Скільки ще мільйонів шукатимуть щастя по чужих світах?
Тарг праці, або Ілюзія свободи
Варшава. Шоста година ранку. Жінка вийшла з автобуса, який приїхав з України, і повезла свою валізу на міську зупинку. Довго розглядала розклад маршрутів, але потрібного номера не знайшла. За рекомендаціями бувалих заробітчан, пішла до водія автобуса, що стояв, запитати, з якого «пристанку» відправляється потрібний їй номер. Напівпольською–напівукраїнською якось вимовила завчені слова. Той зупинив на ній погляд — ні пари з уст
«Йой, він нічого не зрозумів, — запанікувала подумки. — Що ж я буду робити?!» І коли вона вже втратила останню надію почути хоч якісь слова, водій обізвався:
— Чесне слово, якби знав, розказав би, але я сам тут лише тиждень працюю.
— Х–ху! — вголос видихнула жінка. — А я вже злякалася, що ніхто мене не зрозуміє! Перший раз їду сама — переживаю!
— Не бійтеся! Наших людей всюди вдосталь, підкажуть. Та й поляки — теж. Старші розуміють російську. В крайньому разі, є тут «тарг праці» — місце, куди щоранку приходять українці, які потребують роботи. Туди ж приїжджають поляки, яким потрібні працівники, — іноді на один день, іноді — надовше, — заспокоїв земляк.
Отже, щоранку о шостій тут людно. Це в основному сезонники, яким і робота необхідна, і трохи часу «для себе» хочеться мати. Вони живуть у найманих помешканнях. Здебільшого це хостели з мінімальними умовами: ліжко, електрочайник, миска для миття–прання чоловік на десять. Оплата за таке житло — від десяти злотих за добу, але як жити в таких умовах кілька місяців — уявити складно, враховуючи ще й звички «квартирантів», позмінну роботу.
Не бійтеся! Наших людей всюди вдосталь, підкажуть. Та й поляки — теж. Старші розуміють російську.
Відновити свої сили для наступного робочого дня в хостелах складно. Плюс крадіжки, в тому числі й харчів, адже «час для себе» дехто організовує так: день праці — два дні «відпочинку», а їсти хочеться щодня. Практично це схоже на закордонне бомжування.
Специфіка «таргу праці» в тому, що коли приїжджає роботодавець, від нього вимагають вищу оплату за роботу:
— Скрізь по 10, а ми за менш ніж 12 злотих на годину не працюємо, — голосно й гордовито каже жінка з «мішками» під очима. — Ми дешево не продаємося!
— Я не розумію вигоди, — намагається розкрити таємницю «біржі» новенька, яка вже годину тут простояла, на роботу її ще ніхто не взяв, а житло вона має лише на добу.
Нарешті приїжджає пан, якому треба помити дванадцять вікон.
— По дванадцять злотих за годину плачу, — повідомляє (очевидно, вже обізнаний із правилами).
Шукачі роботи легко уступають це місце новенькій, і вона, задоволена, їде працювати. Аж увечері, коли повернулась у своє екстремальне помешкання, виявилося, що на миття вікон інші, вищі тарифи. Однак… За десять годин жінка помила лише половину вікон, тож наступного дня мала закінчувати. Після цієї новини усміхнених облич навколо поменшало і взагалі виявилося, що кожен мешканець цього «готелю» мріє про працю із проживанням у роботодавця.
— Я в ресторанчику тут неподалік мию посуд, — розповідає серйозна дама, яка назвалася Олею. — До роботи і назад доїжджаю самостійно (це сім злотих на день), десять — ночівля. Харчуюся, слава Богу, на роботі. Раніше мені ще потрібно було приблизно десять злотих на день на їжу. От і рахуй. А як тільки приїхала до Польщі, поселилася у пристойному хостелі, де за добу платила 40 злотих. Тоді було за щастя заробити так, щоб на наступний сніданок вистачило і на проїзд до роботи (платили за підмітання вулиці щодня).
Цей вид заробітчанства і «свободи» прийнятний для людей, які заробляють самі на себе. Фактично їхня мета — не стільки заробіток, як виїзд (щоб не сказати втеча) з дому.
Приходять на «ринок праці» і ті українці, які вже обжилися у Варшаві: хтось живе у громадянському шлюбі, хтось одружився, хтось працює, але у вихідні шукає додаткового заробітку. Парадоксально, але тут більше шансів заробити мають і любителі «повідпочивати»: кілька днів їх можуть потерпіти, а вони здатні витримати робочий ритм саме кілька днів.
Тривожаться відвідувачі біржі, коли починаються затяжні дощі. Тоді роботодавці або взагалі не приїжджають, або аж дуже прискіпливо вибирають кандидатів. А ще сюди час від часу навідується поліція, бо робота одноразова, зрозуміло, не законна, навіть якщо є робоча віза. Офіційне працевлаштування має свої безперечні переваги, правда, разом з обов’язками: виконувати всі правила внутрішнього розпорядку, трудитися на одному місці кілька місяців і т. п.
Наскільки складно багатьом перебувати за кордоном тривалий час, видно після закінчення робочого часу: люди розходяться по точках доступу до інтернету і мало не по годині розмовляють із рідними. Щодня. Якщо дає змогу тарифний пакет.
Але повернемося до «ринку праці». Які роботодавці туди приїжджають? Реальні й нормальні. Адекватні. Правда, серед них частенько є такі, що не мають помешкання для найманого працівника, але готові щоранку забирати його з «біржі».
Серед одноразових робіт може пощастити і на тривалішу. А наступити на граблі невдачі можна будь–де, в тому числі і з перевізником, але про це — наступного разу.
Урок для рішучих і безстрашних
l «Ринок праці» добрий як тимчасовий спосіб підзаробити, якщо є кілька вільних днів;
l«біржа» дає можливість спробувати різні види робіт і визначити, що виходить краще і з меншими затратами зусиль;
l має додаткові ризики, навіть в оточенні земляків.
Зауваження: розпитувати роботодавця про довготривалу співпрацю варто в кінці першого–другого дня, коли вас побачили в роботі.
Вирішуючи надовго залишатися клієнтом «ринку праці», варто запитати себе: які переваги має свобода бомжа?
Анастасія ПЕЦЕНЮК,
дослідниця європейського заробітчанства
Продовження теми – у наступній «Цікавій газеті на вихідні».
