«Катували електричним струмом, обмотували голову скотчем і пакетом…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.24 € 26.66
«Катували електричним струмом, обмотували голову скотчем і пакетом…»

Миколу Карпюка не зламали ні путінські тортури, ні кучмівські тюремні мури...

Фото radiotrek.rv.ua.

«Катували електричним струмом, обмотували голову скотчем і пакетом…»

Звільнений із російського полону уродженець села Великий Житин Рівненської області Микола Карпюк розповів про тортури, які застосовували проти них у путінських застінках

Серед тих 35 бранців Кремля, які після обміну полоненими і політв’язнями повернулися минулої суботи літаком в Україну, був і наш земляк. У березні 2014–го Миколу Карпюка, одного з лідерів «Правого сектору» під час Революції гідності, затримали при в’їзді до Росії. Його звинуватили в організації озброєної групи, яка нібито брала участь у чеченській війні. У травні 2016–го рівнянин був засуджений до 22,5 років ув’язнення. Російська правозахисна організація «Меморіал» визнала Миколу Карпюка разом зі Станіславом Клихом політв’язнями.

— Те, що я переніс, — ​це одна справа, а коли б ви побачили, що відбувається зі Станіславом (Клихом. — ​Ред.), коли в нього всі коліна, руки, лікті просто «зчесані»… Якщо порівнювати з тим, що він пережив, то мене, можна сказати, не піддавали тортурам, — ​розповів Микола журналістам і додав: — ​Чотири ночі вивозили мене, підключали електричний струм… Але коли сам переносиш — ​це одна справа. А коли чуєш, як знущаються над іншими, — ​набагато складніше…

Колишній ув’язнений наголосив, що в’язням не давали спати, після допитів ставили на коліна, обмотували голову скотчем і пакетом. Люди, доведені до відчаю, згодні були підписати будь–який папір, лише б дали їм поспати.

— І цей крик мента: «На коліна! Не спати!» А той бідолаха стогне, просить: «Дайте мені папір, я напишу все, що від мене потрібно. Дайте мені поспати просто». Ось найстрашніше, я це не забуду ніколи, — ​розповів Карпюк.

При цьому політв’язень наголосив, що витримати усе це їм допомогли новини з Батьківщини. Що українці — ​не здаються.

Нам нужен юг Украины: Одесса, Николаев, Херсон. И вообще, мы забираем у вас Левобережную Украину. Только еще не решили, кому Киев останется: Западу или нам. А этот Запад пусть поляки забирают.

— Єдине, що мені дало сили вистояти у тих російських тюрмах, — ​це єдність. Ваша, — ​підкреслив Микола. — ​Уявіть собі, генерал–лейтенант ФСБ уперше ці слова сказав мені у квітні 2014– го, а потім тричі повторював. От вони: «Николай, вы думаете нам Донбасс нужен? Нет… Нам нужен юг Украины: Одесса, Николаев, Херсон. И вообще, мы забираем у вас Левобережную Украину. Только еще не решили, кому Киев останется: Западу или нам. А этот Запад пусть поляки забирают». Це він мені тричі повторював. Якщо ви думаєте, що він «гнав понти» переді мною, як на жаргоні говориться, то ні. Це був реальний план, бачив по його очах. Але чому він провалився? Вони розраховували на розвал в Україні… Єдина зброя, яку ми протиставили, — ​наша єдність. Якщо ми далі проявлятимемо єдність і солідарність, то у них нічого не вийде. А у нас все буде добре!

Одна з журналісток запитала, чи хоче Микола скуштувати українського борщу, на що він відповів, що щасливий дихати київським повітрям і нарешті бути вдома, а про їжу поки не думає.

Микола Карпюк також повідомив, що до нього у в’язницю приїжджали українські проросійські політики Вадим Рабінович та Віктор Медведчук і сказали, що через кілька днів в’язнів звільнять. Рабінович привіз Карпюку навіть шматок сала…

Після повернення на Батьківщину влада Рівного удостоїла 55–річного Миколу Карпюка відзнакою «За заслуги перед містом» І ступеня. А незабаром він стане й Почесним громадянином Рівного.

Валентин СТАВСЬКИЙ

 

 

Пряма мова

Олег СЕНЦОВ,
український режисер, звільнений із російських застінок у рамках обміну «35 на 35»:

Навіть на останньому звільненому полоненому наша боротьба не закінчується. До перемоги ще дуже далеко. Ворог сильний і здаватися не збирається. Перемога буде за нами. У нас нема іншого вибору.

 

Людмила СЕНЦОВА,
мама Олега Сенцова:

Скажу: дякую, синку, що все витримав, що я тебе бачу і ти все–таки в мене живий. Усе, мені більше нічого не треба.