Єгері Анатолій та Олександр Федіки у день нашої зустрічі були сівачами.
«Як ми тільки отримали угіддя, люди говорили: «О, це вже звіра в лісі не буде — все винищать»
Громадська організація «Сто ходів», яку в селі Піщане Камінь–Каширського району три роки тому створив разом із однодумцями Степан Федік, довела, що при добрих господарях звірів у лісі більшає
Степан Федік.
«Нехай якщо не нам, то нашим дітям, онукам дістанеться багатша природа»
— По життю я — спортсмен, — сказав Степан Федік, коли при зустрічі у селі Стобихва Камінь–Каширського району, де громадська організація «Сто ходів» облаштувала свою базу, мова зайшла про те, як виникла ідея з орендою угідь.
— До 35 років, — говорить чоловік, — я був спортсменом, а не мисливцем. Грав у футбол. Хоча природу любив. І коли бігав кроси лісом, то для мене це був найперш відпочинок серед краси. Свого часу я закінчив у Києві спортивну школу, спеціалізуючись на футболі. Був успішним гравцем. Мене навіть запросили на оглядини у столичну команду «Динамо». Але сталося так, що після травми вже не міг виходити на футбольне поле — повернувся на Камінь–Каширщину. Трохи попрацював у Ковельському АТП, а потім одержав тренерську посаду у своєму рідному селі Піщане — готував футбольну команду хлопчаків у місцевій спортивній школі, яких у районі було декілька…
Але, як це у нас, на жаль, буває, грошей на фінансування цих спортивних закладів не вистачало, і їх позакривали. І лише тоді (а це був 2002– й) Степан Федік, за його словами, зацікавився мисливством. До того, як визріла ідея про орендування угідь, минуло ще понад десятиріччя.
— У 2014–му ми започаткували цю справу, — пригадує Степан Іванович. — При нашій бюрократії до 2016–го тривала процедура оформлення документів — купу паперів треба було зібрати. Сьогодні ми орендуємо 18 359 гектарів мисливських угідь. Це найбільша площа, яку мають у своєму розпорядженні інші користувачі — їх у Камінь–Каширському районі є сім. Нам дісталися ліси, які колись належали Стобихівському лісництву Камінь–Каширського лісгоспу, а згодом — Бихівському військовому лісництву.
Ми не заготівельники м’яса чи хутра — це точно. Якщо повертаємося з лісу без трофея, то не робимо з цього трагедії. Кожен міркує: це ж, навпаки, — добре, що не застрелив нічого. Наступного разу буде за чим ходити.
Коли громадська організація «Сто ходів» одержала в оренду угіддя, то люди говорили: «О, це вже звіра в лісі не буде — все винищать». Багато хто був налаштований на те, що, відчувши себе господарями, мисливці все підряд будуть відстрілювати.
— Але, звичайно, це зовсім не так, — каже Степан Іванович. — І якби той, хто так думав, побував в угіддях зараз, то пересвідчився б у протилежному. Ми самі зацікавлені, щоб фауни було якнайбільше. Бо ж не на рік взяли в оренду ліс, а на чверть століття. Хочемо, аби якщо не нам, то нашим дітям, онукам дісталася багатша природа.
Автомобіль із логотипом громадської організації, яку очолює Степан Іванович, добре знають в окрузі.
«Сіємо овес, кукурудзу, щоб кабани по городах збитків не робили»
— А почали ми хазяйнувати, — розповідає Степан Федік, — навіть не з облаштування будиночка–бази у Стобихві (тепер він уже є. — Авт.), а з будівництва моста через Королівку, чи Стобихівку, як її ще називають, що впадає у Стохід. Міст був у 1990– х військовими збудований, але з роками поруйнувався. Тим часом він потрібний і нам, щоб можна було в будь–яку пору в рейд виїжджати в ті обходи, що за річечкою, не чекаючи, поки русло вкриє лід, і тим нечисленним жителям Стобихви, які у Бережницю по хліб, молоко ходять. Щодо звірини, яка водиться в лісах, де господарюють «Сто ходів», — лосі, кози, кабани, «вже і зайчик з’явився, якого раніше не було». І з роками їх чисельність більшає.
— Вже й нарікають люди, — каже Степан Іванович, — що кабани городи, «перекопують». Ми сіємо зернові — овес, просо, кукурудзу, розводимо топінамбур, щоб дикі свині відтягувалися на наші поля і не створювали проблем для односельчан. І звір тримається біля таких «годівниць». Звичайно, збираємо врожай, якого не встигають спожити наші підопічні, щоб мати чим підгодовувати їх узимку. З цією метою облаштували 16 майданчиків. Для хазяйнування маємо техніку, зокрема трактор.
І того дня, коли ми були тут, мали можливість побачити єгерів за роботою сівачів. Ось тільки, за словами Степана Федіка, землі орної малувато — у Піщанської сільської ради доводиться трохи орендувати. А вже із соляркою, то самі мисливці виручають — хто грішми, хто безпосередньо пальним допомагає. Громадська організації «Сто ходів», яка об’єднала не менш як 25 осіб (це не лише піщанці, а й жителі Каменя–Каширського, Ковеля, навіть Києва) живе за рахунок членських внесків.
«Порядок треба починати із себе»
Мій співбесідник нагадав про своєрідний моральний кодекс, якого треба дотримуватися, дбаючи про природу.
— Коли хочеш навести порядок, то треба починати із себе: знати, коли можна стріляти, як стріляти. Якщо біжить стадо кабанів, то попереду зазвичай самка (це стосується і кіз). «Не стріляй!» — такий наказ має дати сам собі справжній мисливець і пропускати її. Бо це мамка, яка дає потомство. За це ми боремося, навіть штрафи накладаємо на порушників.
А що це не просто слова, свідчать ось такі факти: зимовий облік звірів, який щороку проводять спеціалісти обласного управління лісового та мисливського господарства, екологи, перевершив сподівання. Кількість кабанів така, що з початком сезону полювання на парнокопитних громадська організація «Сто ходів» одержить 15 ліцензій, стільки ж і на кіз. І приємно було почути від Степана Івановича таке:
— Ми не заготівельники м’яса чи хутра — це точно. Якщо повертаємося з лісу без трофея, то не робимо з цього трагедії. Кожен міркує: це ж, навпаки, — добре, що не застрелив нічого. Наступного разу буде за чим ходити.
Звичайно, не обходиться без браконьєрства. Тож робота в єгерської служби (а їх четверо чоловік) — без вихідних.
Степан Федік і команда єгерів.
— Нас інколи, — каже Степан Федік, — навіть перевіряють, чи то випробовують на оперативність: вистрілять десь вхолосту і чекають — виїде єгерська служба чи ні? Як правило, переконуються, хоч і не афішують себе, звичайно, що єгері завжди напоготові.
