«Раніше вони вкладали гроші в «царські села» під Луцьком, а тепер кошти з офшорів виймуть і землю скуплять…» (Відео) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 23.50 € 26.26
«Раніше вони вкладали гроші в «царські села» під Луцьком, а тепер кошти з офшорів виймуть і землю скуплять…» (Відео)

Це тільки на фото все виглядає так заманливо...

Фото agropolit.com.

«Раніше вони вкладали гроші в «царські села» під Луцьком, а тепер кошти з офшорів виймуть і землю скуплять…» (Відео)

Що ви збираєтесь робити зі своїм паєм, якщо він у вас є, після того як набуде чинності закон про ринок землі? Чи допоможе цей закон створити міцного господарника на селі?

 

 

 Володимир КАРПУК, народний депутат України V та VІ скликань (м. Луцьк):

– Я паю не маю, але коли б мене хто запитав, що робити тим людям, у яких він є, то я б сказав: треба зачекати. Ціна з часом зросте, хоч і не істотно. Але, наскільки я знаю, в Україні уже давно існує десь півтора десятка схем, як вивести землю з власності, що у нас таки є ті ж олігархи, які мають від 200 до 400 тисяч гектарів. І зараз включено механізми, щоб ми залишились без землі. Я у фейсбуці давав картинку з одного луцького супермаркету, де пляшка віскі коштує 55 тисяч гривень. Це фактино вартість двох гектарів української землі. Було кілька пляшок, і через кілька днів залишилась одна. Такі можливості ринку, точніше чорного базару українського ґрунту… Я вважаю, що повинні бути ринкові механізми щодо землі, але цей закон не допоможе створити міцного фермера. Ті люди, які працюють на ній, якраз і не стануть заможними господарниками. А зміцніють ті, хто має доступ до влади і має гроші. Ну і, звісно ж, іноземці.

26_01_17_ор.qxd
26_01_17_ор.qxd

 Олександр СКІПАЛЬСЬКИЙ, ексзаступник голови СБУ (м. Київ):

– У мене, на жаль, нема паю. Не проживав я тоді в сільській місцевості (коли виділяли паї. — ​Ред.), і батьки їх не отримували. Але тим, хто такий пай має, я б побажав берегти його. Працювати на ньому, вирощувати екологічно чисту продукцію. І в жодному разі не продавати без крайньої потреби. Земля віками була, є і буде годувальницею. У майбутньому на нас чекають реальні загрози: кліматичні зміни, перенаселення планети... І ціна землі, як основи продовольчої бази, буде тільки зростати. Тому збережіть її для нащадків.

А новий закон не допоможе створити господарника. Я б його назвав терміном спецслужб — ​«дезінформація українців». Це ширма для тих, хто хоче нас обдурити. Це маніпуляції, щоб позбавити співвітчизників останнього. Я б хотів, щоб люди пригадали, як було у містах під час приватизації за часів Кучми, коли президент зробив все, щоб його зять (Пінчук. — ​Ред.) став мільярдером, а звичайні громадяни, в тому числі я і моя родина, нічого не отримали від такої приватизації. Тому що все це — ​фейк.

Я розумію, що продавати землю можуть ті, хто не має змоги її обробляти, люди старшого віку без нащадків. Вони можуть торгувати землею. Але все це повинно бути під контролем держави та місцевих територіальних громад, щоб не порушувати екологію та не руйнувати природу. Я розділяю думку, що людина, яка не може користуватись землею, має право продати її, — ​але в державний земельний банк, а він вже продасть її тому, хто купить і буде на ній працювати. І при цьому продавати майбутньому власникові в обмеженій кількості, щоб не створити латифундистів, як це є в латиноамериканських країнах. Я за такий підхід.

 

 Віталій ЗАРЕМБА, голова наглядової ради СТзОВ «Романів» Луцького району, депутат Волинської обласної ради (с. Романів Луцького району):

– Насамперед скажу, що гостро ставити питання про швидкий продаж землі в країні, де триває війна, щонайменше нерозумно і небезпечно. Хоч я великий прихильник запровадження ринку землі. Але якого? Прийнятий у першому читанні закон мав би бути видозмінений передусім відповідно до вимог здорового глузду. Тобто потрібно ввести всі застережні заходи, аби захистити хлібороба від скуповування землі за безцінь, враховуючи інтереси власників паю. А ще — ​прорахувати всі негативні наслідки, які можуть очікувати країну. Ви подивіться на Зімбабве, яка до 2000 року вважалася однією з найбагатших в Африці, а також великим експортером сільгосппродукції. Так-от, у результаті непродуманої земельної реформи вона отримала 12 мільярдів доларів збитків та скорочення виробництва сільгосппродукції на 70%! Тому все треба робити зважено і продумано до дрібниць, із урахуванням досвіду розвинених країн. Деякі економічні аналітики твердять, що ціна не відповідатиме реальній вартості, якщо не пустимо зовнішнього інвестора, при тому обіцяючи, що найперше надаватимуть перевагу нашим фермерам. Але скажіть, де він візьме такі великі кошти, які мають іноземці? Тобто компроміс у цій ситуації шукати складно. Хочеться лише сказати: «Господи, пошли просвітління в голови наших керманичів!» Що ж до власних паїв (маю свої та успадкував від батьків), то однозначно не поспішатиму їх продавати, бо впевнений, що вартість землі лише зростатиме.

