Коли ми будемо жити так, як наші сусіди-поляки? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.19 € 26.83
Коли ми будемо жити так, як наші сусіди-поляки?

Такий вигляд має одна з вулиць прикордонного селища.

Фото Алли ЛІСОВОЇ.

Коли ми будемо жити так, як наші сусіди-поляки?

Це питання не полишало мене, коли я побувала за Бугом під час Європейських днів добросусідства «Кордон 835», які відбулися на межі двох сіл — українського Кречева Іваничівського району та польського Крилова гміни Мірче

Млинищанський півень на виставці в Грубешові

Я — сільська дитина, а тому перші роки життя проводила переважно з бабусею і дідусем, і все перше, що пізнавала уже в дитинстві, — йшло саме від них. А оскільки наше село було прикордонним, то й чимало інформації стосувалося подій саме в тій місцині.

Отож дідусь Макар часто згадував, як вони, млинищани, наприкінці 20–х років минулого століття постійно їздили на базар до Крилова, що в сусідній Польщі. Для цього служила паромна переправа, і човнами не проблема було добратися, адже в тих місцях Буг мав вузьку течію. І послугами тамтешніх лікарів користувалися. Якось дідусь, у якого заболів зуб, вирушив до Крилова. Добре, що була можливість скористатися так званою «касою хворих», то за те, що хірург позбавив його болю, заплатив усього… один злотий.

Карта Крилова вас зорієнтує,  як потрапити в потрібне місце.
Карта Крилова вас зорієнтує, як потрапити в потрібне місце.

 

А ще він із гордістю розповідав про сільськогосподарську виставку в Грубешові, де переважно репрезентували живий товар. Потрапив на цю велику як для округи подію і він зі своїм красенем–півнем, за що й отримав відзнаку. А одну з найпрестижніших премій було вручено чоловікові з–під Володимира — його жеребець виявився на цій виставці найкращим. Як не дивно, але ці два учасники в майбутньому стали… сватами й впізнали один одного.

У роки мого дитинства і юності ніхто й не міг подумати, що українці прикордоння знову матимуть змогу ходити до того ж Крилова. Якщо не тоді, коли хочеться, то принаймні у визначені дні. Такою нагодою могли скористатися всі, хто мав необхідний для процедури перетину кордону документ, у Європейські дні добросусідства, які відбулися нещодавно. Тоді і я з колегою вирушила до цього польського села.

В Україні є Крилів, та поки що не такий

Коли читала вікіпедівську довідку про цей населений пункт, дізналася, що і в Рівненській області є аж два села з такою назвою. Та й навіть було раніше стародавнє козацьке місто, затоплене водами Кременчуцького водосховища. Але зараз — про польське.

Їхній Крилів із населенням більш як 350 чоловік розташований біля самого Західного Бугу на Закерзонні (в історичній Холмщині), входить до складу гміни Мірче Грубешівського повіту Люблінського воєводства. До слова, теж був колись містом. Крилів вважається давньою червенською фортецею.

У роки моєї юності ніхто й не міг подумати, що українці прикордоння знову матимуть змогу ходити до того ж Крилова.

Упродовж багатьох десятиліть непросто розгорталися стосунки між українцями та поляками. Було чимало трагічних сторінок, які трактуються істориками по–різному. Але здоровий глузд усе ж таки взяв гору, й замість копання траншей недовіри й ворожнечі обидва народи вибрали будівництво мостів дружби та співпраці. Яскравий приклад цього — фестиваль «Кордон 835», який водинадцяте об’єднав мешканців з обох боків кордону й річки.

 

 

Багаторічний організатор Європейських днів добросусідства, голова Фундації духовної культури пограниччя, священник УГКЦ із Любліна Стефан Батрух ще в перші роки їх проведення закликав до дружби й порозуміння. А теперішній війт гміни Мірче Марта Малишек з трибуни головної сцени в Крилові звернулася: «Будуймо світ, вільний від ненависті і спільних претензій. Дуже важливою є наша багатовікова культурна єдність. Цілком можливе те, що в майбутньому зникнуть кордони і ми зможемо вільно пересуватися».

До слова, у селах, які сьогодні належать до гміни Мірче у Грубешівському повіті Республіки Польща, споконвіку мешкали українці. Тому і є чимало кладовищ, де похоронені наші земляки. Приємно, що настав час, коли ми маємо змогу їздити в Польщу, а поляки — в Україну, аби облагородити місця поховань наших предків.

Національні прапори на сільських обійстях

Цього дня охочих перетнути кордон пішки як з одного, так і з другого боку було багато. І ми після виконання своїх обов’язків митниками та прикордонниками, орієнтуючись на високий шпиль костелу, прямуємо до Крилова. Милує око впорядкований берег польського Західного Бугу з пологим схилом. Там навіть можна було зійти, сісти в човен й пропливти річечкою аж до нашого берега.

Далі піднімаємося (гориста місцевість) у село. На околиці впадає в очі карта Крилова, на якій чітко позначені всі вулиці. Поруч — стенд з інформацією про Західний Буг.

На центральній сільській вулиці розміщені майже всі адмінспоруди та соціально–культурні об’єкти. Звертаємо увагу на приватні будинки, на багатьох (!) з яких вивішені національні прапори. Дуже привабливо виглядає засіяний газонною травичкою великий плац із танцювальним майданчиком, критим на випадок негоди. Неподалік — футбольне поле. Вздовж вулиці — красиві клумби, які заворожують різноманіттям кольорів і пахощів. Усе потопає в екзотичних декоративних насадженнях. Немає ніде ні сміття, ні бур’янів. І видно з усього, що за кілька днів чи навіть тиждень цього всього не зробиш. До речі, на вулицях поставлені сміттєві баки.

Та найбільше захоплення викликала, звісно, дорога — така, по якій, як кажуть, хоч яйце коти. Обіч — гарна автобусна зупинка. Всі тротуари в селі акуратно викладені бруківкою. Запитую в керівників Литовезької ОТГ, коли український Кречів та інші населені пункти громади стануть схожими на Крилів?

— Найголовніша проблема — це дороги, — почула у відповідь. — Навіть з огляду на те, що наша ОТГ — економічно спроможна, з реверсною дотацією, нам не під силу їх будувати і ремонтувати. По–перше, спочатку ці шляхи треба передати на баланс громад, і по–друге, для нас — це не підйомна сума…

До слова, щоб побудувати дорогу з Литовежа в Іваничі, потрібно 68 млн гривень, а за проєктно–кошторисну документацію — понад півмільйона. Річний же бюджет цієї територіальної громади становить трохи більш як 25 млн гривень.

Здивувало і те, що чимало людей, в тому числі літнього віку, пересуваються на велосипедах та мотоциклах у спеціальних шоломах. Ми їм даємо дорогу й подумки уявляємо таку картину у волинських селах. Ті, що йдуть пішки, вловлюючи нашу неабияку зацікавленість, мило усміхаються, вітаються й охоче спілкуються.

Повертаємося додому переповнені гарними враженнями. На виставковій частині поля навпроти сцени помічаю землячок, які прямо на траві виклали вітчизняний товар: чай, торчинський кетчуп, халву, червоноградські шкарпетки. Поляки радо купують. Дехто співчуває, що українці навіть у святковий день у такий спосіб мусять заробляти. Дві країни — два світи, хоч багато спільного. Мусимо в них переймати все краще.

P. S. За даними Комітету європейської інтеграції Польщі, Європейський Союз виділяв Польщі на модернізацію країни впродовж 13 літ підготовки до вступу в ЄС по 450 млн євро на рік.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.