Анатолій Снітко написав книгу про захисника України Андрія Снітка - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 25.06
Анатолій Снітко написав книгу  про захисника України Андрія Снітка

У дослідника ще чимало планів.

Фото Костя ГАРБАРЧУКА.

Анатолій Снітко написав книгу про захисника України Андрія Снітка

Краєзнавець із Гораймівки Маневицького району досліджує історію рідного села та видає нариси про видатних земляків

З паном Анатолієм познайомилися завдяки публікації у «Волині» матеріалу «Дружина Перця переховувалася від чекістів 5 років». Нашого уважного читача зацікавили прізвища повстанців, які згадуються в моєму матеріалі. За його словами, цілком ймовірно, що то могли бути уродженці Гораймівки.

Ми розмовляємо у сільському Будинку культури. Анатолій Іванович ще замолоду чимало літ очолював цю установу, зараз знову його запросили на роботу. До цього тричі обирався сільським головою

 

Видання краєзнавця – результати багаторічної клопіткої праці.
Видання краєзнавця – результати багаторічної клопіткої праці.

 

«У кожного є своя річка дитинства»

На робочому столі у краєзнавця — шість книг. Це результати багаторічної клопіткої праці. Такі видання особливо цінні для дослідників локальної історії, адже вони написані місцевими жителями, котрі найкраще знають усі деталі та своїх героїв.

Одна з найперших книг — історичний нарис «Гораймівська неопалима купина» про долю сільського храму. Як каже пан Анатолій, церква горіла у полум’ї, її розбирали, стирали з лиця землі засліплені атеїзмом нащадки, але вона знову відроджувалася на тому ж місці. І нині тримає на своїх куполах високе небо над Гораймівкою.

— Я так багато пропустив, стільки людей уже відійшло. Неординарні особистості, про кожного варто було написати нарис, щоб зберегти історію їхнього життя, — констатує сумний факт Анатолій Снітко. Такі слова прикрого жалю доводилося чути від багатьох краєзнавців, які не встигли зафіксувати спогади своїх односельчан. — Але зрозумів, що потрібно зберігати пам’ять про минулі події та навколишню природу.

Під час зачистки будинку Андрій Снітко разом із трьома однополчанами потрапив у засідку. Коли бойовики кинули гранату, юнак накрив її своїм тілом і врятував від смерті двох воїнів, а сам помер.

Таким чином у допитливого дослідника з’явилася ідея написати історико–краєзнавчий нарис про їхню річку та села на її берегах. Автор показує книгу «Там, де Кормин синьо в’ється».

— У кожного з нас є своя річка дитинства, — продовжує Анатолій Іванович. — Любов до неї вічна й чиста, як джерельна вода. Ми все життя її бережемо. Місцева річка Кормин простягнулася на 67 кілометрів. Я здійснив подорож від її витоків в урочищі Мамче біля села Городище, що на Ківерцівщині, і до Малої Осниці Маневицького району, де на межі Рівненської області вона впадає у Стир.

Ще одна книга «Журавлина пісня» — документальна розповідь про сільського самородка, хранителя української народної пісні Калину Мокійця, якого автор знав багато літ.

«Хто став героєм у бою — не може вмерти»

Нікого не залишить байдужим зворушлива та водночас шокуюча історія про сучасного героя із сусіднього села Матейки Василя Демчука. Нарис називається «Обірване війною життя». Волинянин захищав Україну у підрозділі 30–ї окремої механізованої бригади, потрапив у полон і був замордований російськими окупантами в зоні АТО в Донецькій області. Згодом бойовики оприлюднили відео, як вони жорстоко катують українських бійців. Краєзнавець зібрав спогади рідних, друзів та побратимів.

Коли бойовики кинули гранату, юнак накрив її своїм тілом і врятував від смерті двох воїнів, а сам помер. У листопаді 2016–го Андрієві Снітку присвоєно звання Героя України — посмертно. 

Але головною своєю працею Анатолій Снітко вважає книгу «Він став героєм у бою» про долю 18–річного юнака, свого однофамільця Андрія Снітка, який вступив добровольцем до полку «Азов». Боєць із позивним Хома загинув під Іловайськом

20 серпня 2014 року. Під час зачистки будинку разом із трьома однополчанами потрапив у засідку. Коли бойовики кинули гранату, юнак накрив її своїм тілом і врятував від смерті двох воїнів, а сам помер. У листопаді 2016–го Андрієві Снітку присвоєно звання Героя України — посмертно.

— Це моя остання шана й подяка землякові, — розповідає автор. — Андрій недалеко від мене жив, знав його з дитинства. Хлопчина до 6–го класу навчався у нашій школі. На презентацію цієї книги у Маневицькому крає­знавчому музеї приїхали його побратими з полку «Азов».

Тепер завдяки нарису сільського інтелігента з Гораймівки про подвиг назавжди 18–річного Андрія Снітка волиняни ніколи не забудуть. На честь нього маневицька поетеса Любов Боричевська написала такі рядки:

Не треба докору сумлінь

Таких відвертих,

Хто став героєм у бою —

Не може вмерти.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.