А найстрашніші демони — ті, що в нас самих - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.14 € 26.70
А найстрашніші демони —  ті, що в нас самих

Пані Саро, зображати серце – це ще не значить мати щось добре у ньому.

Фото nash.live.

А найстрашніші демони — ті, що в нас самих

Чим переймалася і з чого дивувалася останнім часом редактор відділу інформатики «Газети Волинь» Мирослава КОЗЮПА

…відсутністю у деяких людей генетичної пам’яті

Відвідини Беньяміна Нетаньяху в Україну стали пам’ятними не лише тому, що це перший візит прем’єр–міністра Ізраїлю, а й через поведінку дружини політика Сари. Пихата дама дозволила собі кинути хліб-сіль під ноги чи то через поганий настрій, чи через невихованість, чи якісь тільки їй відомі причини. Поведінка жінки відразу ж викликала обурення і дискусію наших земляків. Цю ситуацію довелося пояснювати топовому світовому політику, інцидент навіть списали на недопрацювання протокольної служби, а один з українських журналістів так перейнявся дружбою з Ізраїлем, що тисячолітню нашу традицію назвав «шароварщиною» і запропонував її скасувати. Такий підхід обурює, бо за порушення правил цього народу на їхній території гостей з інших країн могли б закидати камінням, незважаючи, що на календарі ХХІ століття.

Насправді Сара Нетаньяху зневажила не тільки нашу традицію. Вона образила пам’ять понад шести мільйонів євреїв, яких убили нацисти, і чотирьох тисяч українців, котрі державою Ізраїль визнані Праведниками світу за допомогу своїм громадянам у період Голокосту. Тим паче, що Сара як дружина провідного в країні високопосадовця опікується жертвами фашистських переслідувань і є донькою відомого письменника, педагога і фахівця з Біблії Шмуеля Бен–Арци, родом із Польщі. Він — чи не єдиний з родини, хто вижив під час Другої світової війни, виїхавши до Ізраїлю. У період Голокосту багато українців, ризикуючи власним життям, допомагали євреям рятуватися. Чимало наших земляків переховували від нацистського режиму цілі єврейські сім’ї у своїх домівках. Тоді два народи спільно ділили страх перед загрозою репресій і хліб. Їжу, яку через десятиліття одна з представниць цього народу погордувала скуштувати, як некошерну.

— Люди розучилися радіти життю, — почула від однієї бабусі в громадському транспорті. — Немає щастя на обличчях, злі стали, усе списують на проблеми. Та хіба то зараз біда?

Дружину ізраїльського прем’єра часто не розуміють і на Батьківщині. Через її непростий характер із нею не спілкуються навіть рідні. «Ми з Сарою виросли в дуже небагатому домі, де головним вважалися не матеріальні блага, а духовність та ідеологія. Якщо у тата раптом з’являлися зайві гроші, він негайно витрачав їх на книги або віддавав на благодійність. Батьки виховували нас у тому дусі, що людина повинна жити дуже скромно, що розкіш і вульгарність — це речі одного порядку. Коли я читаю про сестру, мені важко повірити, що вона так далеко відійшла від принципів, на яких ми були виховані», — якось зізнався рідний брат жінки.

У цьому неприємному випадку із Сарою Нетаньяху згадалася казка Ганса Крістіана Андерсена «Дівчинка, яка наступила на хліб». Маленьку самозакохану Інге, котра, щоб не забруднити нові черевички, поклала під ноги хлібину, аби перейти через калюжу, взялася виховувати болотна чаклунка. Вона перетворила дівчинку на пташку і змусила зібрати стільки зерен, щоб можна було спекти такий буханець, який Інге втоптала у грязюку. На жаль, генетична пам’ять проявляється не в кожного, бо донька лауреата літературних премій і педагога ні життєвих, ні історичних уроків не винесла. «Ця жінка зроблена зі сталі особливого гарту. Процес її демонізації — безпрецедентний» — так охарактеризував Сару її адвокат. Схоже, і справді в душі цієї людини мало святого.

…дискусією дарувати чи не дарувати квіти вчителям

Фото сміттєвих баків, завалених букетами після свята 1 вересня в перші дні місяця, почали періодично з’являтися у соцмережах. Користувачі обурюються, що квіти ще не зів’яли, а їх уже викинули. Дискусії, чи купувати педагогам букети, у фейсбуці виникали ще за кілька тижнів до 1 вересня. Були різні варіанти подарунків — «солодкі» композиції, книги, цукерки… Та все ж більшість схилялася до «традиційного» привітання.

Не рахую чиїхось грошей, викинутих у буквальному і переносному значенні на квіти, ціна на які до Дня знань на ринку суттєво зросла. Не шкода і для вчителів гостинця, бо ж і справді впрягаються у відповідальність за чужих дітей на довгих 9 місяців. Але все ж таки, чи дійсно потрібно одній людині 30 букетів? Розуміють недоцільність оберемків і самі педагоги. Від однієї з них почула: «Приведіть краще до школи виховану, ввічливу, чемну дитину! А квіти — не найголовніше, бо ми раді навіть скромному букету з домашньої клумби». Ще кілька років тому журналіст Вахтанг Кіпіані підрахував, що за один день вересня лише в Києві у смітник «викинули» понад мільйон гривень.

Після російської агресії на Донбасі волонтери започаткували добру ініціативу: замість квітів — підтримка армії. Нині, коли військо вже забезпечене всім необхідним, ідею трансформували у порятунок онкохворих дітей. Зокрема, таку пропозицію висловлював благодійний фонд «Таблеточки». Меценати допомагають у лікуванні коштами, порадами, а також забезпечують медичні заклади діагностичним обладнанням, адже це дуже актуальна проблема. В Україні щороку рак виявляють у тисячі маленьких пацієнтів, щодня три мами отримують жахливу звістку про здоров’я своєї кровинки. А медики невтішно прогнозують зростання дитячої онкології. Відмовившись від радянської традиції, кожен міг би долучитися до порятунку маленьких життів. І знаю, небайдужих до чужої біди багато є на Волині. Починаючи новий навчальний рік, саме дорослі повинні дати своїм донькам і синам уроки добра, співчуття і милосердя. Бо щира дитяча усмішка варта одного букета квітів!

…усмішка — крок до щастя

— Люди розучилися радіти життю, — почула від однієї бабусі в громадському транспорті. — Немає щастя на обличчях, злі стали, усе списують на проблеми. Та хіба то зараз біда? Є труднощі, але щасливим легше складнощі пережити і старість зустрічати. Усі проблеми в нашій голові — мудро роздумувала жінка. Гарний вигляд доволі немолодої пані додавав авторитетності її словам. Але хіба так просто стати щасливими у потоці щоденних проблем?

Психологи кажуть: нічого складного! На думку техаських учених, які понад пів століття досліджували вплив усмішки на емоційний стан людини, навіть «штучний, натягнутий» вираз обличчя може змінити настрій на краще. Вони дослідили понад 11 тисяч осіб з усього світу й дійшли висновку, що усмішка робить людей трохи щасливішими, а похмурість, навпаки, змушує по–справжньому злитися чи сумувати. Мабуть, цей секрет знав і український соловейко Назарій Яремчук, бо ж слова «усміхнися мені, хай розвіються наші печалі» і нині частенько злітають з вуст. Позитивний настрій, можливо, і не вирішує негараздів, але він у силі подати сигнал мозку по–іншому подивитися на життя. Ну що ж, нумо усміхатися одне одному й ставати разом трішечки щасливішими.