучанка на ім’я Христина ніколи не бере упаковки в магазині — замість пакетів вона використовує мішечки з тканини. І, судячи з її розповіді, цією проблемою перейнялася, побувавши в Індії, де побачила, як океан виносить на берег купи сміття, і «коли корови їдять целофанові пакети, то стає дуже сумно». Ще один герой сюжету — літній чоловік — теж обходиться без поліетилену, користуючись торбинками з тканини, які дружина пошила для всієї родини…

Дивилася, слухала і ловила себе на думці: «Дежавю! Це я «проходила» у сімдесятих роках минулого століття». Пригадую, як у свекрухи розжилася на добротне, але не дуже грубе полотно і пошила собі торбинку, яка завжди лежала у сумочці на той випадок, що зайду у магазин щось купити. Була вона, як мовиться, естетично оформлена, помережена, тож у теплу пору служила прийнятним аксесуаром до літнього одягу. І до такого рукоділля вдавалася, щоб не користуватися «авоською» — тою маленькою рибальською сіткою, яку пам’ятає старше покоління. От коли комусь таланило потрапити за кордон, то привозив пакети — ті самі поліетиленові, які в Європі уже були, — і собі, і навіть у подарунок. Власниці такої новинки берегли її, щоб довше послужила. Тож коли гумористи згодом зі сцени підсміювалися над радянськими жінками у зв’язку з їхньою винахідливістю (примудряються прати поліетиленові пакети!), то ніхто не скаже, що вони щось вигадували. Так справді було. Зате сьогодні їх і у нас, як кажуть, до вибору, до кольору. Вони різні і за величиною, і за оформленням та міцністю. І відповідно — за ціною.

Кажу так і тут же інша думка навздогін: а як же бути з тим, що багато продуктів мають заводську поліетиленову упаковку? Виходить, не у сфері продажу мають починатися переміни в інтере­сах довкілля. І навіть якщо всі жінки відмовляться від цих пакетів і пошиють полотняні торбинки, то й це не врятує ситуацію.

У супермаркетах, зокрема мережі «Вопак», який найчастіше відвідую за місцем проживання, завжди чую на касі запитання, чи потрібен пакет. Напрошується висновок, що для касирів це правило, яке їм втлумачили під час навчання. Що це — турбота, аби покупець мав куди покласти товар, чи, може, думка про додатковий заробіток? Уявіть, якщо кожен відвідувач скористається пропозицією, то скільки то за день буде продано пакетів. І всі вони з часом потраплять у смітник (тепер жінки точно їх не перуть). Але це ще півбіди. А ось «ціла біда» — одноразові, які служать нам лише для того, щоб донести продукти додому. Вони лежать у різних відділах магазину, і кожен бере скільки треба. А є ж товар, зокрема м’ясо, ковбаса, риба, який продавці самі нам упаковують. Якось спеціально порахувала, прийшовши додому, що викинула у відро для сміття до десятка пакетиків. Адже у холодильнику продукти зберігаються в лоточках, тож відразу їх переклала.

Настав час, коли і ми маємо задуматися: те, що колись сприймалося як зручність, обертається негативом. Поліетиленові пакети в усьому світі уже визнані шкідливими і небезпечними. Багато країн заборонили їх як тару й упаковку або встановили обмеження у використанні. В країнах Євросоюзу введена норма — 90 пакетів на рік для однієї людини, до 2025–го це число має зменшитися до 40. А ось на одного українця, підраховано, припадає 500! Чи дійде обмеження, а то й заборона до нашої держави? Мабуть, що так. Пора повертатися до того, щоб товар відпускали у паперовій упаковці чи принаймні з такого матеріалу, який швидко розкладається.

Знаю у Луцьку магазинчик на вулиці Шопена під назвою «Крамничка», де м’ясо–ковбасні вироби відпускають у паперових пакетах. З таких маленьких точок, може, колись візьмуть приклад і супермаркети. Кажу так і тут же інша думка навздогін: а як же бути з тим, що багато продуктів мають заводську поліетиленову упаковку? Виходить, не у сфері продажу мають починатися переміни в інтере­сах довкілля. І навіть якщо всі жінки відмовляться від цих пакетів і пошиють полотняні торбинки, то й це не врятує ситуацію.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.