Обіцянка-цяцянка… Проте голосуй, а то точно програєш! - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.37 € 29.46
Обіцянка-цяцянка… Проте голосуй,  а то точно програєш!

Волинь-нова

Обіцянка-цяцянка… Проте голосуй, а то точно програєш!

Нинішня виборча кампанія зібрала рекордну кількість претендентів на крісло глави держави. Після того, як частина з них зійшла з передвиборчого марафону, залишилося 39. Уявляєте, яким довжелезним буде бюлетень? А черги біля кабінок?

Але, як казав перший Президент незалежної України Леонід Кравчук, маємо те, що маємо. Масовий похід кандидатів у Президенти, певне, є ознакою того, що щось не так у державі. Усі вони йдуть на вибори начебто з благою метою. Запевняють, що хочуть привести Україну до щасливого майбутнього. Насправді ж кожен із них, як кажуть, собі на умі. Одні борються за президентське крісло, бо хочуть щось змінити в державі, якщо не на користь народу, то на свою. Інші, щоб прикрити власні грішки чи пропіаритися, аби потім, у жовтні, потрапити до парламенту. Для них нинішні перегони — тест на прохідність. Але яку б мету вони не ставили перед собою, кандидатів у Президенти все ж багато. І це створює проблеми для виборця. Йому важко визначитися, кому віддати свій голос. Адже нині всі співають, як солов’ї. Обіцяють народу золоті гори, а він зачаровано слухає.

Звісно, українцям хотілося б, щоб усі благі наміри були реалізовані. Люди ж хочуть жити, а не виживати, прагнуть, аби їхні діти мали майбутнє в рідному краї, не шукали заробітків по закордонах. Але, як уже не раз мали змогу переконатися, після виборів у політиків настає амнезія. Вони забувають про свої обіцянки.

Іноді слухаєш претендентів на пост Президента і думаєш: невже вони самі вірять у можливість здійснити свої наміри? Чи, може, мають нас за лохів?

Недарма ж кажуть, найбільше люблять прибріхувати мисливці, рибалки і політики перед виборами. Щоб сподобатися електорату, вони дають нереальні обіцянки. Вішають, як кажуть, локшину на вуха, діють за принципом: головне, аби прорватися до влади, а там якось буде. Тож обіцяють усе, що народ хоче почути. А найболючіша для нього соціальна тема: комуналка, низькі зарплати і пенсії, недостатня кількість робочих місць… На цьому можна заробити політичні дивіденди. Тож спекулюють на цій темі всі, кому не лінь. Передвиборчі обіцянки й досі не стали в Україні програмним обов’язком партій і кандидатів. А притягнути до відповідальності за обман виборців у нашій країні нереально, оголосити імпічмент главі держави теж непросто.

Іноді слухаєш претендентів на пост Президента і думаєш: невже вони самі вірять у можливість здійснити свої наміри? Чи, може, мають нас за лохів? Коли чую, що обіцяють знизити ціни на газ у два, а то й у шість разів, то перше запитання, яке виникає: як це збираються зробити? Адже зміна тарифів не в компетенції глави держави. Президент не має прямого впливу на вартість газу, як і на зарплати. Чимало кандидатів у своїх передвиборних програмах проголошують зниження податків, збільшення пенсій. А звідки беруться останні? Звісно, з тих же податків. Знизите їх, а яким чином збільшите пенсійні виплати? Як це зробити, коли у бюджеті буде порожньо? Дехто дає взагалі дивні обіцянки. Скажімо, збудувати бетонну стіну на українсько–російському кордоні. Ми це вже проходили, споруджували. Зрештою, чи знає той мрійник, як звести її на 400 кілометрах непідконтрольної Україні території? Ще одна кандидатка пропонує ізолювати олігархів. Що це означає, певне, й сама не знає. Очевидно, треба їх вивезти на необжитий острів чи створити для них резервацію.

Найстрашніше, що більшість кандидатів у Президенти не новачки у політиці. Частина з них причетні до влади чи виконавчих органів, є діючими народними депутатами. А тому, коли читаєш їхні програми чи слухаєш виступи, то виникає запитання: чому зараз продукуєте таку кількість хороших ідей? Де ж ви були раніше? Чому не ініціювали їх реалізацію?