 

 Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат України (м. Луцьк):

— На щастя, у мене, чоловіка, батьків, дітей немає паїв. Коли б були, сушили б голову, що з ними робити. Це я жартома… Якщо серйозно, пай — ​це актив, який продавати не варто, допоки ціни достатньо низькі. Для прикладу, в Польщі вартість 1 гектара — ​10–12 тисяч доларів, а в нас уряд анонсував

1,5–2 тисячі $. Різниця істотна. На жаль, у такому варіанті, як запропонував Кабмін, підтримки малого і середнього сільгоспвиробника немає. Більше того, він буде ліквідований економічно несприятливими умовами. Ринок землі, який хочуть запровадити з 1 жовтня 2020 року, не передбачає, на жаль, захисту національних інтересів. Тому ми будемо все робити, щоб відстояти українських людей, які живуть і працюють на землі.

 

 Андрій ТУРАК, директор ПОСП імені Тараса Шевченка, депутата Волинської обласної ради (с. Угринів Горохівського району):

— Мій пай в оренді підприємства, яке я очолюю, і я не збираюся його забирати. Але загалом важливо, що українці робитимуть зі своєю землею. Однозначно, що цей закон не допоможе селянину. Він обезлюднить, знищить села. Його логіка полягає в бажанні забрати в людей їхні паї. Нікого селяни насправді не цікавлять. Скуповувати будуть ті, хто має великі статки: люди, які були при владі, нажилися шахрайськими шляхами. Раніше вони вкладали гроші в «царські села» під Луцьком, а тепер кошти з офшорів виймуть і землю скуплять.

 

 Тарас ЩЕРБЛЮК, голова Горохівської районної ради (м. Горохів)

— Особисто я, якби мав пай, не продавав би його. Однак у людей буває безвихідь, різні обставини. Земля — ​найбільша цінність, фактично останній ресурс, який залишився в України і в кожного селянина-господаря. Пайові ділянки власники мали б продавати лише в невоюючій та економічно сильній державі та громадам, а не великим агрохолдингам з іноземним капіталом.

Прикро, бо закон про ринок землі не підтримує ні господаря, ні малих та середніх фермерів. У Польщі, наприклад, в одних руках може концентруватися лише 500, а не 200 тисяч (!) гектарів сільськогосподарських угідь, як це прописали українські законодавці… Я категорично проти цього закону тому, що є загроза скуповування земельних паїв за безцінь. Як тоді почуватимуться хлібороби, які статки вони матимуть?

Document1.qxd
Document1.qxd

  В’ячеслав СУДИМА, заслужений працівник культури України (с. Рокині Луцького району):

— Земля — ​цінне нерухоме майно, товар. Завод можна побудувати за 3–4 роки, а сантиметр чорнозему утворюється протягом 100 літ, і ми можемо цієї цінності позбутися. Продаж землі був завжди популістичним гаслом. Іноземці скуповують її через посередників і тільки ждуть першої можливості для цього. Зрозуміло, що земля приносить прибуток тільки у великих кількостях, на гектарові багато не заробиш. Небагато на Волині фермерських господарств, колгоспи розкрадені — ​і ніхто за це не відповість. Сьогодні у владі некомпетентні люди, вони далекі від розуміння земельних питань, тому й просувають закон про продаж землі. Потрібно продовжити мораторій хоча б на рік, щоб роз’яснити ці питання. У Рокинях земля не розпайована, в Княгининку, де мешкали мої батьки, ми отримали гектар орної землі та 0,6 — ​під садівництво. Орну здаємо в оренду, отримуємо 3–4 центнери пшениці. Добре, що земля хоч якось обробляється, бо та, що під садівництво, закинута. Добре було б учити людей на базі агропромислових комплексів, як правильно її обробляти, а не виснажувати, і давати в руки агрономам. Не на часі продавати землю-матір, потрібно знати її ціну, створити земельний банк, аби здати землю державі.

