Щоб не чути криків катованих, поляки вмикали гучну музику - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.96 € 30.47
Щоб не чути криків катованих, поляки вмикали гучну музику

Свято-Миколаївська церква згоріла дотла.

Фото з фондів Любомльського краєзнавчого музею.

Щоб не чути криків катованих, поляки вмикали гучну музику

18 березня 1944 року польські батальйони Армії Крайової вбили і замордували понад 80 жителів села Запілля нинішнього Любомльського району, а потім спалили його. Згоріла й церква

Це була остання кривава акція поляків на Любомльщині.

Вранці того дня два батальйони вояків 27–ї Волинської піхотної дивізії АК чисельністю близько 200 чоловік оточили Запілля та навколишні хутори. Командували поляками поручники Казимір Філіпович (Корд) і Міхал Фіалка (Сокол). Людей почали зганяти до будинку Киселів та до клуні Мандричуків. Хто втікав, одразу розстрілювали.

У північно–західній частині села — ​Козачку — ​нападники наштовхнулись на самооборону. Почалася перестрілка, двоє поляків було вбито, а одного поранено. «Аківці» відступили в центр Запілля. Тим часом частина жителів втекла в ліс. Але поляки зрозуміли, що самооборона нечисельна, і знову почали наступати. Українців відтіснили за межі села.

А тоді польські вояки почали розправу. На дереві повісили чорний прапор. Той день для Запілля справді став чорним. Чоловікам поспускали штани, руки зв’язали колючим дротом. Почали допитуватися, хто входить до УПА. Рубали сокирами, кололи багнетами, відривали нігті, розпорювали животи і насипали в них пісок. Аби не чути криків катованих, поляки вмикали гучну музику, лунали марші. 

А тоді польські вояки почали розправу. На дереві повісили чорний прапор. Той день для Запілля справді став чорним. Чоловікам поспускали штани, руки зв’язали колючим дротом. Почали допитуватися, хто входить до УПА. Рубали сокирами, кололи багнетами, відривали нігті, розпорювали животи і насипали в них пісок. Аби не чути криків катованих, поляки вмикали гучну музику, лунали марші.

Серед нападників запільці впізнали жителів сусідніх польських сіл. Після розправи поляки підпалили клуню із замордованими — так ​намагалися замести сліди злочину. За оцінками істориків, тоді загинуло близько сотні чоловік. Із них 82 встановлено поіменно.

Потім село пограбували і спалили. У вогні згорів і Свято–Миколаївський храм. Останки замордованих поховали на місцевому кладовищі. Про цей злочин польські історики воліють не згадувати.

Андрій БОРКОВСЬКИЙ


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.