Для часто неписьменних волинян стрілецькі школи стали революцією.
100 років тому лучан взялися вчити січові стрільці
Зруйновані будинки, дефіцит їжі, одягу, палива, гроші, якщо і є, то швидко знецінюються, вулиці переповнені виснаженими військовими… Приблизно в таких реаліях жили мешканці волинської столиці у 1916 році в розпал Першої світової війни. Російська армія мала наказ при відступі палити всі населені пункти, знищувати харчові запаси, забирати з собою населення. Здавалось би, людям потрібні хліб і безпека, але саме в цей час у місті почали відкриватися українські школи
Хто ж такі українські січові стрільці? Де вони взялися, який стосунок мають до цього самовбивчого, кривавого протистояння імперій? І чому вони переймалися освітою?
З 1915 року Перша світова докотилася до Луцька. Місто стало плацдармом військових дій і фактично роздиралось між сторонами конфліктів.
Українці на початку століття щоразу частіше почали ставати на захист власних інтересів, значна частина наших земляків тимчасовим союзником розглядала Австро–Угорщину. Популярності набирала ідея створення війська, яке боротиметься за волю України, хоч і під прапорами чужої імперії. Так, на заклик Головної Української Ради було створено легіон Українських січових стрільців (УСС). Патріотична молодь добровільно приєднувалася до цього формування. Втім, за законом, до легіону могли вступати лише ті, хто не може бути призваний до офіційної служби. Адже більшість галицьких українців воювала у складі регулярних підрозділів австро–угорської армії.
Як розповів в. о. завідувача відділу новітньої історії Волинського краєзнавчого музею Сергій Лис, одним із завдань УСС було виховання освiченої, нацiонально свiдомої громадськості.
З перших днів функціонування шкіл було зрозуміло, що галицькi пiдручники не придатні для навчання на Волинi, тому стрільці власним коштом видруковували адаптовані посібники.
Важливою для волинян постаттю у цьому процесі є службовець легіону Михайло Гаврилко. Видатний український скульптор, художник, поет, який із початком Першої світової став активним борцем за визволення своєї країни. Він брав участь в усіх об’єднаннях та організаціях, де була можливість воювати за національні ідеї.
У 1916–му Михайло Гаврилко був призначений начальником комісаріату УСС у Луцьку та став організатором українських початкових шкіл. Саме він добився від влади Автро–Угорщини дозволу здійснювати культурно–освітню роботу, щоб здобути прихильність місцевих жителів. Уже в травні того ж року в селі Красне було відкрито перший україномовний навчальний заклад. Учнів навчали читання, письма, математики, iсторiї та географiї України. З перших днів функціонування шкіл було зрозуміло, що галицькi пiдручники не придатні для навчання на Волинi, тому стрільці власним коштом видруковували адаптовані посібники.
Легіони УСС і серед дорослих намагалися проводити рiзноманiтнi освітні заходи. У школах органiзували бiблiотеки, курси неписьменних, нiмецької мови тощо. Сотник Вітовський говорив: «Бодай тих кільканадцять сіл, де будуть школи, будуть на стільки щасливі, що отворяться їм очі, хто вони, чиї сини, яких батьків. Бодай тих кільканадцять сіл пізнає, що вони також люди… Таж той дядько, поки добрий, такий щирий, тільки треба його зрозуміти, треба йому сказати, хто він. Отворити йому очі, щоби вже раз встав, та не спав в тій темноті».
Проіснувала перша школа лише 2 місяці, і після Брусиловського прориву її було закрито. Але вона стала зразком для наслідування, і тому впродовж 2 років на території Волині було відкрито 85 таких закладів.
Тетяна МИТРОФАНЮК