 

   Ірина СІЧКОВСЬКА, керівник ФГ «АміЛа» (с. Радовичі Турійського району):

— Свій пай продавати однозначно не буду. А закон, думаю, ніяк не допоможе створити міцного господарника. Аби купити землю, треба мати гроші. Тому зробити це зможуть тільки агрохолдинги. Вони скуплять землю, а люди залишаться без роботи. І буде по землі. Жодним чином цей закон не допоможе створити господарника.

 

  Володимир ЯРЕНЧУК, голова ФГ «Перлина Турії» Турійського району, депутат Волинської обласної ради (м. Ковель):

— Після запровадження ринку землі невідомо, який господарник до нас прийде. Знаємо лише одне: такий, у якого будуть великі гроші, який платитиме за землю набагато більше, ніж це може зробити наш сільгоспвиробник. Зараз орендуємо землю у 2500 пайовиків, із якими укладено договори на різні терміни. Не виключено, що їх можуть привабити кращі умови розрахунку. І це право кожної людини розпоряджатися тим, що вона має у власності. Але ж держава повинна розуміти всі ці моменти. Земля — ​найдорожче багатство, яке є в українського народу.

Наше господарство обробляє 8 тисяч гектарів землі. Досить успішно займаємося тваринництвом. Більш як 300 людей мають роботу, хорошу зарплату. Куди мені їх буде подіти — ​у кожного сім’я, діти, зрештою, вони якраз та основа, на якій тримається село. А не буде села — ​не буде України.

 

  Любомир ВАЛІХНОВСЬКИЙ, завідувач хірургічного відділення Турійської районної лікарні, заслужений лікар України (смт. Турійськ):

— Ні я, ні мої батьки в колгоспі не працювали, тому на пай не претендував, як і на безоплатне отримання земельної ділянки. Ніколи не задумувався, що згідно із Земельним кодексом теоретично маю право, як і кожен громадянин, узяти наділ, і навіть не один, а декілька — ​під будівництво, садівництво чи дачу. Коли був депутатом, часто голосував за виділення землі іншим людям, але сам не звертався, бо не ставив собі за мету в такий спосіб примножити свої статки. Єдине, що збудував, — ​гараж, але ділянку під ним не приватизував.

Вважаю, що земля має належати селянам, які на ній працюють. І коли її нарізають по кілька гектарів чиновникам чи спритним начальникам, то це розбазарювання національного багатства. Ще небезпечніше, коли приймуть закон про ринок землі й почнуть її скуповувати в сільських жителів. Я спілкуюся з багатьма керівниками сільгосппідприємств Турійщини, вони орендують паї і сплачують людям за це, допомагають вирішувати соціальні проблеми громад. Якщо ж через підставних осіб на землю накладуть лапу олігархи, то й сіл у нас не стане, вони чужим багачам не будуть потрібні.

 

 Петро КРАВЧУК, почесний громадянин селища Любешів, автор «Книги рекордів Волині» (смт. Любешів):

– Від батьків залишився пай у спадщину. Нам із дружиною несила його обробляти, тож так і облогує земля. Більше того, документи не оформили до кінця. Тепер, коли прийнято закон про продаж землі, вже поклопочемося, щоб ділянка була внесена до Державного земельного кадастру. З одного боку, добре, коли землею можна розпоряджатись. От живе в селі чоловік, якому під вісімдесят. Має пай — ​один, два, а то й більше гектарів. Але, як і я, не користується ним. То чому б не продати його? Але треба створити відповідні умови для цього, аби був державний банк землі. Щоб не перейшла вона в руки іноземців і не залишилися ми на чужій території.

Щодо другого питання, то за нинішньої ЗЕ-команди навряд чи допоможе цей закон створити міцного господарника на селі. Навпаки — ​призведе до розорення. Мій родич, який проживає у Вінницькій області, — ​фермер. Хазяйнує на приблизно ста гектарах. Тепер він бідкається, що може втратити їх, бо не витримає конкуренції.

Земля в українців завжди цінувалася. Ось моя покійна бабуся за життя розповідала, як вони, хазяйнуючи з дідом, старалися прикупити пару десятин. Мали і ріллю, і сіножать, і болотце. З цього й жили. Такою годувальницею земля має залишитися.

 

 Павло КРУПКО, сільський голова (с. Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області):

– Я виступаю категорично проти запровадження ринку землі в цьому варіанті та в нинішніх умовах. Перш ніж ухвалювати такий закон, необхідно забезпечити соціальний захист кожного громадянина. Наші люди продаватимуть свої паї, щоб зробити операцію. Наприклад, гектар буде коштувати 1200 доларів, а заміна колінного суглоба вартує 4 тисячі доларів. Тому вважаю це шантажем і грабунком українських селян. У нас і так 5 магнатів уже мають величезні латифундії. Тепер держава хоче узаконити ситуацію, а вони за безцінь скуплять землю. Я обробляю два паї — ​батьків моєї дружини — ​і нікому їх не віддам та не продам, а працюватиму сам.

