«Наше завдання — не допустити подальшого знищення природи і разом із тим подбати про наповнення бюджету» .
«Депутатський корпус Волині не займався дерибаном»
Найбільшу в обласній раді фракцію УКРОП нещодавно очолив 42-річний уродженець Луцька Олександр Омельчук (на фото). Як вдається йому налагоджувати роботу народних обранців, над чим працюють зараз — про це розповів в інтерв’ю
— Олександре Володимировичу, ви нещодавно очолили фракцію. Чи визначили вже першочергові завдання?
— Перш за все намагаємося зберігати єдність фракції, — говорить пан Олександр. — Знаходити порозуміння з усіма депутатами, разом з тим не обмежуючи право кожного висловлювати власну думку. Для успішної розбудови області мусимо правильно розставляти пріоритети. Наскільки мені це буде вдаватися — оцінять колеги.
З усієї низки завдань найбільш нагальним є діяльність комунальних закладів області, які мають поповнювати бюджет і приносити користь волинянам. Радує, що після зміни керівника покращилася ситуація у санаторії матері і дитини «Пролісок», де прибуток зріс у 20 (!) разів. Приємно за санаторій «Турія», який мали оголосити банкротом і готувати до «прихватизації», відчуження землі і приміщення. Ситуацію врятувало вчасне втручання обласної ради, особисто її попереднього голови Ігоря Палиці. Ми погасили всі борги, тепер там успішно діє військовий ліцей. Підтримали також санаторій «Лісова пісня», де почалося серйозне оновлення. Одним словом, нинішній депутатський корпус не займався так званим дерибаном, а працював на волинську громаду.
Вважаю також його великою заслугою та особисто Ігоря Палиці відкриття перинатального центру в Луцьку. Як великий позитив оцінюю рішення про приєднання Прилуцької сільської ради до обласного центру. Раніше через певний тиск на голову громади це зволікалося. На часі також приєднання Жидичина. На мою думку, все йде до того, що й ця ківерцівська громада, яка має на обслуговуванні чимало соціально-культурних об’єктів і 80 відсотків мешканців якої працюють у Луцьку, буде в складі обласного центру. Лише таким чином можна буде вберегти в райцентрі від закриття школи, садочки, інші об’єкти.
— А як же принцип добровільності?
— Усі розуміють, що перший етап децентралізації потрібно завершувати — час диктує нові виклики. Інколи принцип добровільності себе не виправдовує. Дехто просто не хоче віддавати булаву, не маючи для цього ані фінансового підґрунтя, ані відповідних знань і навиків. Шкода, що деякі села через амбіції окремих активістів не доєдналися до Цуманської громади. Викликає подив позиція Мар’янівської ОТГ, жителі якої протестують проти діяльності цукрового заводу, забуваючи, що там трудиться 800 чоловік. Кажуть, неприємний запах, шум від вібрації, але ж треба дбати про створення робочих місць, пошук інвестора. Чим наповнювати казну? Також вважаю, що рано чи пізно села мають об’єднатися навколо міст обласного значення, експерти прогнозують, що на Волині має бути близько 50 громад. І ми будемо над цим працювати.
Рано чи пізно села мають об’єднатися навколо міст обласного значення, експерти прогнозують, що на Волині має бути близько 50 громад.
— Ви — активіст у постійній комісії з питань екології і раціонального використання природних ресурсів. Чи успішними є результати?
— Дивує, що люди, які живуть у районах, де цивілізованим методом мають добувати корисні копалини, чинять спротив. Знаю, що багато маневичан їздять у сусідню область копати нелегально бурштин і хочуть, щоб це продовжувалося й на Волині. Наше завдання — не допустити подальшого знищення природи і разом із тим подбати про наповнення бюджету. Запропонована формула розподілу прибутку життє-
здатна — якщо запрацює КП «Волиньприродресурс», наповнення казни відчують усі. За попередніми підрахунками, область недоотримала 500 млн доларів прибутку, який би дав змогу збудувати дороги майже по всій Волині. А ще край багатий на пісок, мідь, газ, алмази, нафту — треба лише інвестора. Маємо і ягоди, гриби, гарні озера, тому цілком можемо розвивати туризм. Будуть їхати до нас відпочивальники — однозначно виграємо.
— То чому громади не йдуть на співпрацю?
— Тут швидше проявляється суб’єктивний фактор. Прокласти трасу, наприклад з Луцька до Володимира, коштує 470 млн гривень. Соромно, коли іноземці перетинають кордон і бачать такі наші дороги. То чи захочуть іти до нас інвестори? «Допомагають» погіршувати стан шляхів ще й важковагові фури, які їх нищівно розбивають. З Луцька до Маневичів утворилися вибоїни від руху перевантажених щебенем і піском машин. Тому зараз лобіюємо питання, щоб поставити ваги на всіх напрямках.
— Усе ж таки, як бути далі з «Волиньприродресурсом»?
— Нарешті налагодили співпрацю з облдержадміністрацією. Думаю, що знайдемо порозуміння і з ОТГ. Вони матимуть лише користь від цього, адже в перспективі підприємство візьме на роботу саме їхніх людей. Та спочатку має зайти геологорозвідка, щоб визначити, де саме добувати бурштин. Зараз комунальне підприємство перебуває в переговорному процесі з громадами, сподіваємося, що він дасть позитивний результат.
— Чи закінчилася тривала боротьба за державне підприємство «Волиньторф»?
— Спірне питання щодо виділення землі розблоковано, вже отримано погодження на добування торфу. Вносить деструктив у роботу лише те, що директор із подачі ексгубернатора Савченка ходить на допити в прокуратуру. Дивно, що державний орган знищує державне підприємство, вважаючи, що останнє захопило 2 га землі і завдає збитків. Парадокс, та й годі! Навпаки, торф’яну галузь потрібно розвивати — це перспектива, це великий плюс для енергетичної незалежності України.
