Про Єлевині яблука і мед знають уже не тільки на Волині - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 25.20 € 27.99
Про Єлевині яблука і мед знають уже не тільки на Волині

Щасливі моменти спілкування з божими комахами.

Фото автора і з особистого архіву Юрія Єлеви.

Про Єлевині яблука і мед знають уже не тільки на Волині

Колишній чиновник став фермером і зовсім не нудьгує за комфортними кабінетами

«Рецепт смачної страви — ​імпровізація»

У того, хто має в друзях у фейсбуці колишнього першого заступника Нововолинського міського голови Юрія Єлеву, не раз тече слинка від споглядання оригінальних апетитних страв, приготованих ним.

— Це нове хобі чи «прорвалося» щось давнє? — ​запитую пана Юрія, який не одного кличе на гостини після прочитаних захопливих коментарів.

— На «золотий» ювілей у подарунок отримав книжку «Казан — ​мангал» знаменитого майстра східної кухні Сталіка Ханкішиєва. Оскільки вже тоді мав більше часу, це підштовхнуло спробувати куховарити самому. Бо досі лише кілька разів на рік доводилося готувати шашлик.

 

 Саме тоді побував із дружиною у Криму (ще нашому). Облюбували місце для відпочинку біля Фороса. Коли піднялися на Ай-Петрі, звернув увагу, яка страва варилася в одному з тамтешніх ресторанів просто неба: у великому казані кипить бульйон, куди кидають цілими овочі, перець і дуже багато приправ. Називається вона димлама. Дома спробував собі — ​всі оцінили. Отоді почалося…

Зараз у кулінарному арсеналі Юрія Єлеви — ​плов, закарпатсько-​угорські банош, бограч, молдавська чорба, таджицька мастава і з десяток інших різних супів.

— За основу беру вибраний рецепт, який сподобався, а далі — ​імпровізую. Головне — ​багато спецій. Тому, коли бував у Туреччині, Єгипті, купував їхні, дочка з Індії теж привезла приправи.

Пан Юрій, який народився і виріс у селі Грибовиця Іваничівського району, по духу завжди вважав себе сільською людиною. Каже, більш правильним все ж таки є сільське населення: воно ближче до природи. Незважаючи на те, що значну частину свого життя провів у «комуні», в багатоповерхівці, завжди мріяв про власний будинок для сім’ї, бо це — ​своєрідна свобода.

Упіймати рій для нього — ​уже не дивина

Скільки себе пам’ятає, його батьки — ​сільські інтелігенти (тато працював у сільпо, мама — ​в школі) — ​завжди тримали велике господарство. Свиней, кролів, нутрій, птицю — ​стільки, що й не злічити. Ними займався тато ​Володимир Васильович, знаний в окрузі пасічник, який, на жаль, торік помер. Юра з ранніх літ допомагав, завжди мав конкретні завдання. Уже й пізніше, працюючи на ливарному заводі майстром, технологом, начальником цеху, директором, у вільні години поспішав у село. Воно його й урятувало в скрутні роки. Коли на підприємстві, як майже скрізь тоді, не виплачували зарплати, постав перед дилемою: їхати на заробітки за кордон чи зайнятися тут чимось іншим, що давало б можливість отримувати гроші.

— Коли в 1993 році через варіатозного кліща в батька пропали бджоли з 50 вуликів, він розчаровано махнув на цю справу рукою, — ​пригадує співрозмовник. — ​Згодом випала нагода за відносно прийнятою ціною купити 30 нових. Довго вагався, а тоді ризикнув.

Я належу до тих, яких завжди приваблювало щось нове, тому постійно займаюся самоосвітою, вона, як кисень, без якого не живеш.

До наявних бджолосімей почав додавати нові. Зі знанням справи розповів, як зі шлангом у руках (аби комахи не повтікали) знімав нові рої. Все глибше освоював бджолярське ремесло, яке незадовго дало колосальний результат: у 1995-му викачав 2,5 тонни меду! А ще як його вдалося реалізувати в білоруські здравниці (після скрупульозного аналізу, який визначав якість продукту) — ​це був колосальний успіх!

З тих пір Юрій Єлева не уявляє свого життя без бджіл. Щоправда, всі роки йому допомагав батько — ​і корпуси підбирав, і рамки готував… Але левова частка всіх обов’язків лежала все ж таки на ньому.