 

 Олег ГАЛАСУН, заступник голови Асоціації фермерів і приватних землевласників Волинської області (с. Чаруків Луцького району):

– Свій пай не продаватиму, збираюся й далі його самостійно обробляти. Якби була можливість, то ще й купив би їх кілька. А щодо закону, то він зробить із України аграрну пустелю: поля будуть засіяні, але людей у селах не буде. Господарника тут він не створить, бо не для того той закон проштовхують (його ініціатори найперше хочуть продати державні землі). Аби створити господаря, треба щоб людина могла не тільки придбати землю, а й мала можливість працювати. Гірших умов, аніж в Україні годі й шукати. Кредитування фактично відсутнє. Гроші під 28% — ​хіба це нормально? Якщо влада хоче підтримувати великі господарства, то нехай пояснить, де візьмуться робочі місця. Вони навпаки зникнуть, бо в агрохолдингах (за їхньою ж статистикою) на 1 тисячу гектарів задіяно 6–8 працівників. У менших господарствах — ​у рази більше. Два роки тому п’ять наших найбільших агрохолдингів, які почали продавати акції на біржах, платили податків 6 гривень на гектар. Для порівняння: у той же період у моєму маленькому господарстві було сплачено 1760 гривень за гектар. Цим усе сказано. Ми платимо ПДВ 20%, а польський рольнік — ​5. У нас кредит під 28%, у Польщі — ​під 1,8. Яка може бути конкуренція? Недавно бачив у луцькому супермаркеті іспанську лохину по майже 600 гривень за кілограм. А на ринку «Шувар» така ягода — ​250–280 грн/кг. Чому ж імпортують? Бо економіка не на нашу користь. Хоча на Волині є найбільше в Європі господарство, яке вирощує лохину.

 

 Галина ПЕРІГ, мати дев’яти дітей (м. Камінь-Каширський):

– У нас із чоловіком паю нема, але є у батьків, то і нам дісталася ділянка, на якій вирощуємо необхідне. Земля в нас не облогує — ​хіба соток 60 не обробляємо, і то не тому, що зайві, а далеко доїжджати. І батьки, і ми проти продажу землі. У мене бабуся по маминій лінії ще жива, їй під дев’яносто. То вона каже: «Що-що, а земля має бути. Ми жили на хуторі і були багаті». У її розумінні багатство — ​це найперше своя земля. Вона не раз каже з приводу цього: «Вийдеш — ​твоє поле, твій ліс. Ви не знаєте, що таке служити панові, а ми всього зазнали на своєму віку». Думаю, наші люди до останнього будуть триматися за свою землю.

А щодо міцного господаря на селі, то, боюсь, аби не сталося так, що люди, котрі продадуть свою землю, повернуться в колишні колгоспи, про яких ще пам’ятають. Щоб стати міцним господарем, створити щось нове, треба вкласти великі кошти. А вони в кого є? В олігархів. Такий власник буде старатися «відбити», як-то кажуть, свої затрати. Поки він їх «відіб’є», то люди будуть важко працювати на нього. І не факт, що за достойну платню.

 

 Богдан ШИБА, луцький міський голова 2006– 2010 років (м. Луцьк):

– Та ще жоден закон міцного господарника не створив, то не від закону залежить. Те, що від ринку землі ми нікуди не подінемося, — ​це факт. Тільки єдине, що цей нормативний документ не повинен давати можливості будувати різні схеми. Бо тіньовий ринок землі давно відбувся і латифундисти вже й так мають сотні тисяч гектарів. Якщо закон буде прийнятий, він має припинити всілякі лазівки, за якими великі землевласники за безцінь скуповували б сільськогосподарські угіддя. Головне зараз, щоб цей ресурс не опинився в одних руках чи в декількох найбагатших людей. Бо тоді це не ринок, а монополія. Закон має не допустити такої структури власності на землю — ​і тоді все владнається. Якщо ж юридично буде врегульовано всі земельні ринкові відносини детально, то тоді він буде корисним, а все інше наші люди зроблять — ​вони уміють на землі працювати. n

Бліц провели Алла ЛІСОВА, Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Лариса ЗАНЮК, Сергій НАУМУК, Кость ГАРБАРЧУК, Катерина ЗУБЧУК, Мирослава КОЗЮПА, Олег КРИШТОФ, Василь УЛІЦЬКИЙ, Тамара ТРОФИМЧУК, Леся ВЛАШИНЕЦЬ.

 

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.