Цегла народжується з трьох стихій - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.62 € 27.24
Цегла народжується  з трьох стихій

Володимир Омельчук: «Нам не соромно за свою продукцію!»

Фото Олександра ФІЛЮКА.

Цегла народжується з трьох стихій

Дубечненський керамічний завод, що у Старовижівському районі, переживши тяжкі 1990-ті, банкрутство, вистояв і продовжує випускати продукцію

«Колишній директор Євген Гладкий не дав розікрасти обладнання»

Цей будівельний матеріал тут виготовляли з давніх-давен. Ще у 1908 році один із місцевих жителів узявся за це. Адже поблизу села є чималі поклади глини, унікальної за складом. Цегла з неї аж дзвенить, а збудований дім стоїть століттями. За глиною й нині їдуть до Дубечного гончарі з усієї області. Сучасний завод, збудований ще в радянські часи, проєктувався під випуск дренажної трубки. Керівництво тодішнього Союзу планувало осушити всі заболочені землі. Тож запустило державну програму. У 1970-ті підприємство отримало статус республіканського. Його продукція розходилася, як гарячі млинці, по всіх куточках СРСР. Тут трудилося майже 200 працівників. Діяли дві тунельні печі, випускали 86 відсотків гончарної труби. Для вивезення продукції організували дві пересувні механізовані колони. Але з розпадом Союзу програму осушення боліт згорнули, і її виробництво стало не потрібним. Аби вижити, підприємству довелося перепрофільовуватися на випуск товарів для населення, зокрема цегли. Її виготовляли і до того, але в невеликій кількості — ​чотири відсотки від усієї продукції. Тож вона була у дефіциті. Аби купити цеглу, індивідуальним забудовникам доводилося йти у райком партії.

Знімають цеглу з конвеєрної стрічки жіночі руки.
Знімають цеглу з конвеєрної стрічки жіночі руки.

 

— Сестра будувалася, то ходили просити до першого секретаря, — розповідав заступник директора з виробництва Іван Смолярчук. — Він виписував наряд: кому, якій організації і скільки видати цегли.

Іван Смолярчук — старожил підприємства. Пропрацював тут 27 років. Пройшов шлях від укладача цегли до головного інженера, заступника директора. За його словами, найтяжче було в 1990-ті. Колективу довелося пройти через відсутність замовлень і фінансування. Бувало, що трудилися на ентузіазмі, без зарплати. Були проблеми з кредитами. Через це підприємство призупинило роботу на сім років, але зуміло відродитися.

Людмила Бідзюра і Тамара Шуляр транспортують  виготовлену продукцію.
Людмила Бідзюра і Тамара Шуляр транспортують виготовлену продукцію.

 

— У тому, що завод зберігся і ми його швидко запустили, заслуга колишнього директора Євгена Гладкого, котрий відпрацював тут більш як 30 літ, — каже Іван Смолярчук. — Він не дав розікрасти обладнання.

— Коли я прийшов на підприємство, — згадує нинішній його керівник Володимир Омельчук, — то здивувався, що воно так добре збереглося і здатне випускати продукцію.

— Якби був покупець, могли б знову запустити ту ж дренажну трубу, — розмірковує директор Володимир Омельчук. — Люди мали б роботу цілорічно, а не лише в сезон.

Пан Володимир очолює завод уже п’ятий рік. До цього працював менеджером на приватному підприємстві «Захід» у Луцьку. За час його керівництва на Дубечненському керамічному відбулися суттєві зміни: встановили нове німецьке обладнання. Старе адаптували відповідно до своїх можливостей, поставили енергоощадні вікна, полагодили дірявий дах…

На кожному такому піддоні 170 цеглин.
На кожному такому піддоні 170 цеглин.

 

«Наша продукція не містить жодних хімічних добавок»

Сьогодні завод — один із найбільших платників податків і працедавців у Старовижівському районі. Тут трудиться понад 130 людей. Робота, звісно, нелегка. Тому молодь неохоче йде сюди. На підприємстві відчувається потреба в кадрах. Але разом із місцевою філією центру зайнятості цю проблему вирішують.

Серед працівників є й жінки. Чимало з них — старожили. Відпрацювали тут не один десяток років. Скажімо, знімальниця–укладальниця цегли Людмила Бідзюра.

— Я тут із 1980-го, — розповідає жінка. — У 2001-му розрахувалася через проблеми зі здоров’ям. А зараз знову влаштувалася, щоб до пенсії доробити.

За словами пані Людмили, працювати в цеху в умовах постійного шуму, перекладати цеглу з конвеєра на вагонетку нелегко, але згодом звикаєш, не помічаєш цього. Жінка повідомила, що за час роботи на підприємстві звела хату і сарай. Те й інше — з матеріалів, які виробляла. Охоче купували і купують дубечненську цеглу й інші мешканці району, потужні забудовники, бо знають, що вона високоякісна, міцна, добре тримає тепло, екологічно чиста.

«Щоб полегшити працю наших людей, вдосконалюємо лінії виробництва», – розповідає Іван Смолярчук.
«Щоб полегшити працю наших людей, вдосконалюємо лінії виробництва», – розповідає Іван Смолярчук.

 

— Наша продукція не містить жодних хімічних добавок, — розповідав, проводячи екскурсію виробництвом, директор. — У ній усе природне — те, що лежить у землі.

А його заступник додав:

— Народжується цегла з трьох стихій: землі, води і вогню. Глину — а вона в нас високоякісна, з неї колись гончарі виготовляли горщики, в яких варили кашу, борщ — беремо із землі, з власного кар’єру, обробляємо з допомогою води, випалюємо вогнем.

Процес створення цегли нагадує випікання хліба. Подрібнену й підготовлену глину пропускають через прес, сушать, випалюють. Останній етап — найвідповідальніший. Від нього залежить водо- і морозостійкість продукції. Для випалювання використовують не газ, а вугілля і торф. До речі, цегла набуває червоного кольору лише після того, як пройде через піч. До цього вона сіра. Ступінь пігментації залежить від наявності оксиду заліза. Чим більше його, тим інтенсивніший червоний колір. На підприємстві випускають кілька видів цегли: пустотілу, суцільну, з отворами…

Продукція заводу на складі довго не залежується. У планах керівництва — розширення виробництва.

Наладчик Валерій Ромашкін, відряджений  із Василькова, налаштував обладнання так,  що працює, як годинник.
Наладчик Валерій Ромашкін, відряджений із Василькова, налаштував обладнання так, що працює, як годинник.

 

— Якби був покупець, могли б знову запустити ту ж дренажну трубу, — розмірковує директор Володимир Омельчук. — Люди мали б роботу цілорічно, а не лише в сезон. Можемо адаптуватися під потреби замовника — виготовляти цеглу різної форми й довжини.

Для цього є все необхідне: площі, дві печі, які можуть випускати до

2 мільйонів штук цегли на місяць (наразі працює лише одна). І, що головне, — люди, котрі хочуть трудитися, заробляти не в Польщі, Чехії, а в себе вдома.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.