«Дивіться, о матері, що роблять іроди-царі...»
Розповіла про долю Небесної Матері після особистої материнської трагедії
В її житті дивовижним чином поєдналися слово і пісня. А прізвище Кресак означає «козацька шабля». Чи не це стало передумовою, що Світлана Кресак першою в Україні відважилася зіграти роль Марії в моновиставі за однойменною поемою Тараса Шевченка?
Шевченко задумав поему «Марія» на засланні. Вислане Варварою Рєпніною Євангеліє виштудіював і мріяв оспівати подвиг материнства на прикладі Божої Матері. Написав поему за два роки до смерті, всього за місяць, виносивши її спершу в серці.
— Це перлина Шевченкової творчості, і вона не може залишити байдужим нікого, щось у ній таке закодоване, що мусить і черству душу розтопити. А робить це любов, якою по вінця наповнений цей образ, — розмірковує Світлана Кресак. — Бо навіть ті, хто вбивав її Сина, не змусили Її серце наповнитися ненавистю. Тільки від Марії і Її Божественного Сина ми можемо вчитися цієї любові, щоб побудувати гідне суспільство, в якому змогли б жити щасливо. У виставі ми використали лише той матеріал, що стосувався життєвої історії Марії.
—Як ви прийшли до постановки цього твору?
— Усе почалося із трагедії в моїй долі, яка постукала минулого року, — розповідає пані Світлана. — Мій єдиний син Ігор у важкому стані потрапив до лікарні, ситуація була «на межі». У той важкий для мене час я сильніше сперлася на молитву і слово, яким випадково стала поема Тараса Шевченка «Марія». Коли втомлена поверталася з лікарні на роботу, подумала: «А Матері Божій легко було стояти на Голгофі й дивитися на смерть свого Сина? Отож бери свій хрест, жінко, і йди!» Того ж дня на робочому столі (пані Світлана працює методистом бібліотеки СНУ імені Лесі Українки. — Авт.) випадково розкрилася книга (це був «Кобзар», поема «Марія»). Погляд упав на слова:
І, недобитая, за сином повинна будеш перейти
Огонь пекельний! Вже пророчить, тобі вже зазирає в очі твоє грядущеє…»
Перехопило подих: так звали мою маму — і сльози ринули з моїх очей. Перегортала сторінки і натрапляла на слова, в яких Шевченко, розповідаючи про долю Матері Небесної, славить матір земну. Тут уже я не плакала, а ридала. Це були сльози очищення, які омивали мою душу. Пізніше зрозуміла, що цей твір — послання для мене, надзавдання, яке маю виконати. Мені хотілося його вчити. Загалом люблю поезію вивчати напам’ять. Якщо поему «Катерина» осилила за 10 днів, то «Марію» — за кілька місяців, а робота над постановкою тривала 9 місяців. Важко вона мені давалася, але коли синові ставало зле, я читала її, як молитву.
— Пані Світлано, але навіть у моновиставі сьогодні один — не воїн. Хто ті люди, які за кулісами допомогли розкритися вашим крилам?
— Так. І тут випадковостей не було. Коли поема була вивчена, знаковою стала зустріч із режисером Віталієм Герасимлюком, з якої і почалася праця над постановкою. Зазначу, він — особлива людина, відома в Україні, і працювати з професіоналом такого рівня — велике щастя, я зростала і як особистість, і актриса.
Акцент Шевченка — на великій ролі матері, бо саме від неї залежить устрій у родині, а відтак і в суспільстві.
З невеликими затратами пан Віталій зумів створити видовищне дійство, знайти засоби, щоб посилити кульмінаційні моменти. Додалася і натхненна праця композитора Геннадія Гусінцева, котрий написав оригінальну авторську музику до спектаклю, також і до псалма, з якого починається поема і яку виконав квінтет «Тіверіада» під керуванням Марії Вислоцької. До речі, у моєму першому пісенному збірнику була «Колискова для Ісуса» на слова Івана Андрусяка, до якої я написала мелодію, а пластичний дует сестер Орищук посилив її звучання. Цей твір чекав дебюту цілих 5 років. Коли режисер запропонував у виставі заспівати колискову, мене осінило: вона ж у мене є! Направду, у ній ідеться про те, що Марія наперед знає про долю своєї дитинки… І як Матері жити із цим знанням?
Від роботи над словом у мене було відчуття, ніби від удару струмом високої напруги. Хотілося, щоб і глядач зрозумів, що акцент Шевченка — на великій ролі матері, бо саме від неї залежить устрій у родині, а відтак і в суспільстві. Цією поемою творча група хотіла донести, наскільки поет глибокий, актуальний і сьогодні, адже багато у творі думок перегукується з нинішнім часом: «Дивітеся, о матері, що роблять іроди–царі», «…що правда Божа встає вже, встала на землі, щоб фараони стереглись». Безперечно, Кобзар належить до тих поетів, про яких говорила Ніна Горик, що в них замість серця — Україна.
Шевченкова Марія — ідеал жінки–матері, яка служила людям, щоб вони, пізнавши любов, стали вільними, а відтак — щасливими. Я усвідомлювала, що недостойна доторкнутися до цієї святої теми, але дуже вдячна Богові, що вибір упав на мене…
P. S. Творча група дякує за підтримку в постановці дійства Департаменту культури Луцької міської ради й особисто Тетяні Гнатів.
Нині виставу можна подивитися на ютуб-каналі за пошуком «Моноспектакль «Марія» за поемою Шевченка Світлани Кресак.
