«Солодкі поцілунки і через 67 років шлюбу» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 25.20 € 27.99
«Солодкі поцілунки і через 67 років шлюбу»

Весільне «Гірко!» звучало для подружжя Сєдих.

Фото: Олександра ДУРМАНЕНКА.

«Солодкі поцілунки і через 67 років шлюбу»

Справжнє свято з весільним «Гірко!», піснями, танцями, спогадами влаштував обласний Фонд милосердя і здоров’я для тих, хто прожив разом у мирі та злагоді 50 і більше літ

На нього запросили 11 подружніх пар. Одна з них — ​Вікторія Арсеніївна й Олександр Васильович Бондарі з Луцька — ​нещодавно відзначили золоте весілля. Вони розповіли про свою історію кохання, яке зародилося несподівано для обох. Адже зналися, як-то кажуть, із пелюшок. Жили в одному селі, через дві хати. Та для Віти Сашко був просто несміливим сусідським хлопчиною-старшокласником, з яким разом ходили до школи. Юнак теж не звертав уваги на жваву малявку зі смішними косичками. За роки служби хлопця в армії вона підросла, стала красунею, на котру задивлялися парубки. Та й Сашко усе частіше зупиняв погляд на стрункій фігурці, золотому волоссі та милому личку студентки (Вікторія на той час уже навчалася у медучилищі), шукав із нею зустрічей. Потім усе розвивалося за класичним сценарієм: спільні прогулянки, походи в кіно. Дружба переросла в кохання, вінцем якого стало одруження. Пара розписалася в рідному Радомишлі Луцького району в 1969 році.

— ​Вдячний долі, що подарувала мені таку дружину, — ​каже 92-літній чоловік. — ​Завдяки їй живу. Вона тримає мене на цьому світі.

Невдовзі Сєдиє відзначатимуть платинове весілля.

 Поцікавилася в пана Олександра, за що найбільше цінує дружину. Сказав: за вірність, працелюбність, доброту і вміння вислухати. А вона його — ​за повагу, турботу, якою оточив її та дітей, котрих у подружжя двоє. Мають Бондарі трьох онуків та шестилітню правнучку Евелінку. Розповідають, що найтяжчими були перші роки спільного життя. Доводилося багато працювати. Чоловік трудився на будівництві, а згодом — ​на асфальтовому заводі, а дружина — ​в дитячому садку. Самі ростили дітей, долали побутові проблеми і вчилися шукати компроміси у конфліктах. Адже не все було у них гладко. Траплялися й непорозуміння. Але щоб зберегти сім’ю, завжди знаходили точки дотику і вирішували їх.

— ​Я навчилася в батьків працелюбства, терпіння, любові до природи. Мій тато — ​великий естет, — ​розповідала донька Олена, котра і спонукала батьків прийти на зустріч. — ​Любить, щоб і в дворі, і в садку, і в хаті був порядок. І нас до цього привчав.

Прибула на свято з Володимира-Волинського і найстарша подружня пара — ​Володимир Іванович Сєдой та його половинка Ніна Павлівна. У шлюбі вони вже 67 років.

— ​Вдячний долі, що подарувала мені таку дружину, — ​каже 92-літній чоловік. — ​Завдяки їй живу. Вона тримає мене на цьому світі.

Попри те, що за плечима в обох чимало літ, подружжя веде активний спосіб життя. Пан Володимир, скажімо, й досі очолює міськрайонну ветеранську організацію. Свою дружину він називає Ніночкою і дивиться на неї закохано, як у юності, коли вперше побачив її. А познайомилася пара в місті Овручі, що на Житомирщині. 25-річний лейтенант прийшов у Будинок офіцерів, де працювала Ніна, на танці. Може, і не познайомилися б, якби не казус. Віддавши одяг гардеробниці, помітив, що за авторучку, яка була в кишені, зачепився жіночий шарф. Поглянув на власницю — ​і зрозумів: це вона, його доля. Саме таку красуню він бачив у мріях. Вони протанцювали увесь вечір удвох. А коли по його закінченні кавалер напросився провести дівчину додому, то з’ясувалося, що вона живе на тій же вулиці, що й він.

Пан Володимир жартома називає свою дружину бойовою подругою, заступницею по тилу. Мовляв, вона ніколи не підводила його, завжди у скрутну хвилину підставляла плече. З нею він кочував по гарнізонах — ​і ніколи не чув нарікань на невлаштованість побуту, труднощі.

Пані Лідія подякувала за допомогу в організації свята спонсорам, серед яких багато літ є і наша газета.

 — ​Щоб у родині був мир, потрібно довіряти одне одному, змовчати, коли необхідно, — ​розкривав секрети сімейного щастя Володимир Іванович.

Ними ветеран праці, Збройних сил ділиться з молоддю, з котрою часто зустрічається, дітьми, яких у нього двоє. Має подружжя п’ятеро внуків і стільки ж правнуків.

Про спільну життєву дорогу розповідали на зустрічі подружжя Ніколаєвих, Хомичів, Авраменків, які прожили у парі більш як 50 років. У кожного з них своя доля, але їх єднає світле почуття кохання, пронесене крізь роки. Адже недарма кажуть: вік — ​йому не завада. Ніколи не пізно знайти близьку людину навіть на схилі літ. Підтверджує це і пара Галини Цимбали та Юрія Кордунова, котрі цими днями відзначають фаянсове весілля — ​9 років від дня одруження. Свою Галю чоловік «виспівав». Вони познайомилися під час репетиції хору «Джерела Волині» в Луцькому палаці культури. Пані Галина — ​його керівник — ​спершу побачила в ньому співака.

— ​Зраділа, — ​розповідає, — ​бо з’явився чоловічий голос, якого нам не вистачало. А вже потім придивилася, що й мужчина гарний, інтелігентний.

Яке ж весілля без старости?

 

Своїм прикладом ця пара довела, що й у повторному шлюбі також можна бути щасливими і коханими.

Подружжя, котрі відзначали ювілеї сімейного життя, привітала заступник директора департаменту соціальної політики Луцької міської ради Тетяна Корецька. Для них співав дует «Волошки», а ПАТ «Теремно Хліб» спік коровай, бо ж яке весілля без нього.

— ​Зустрічі сімейних пар, які прожили 50 і більше літ, проводимо з 1995 року, — ​сказала в розмові голова Фонду милосердя і здоров’я Лідія Тарасюк. — ​На них побувало майже 750 родин волинян. Були й подружжя з Росії, Польщі. Вони показують молодому поколінню, як кохати, долати сімейні негаразди, шанувати одне одного. Приємно чути, коли на запитання анкети «Чи кохаєте ви, як в юності, свою половинку?», відповідають: «Так. І навіть більше».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.