Згодом бджільництво почав розглядати не лише як засіб для виживання, а і як приємне заняття, яке підтримувала дружина Ірина. І коли після звільнення з посади першого заступника міського голови постало питання, що започаткувати, обдумував різні варіанти. Хотілося мати щось своє, особливе… Міркував, як не помилитися і вибрати те, що зможе робити через десять, двадцять літ…

— ​Реально розумів, що з кожним прожитим роком людині треба все більше рухатися, — ​пояснює мотиви своїх подальших кроків фермер. — ​Тому шукав, що компонувалося б із тим, що вже маю в селі. Отоді й зупинився на садівництві і бджільництві…

…І вродять яблуні… грибовицькі

— Коли заклав сад, трохи повернувся до своєї дитячої мрії — ​бути спортсменом, — ​усміхається Юрій Володимирович. — ​Бо якщо не щодня, то раз у три дні обов’язково намотую кілометрів 35 (саме стільки має загальна протяжність рядків яблунь). — ​Це дуже добра зарядка для організму — ​повірте. Окрім цього, багато працюю фізично — ​обрізка дерев, нормування яблунь. Особисто займався розбиванням рядків (всі дивуються, що такі рівні). І зрозуміло, беру активну участь у збиранні врожаю. Ночей не спали перед посадкою і тоді, коли садили. Використав свої інженерні знання для того, аби зробити свердловину для підземного водопроводу протяжністю кілометр, плюс майже 5 наземного. Адже посушлива погода для саджанців дуже небезпечна.

Зараз плантація яблуневого саду Єлеви займає десять гектарів. Узявши в оренду фактично облогувальні землі, змушений був доводити ґрунт до нормального стану — ​виводити бур’ян, потім додавати курячий послід, крейду для підтримання нормальної кислотності та насичення кальцієм. Постало питання: де придбати саджанці? Консультувався, вивчав добре, що є інтернет. Вийшов на Польщу. До речі, тамтешній відомий садовод Адам Фура на запрошення Юрія Єлеви побував у Грибовиці, оглянув сад, дав потрібні консультації.

— Юрію Володимировичу, але ж треба було вчитися самому агрономії, селекційної справи, економіки. Швидко це освоїли? — ​запитую.

— Я належу до тих, кого завжди приваблювало щось нове, тому постійно займаюся самоосвітою, вона, як кисень, без якого не жити, — ​відповів. — ​Мав спеціальність ливарника, отриману в одному з білоруських вишів. Економічний фах здобув трохи раніше, вигравши грант на безплатне навчання для перспективних молодих підприємців (тоді ще до таких належав). До слова, моя дипломна робота, казали професори, тягнула на кандидатську, але наукою не було можливості займатися.

У його будинку Єлев у Грибовиці ще й досі кілька бібліотек. Мама колекціонувала переважно класику. Юрій захоплювався ливарною галуззю, психологією, економікою, бізнесом. Тепер додалося садівництво.

Коли зареєструвався фермером і визначив напрямок діяльності, почав в інтернеті вишукувати новинки, майстер-класи, їздити на семінари, найчастіше — ​у Вінницю. Непросто було доставити з-за кордону 20 тисяч саджанців, на що треба було взяти відповідний дозвіл у міністерських кабінетах — ​отут допомогли організаторські здібності, набуті на чиновницькій посаді й у громадській роботі як депутата обласної та міської рад.

… Єлевині яблука знають не лише нововолинці, а й жителі багатьох міст України, переважно Західної. Пишається, що поряд з імпортними ароматними плодами з’явилися наші вітчизняні, волинські, прописані на Іваничівщині. Коли заговорили про їхні сорти, то, склалося враження, що Юрій Володимирович може й по них захищати дипломну роботу.

— Спочатку вибрав 30–35 сортів, які просто хотів випробувати. Потім почав їх зменшувати, — ​пояснив. — ​Зупинився на трьох: чемпіон, голден делішес (яблуко-груша) і джонаголд. Раніше був просто джонатан — ​старий американський сорт. А згодом схрестили джонатан та голден і вийшов джонаголд.

Каже, деякі магазини хочуть взяти красивий, презентабельний сорт. Інші орієнтуються лише на смак. Тому грибовицькі садоводи мусять враховувати вимоги, які диктує ринок. У ньому, наголошує Юрій Володимирович, все ж таки визначальною є якість, а тоді вже — ​ціна.

Невдовзі розпочнеться справжній яблучний сезон. Аби вкластися у «вікно обриву», для кожного сорту є 4–5 днів, а загалом, щоб збирання завершити за місяць, доводиться досить оперативно працювати. Тому, крім сімейного підряду (дружина Ірина, доньки Марина, інколи — ​Оксана і Дарина, котрі приїжджають зі Львова, Юрій і два постійних працівники), наймають ще з десяток людей.

До речі, Юрій Єлева знаходить час і для подорожей, активного відпочинку в горах, приділяє велику увагу своїм чотирилапим друзям (без перебільшення, його алабай Зор, спадкоємець чемпіона України й призер Казахстану, — ​головний охоронець саду), планує повернутися до розведення поштових голубів, чим раніше займався його батько. З часом.

…Про рекордні врожаї Єлевиного саду говорити ще рано. За проєктом із гектара повинні збирати 33 тонни яблук. Але на дерева по-перше, впливають різні фактори, в тому числі погодні. По-друге, дерева виростають не раніше, як за 4–5 років, а тоді вже з них можна питати. Та вже зараз їхній господар гордиться, що він знайшов справу свого життя, яка приносить величезне задоволення, і зовсім не шкодує за високими чиновницькими кабінетами. Політикою, звісно, цікавиться. Але за нею не сумує — ​це точно.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.