У Голобській громаді впевнилися, що 4 роки тому зробили правильний вибір - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 23.72 € 26.32
У Голобській громаді впевнилися, що 4 роки тому зробили правильний вибір

Сергій Гарбарук у завтрашній день дивиться з оптимізмом.

Фото з фейсбук-сторінки Сергія ГАРБАРУКА.

У Голобській громаді впевнилися, що 4 роки тому зробили правильний вибір

У кабінеті очільника ОТГ на екрані можна спостерігати за тим, що відбувається в селищі: перед ошатним Будинком мистецтв укладають бруківку, вулицею поспішають перехожі, біжать хлопці з футбольним м’ячем, на в’їзді у когось проблеми з автівкою… Камери відеоспостереження, встановлені задля безпеки мешканців, фіксують ритм життя цього гарного населеного пункту на Ковельщині, який став центром громади. Що з того часу тут змінилося? Про це бесідуємо із керівником Голобської ОТГ Сергієм Гарбаруком

«Хто зволікав — ​той програв»

— Сергію Володимировичу, ви були одним із першопрохідців, ініціаторів об’єднання, тому вже маєте змогу аналізувати плюси й мінуси децентралізації для жителів громади.

— Однозначно ми в кращому становищі, аніж ті, хто довго вагався. Звичайно, були і в мене сумніви, але за 5 попередніх років роботи головою селищної ради я зрозумів, що недоцільно триматися старої системи, коли ти не маєш змоги вирішувати проблеми людей, які тебе обрали. Набридло випрошувати кошти. І це при тому, що в бюджеті селищної ради хоч якась копійка водилася, а в сільських голів і того не було. Зібралися ми з колегами, поговорили, районне керівництво «благословило», на відміну від деяких інших районів. Спочатку йшлося про об’єднання в одну громаду 9 сільрад, але не всі, кого «сватали», зважилися на такі зміни. Приєдналися до Голоб Новомосирська, Майданська, Поповичівська сільради, а згодом, аж через два роки, — ​Радошинська. Люди зрозуміли, що в Голобській ОТГ матимуть кращі перспективи. Хоча Радошин — не найбідовіший, там є піщаний кар’єр, а нині ще й свинокомплекс, але все ж в об’єднаній громаді більше джерел наповнення бюджету, а відтак — ​і ширші можливості для розвитку.

Щороку звітую перед жителями кожного населеного пункту, розповідаю про зроблене, пояснюю, чому не всі їхні побажання ми поки що спроможні виконати.

— Не секрет, що й держава підставила плече першим ОТГ. Нині ця підтримка вже не така щедра?

— Справді, найплодотворнішим для нас був перший рік життя у новому статусі. Тоді держава дала Голобській громаді на розвиток інфраструктури понад 5 мільйонів гривень, наступного року отримали 3 мільйони 700 тисяч, торік — менше 3, нині — ​2 мільйони 750 тисяч. Тобто, ми мали непоганий старт. У Голобах зараз така школа, що й у Луцьку можуть позаздрити. Клуби відремонтували в Новому Мосирі й Малому Порську, кіноконцертну залу в Будинку мистецтв у Голобах, вуличне освітлення в усіх селах провели. Цього року завершили цю роботу в Партизанському, торік — ​у Діброві. Хтось скаже: «Там по 20–30 жителів, нащо їм ті ліхтарі?» А я вважаю, що це своєрідний вияв моральної підтримки жителів маленьких сіл. Звичайно, найбільша проблема — ​ремонт шляхів, але тільки цьогоріч заасфальтували частину дороги у Бруховичах, у Байківцях, вулиці Бенделіані та Грушевського у Голобах, і надалі будемо ці роботи продовжувати.

— Напевно, громада мала би ще більше фінансових ресурсів, якби Голоби не були містечком? Від однієї з вчительок почула: «Нам платять менше, бо ми вже не село, хоча й містом не стали».

— Є така проблема. І педагоги нарікають, і громада коштів могла б мати більше. Адже держава надає допомогу за формулою, де враховують кількість сільських жителів і площу території. А Голоби — ​селище міського типу, його мешканців відмінусовують, а це — ​приблизно половина населення громади. Звичайно, не тільки Голобська ОТГ у такій ситуації, коли статус населеного пункту — ​не на нашу користь. Ми це питання порушуємо, але вирішити, на жаль, не можемо.

«Щоб молодь не втікала, і стадіон потрібен, і клуби…»

— У громаді — ​23 села, у жителів кожного — своє бачення перспектив розвитку, хтось вважає, що їх обділено, комусь здається, що Голоби ковдру тягнуть на себе. Як знаходите порозуміння з людьми?

— Раджуся зі старостами, з депутатами, вони в нас мудрі, активні люди. Спільно приймаємо рішення, а попередньо, звичайно, і сперечаємось, і дискутуємо. Щороку звітую перед жителями кожного населеного пункту, розповідаю про зроблене, пояснюю, чому не всі їхні побажання ми поки що спроможні виконати. Не завжди люди хочуть вникати у тонкощі державних програм, наприклад у те, що кошти, які виділяються на розвиток інфраструктури, — ​цільові: якщо нам дають гроші на умовах співфінансування на будівництво, скажімо, футбольного майданчика, то ні на що інше їх витратити не можна.

— Це ви про закиди, що очільник громади надмірно дбає про спорт, бо сам у минулому — ​учитель фізкультури?

— Так, я 22 роки працював у школі фізкультурником, але не через це ми витратили понад 3 мільйони гривень на стадіон у Голобах, напевне, найкращий у районі. Гроші одержали від Державного фонду регіонального розвитку в рамках програми розвитку спортивної інфраструктури, і гріх було б не скористатися такою можливістю, адже кошти пішли б кудись в іншу громаду чи регіон. Зрештою, це ​здоров’я наших дітей, онуків. От нещодавно відкрили сучасний спортивний майданчик біля школи, знову ж таки за державні кошти із співфінансуванням з місцевого бюджету. Є де дітям та молоді у футбол пограти, відірватися від планшетів і телефонів. Щоб молодь не втікала, і стадіон потрібен, і клуби, бібліотеки в селах, і в них щодня мусить щось цікаве відбуватися. Таку вимогу ставлю перед працівниками культури.

— Знаю, що багатьом керівникам громад доводилося приймати непопулярні рішення. Я про так звану оптимізацію в освіті, культурі, медицині. Реформи планують нагорі, а на місцях доводиться затягувати паски.

— Так, коли ми закривали малокомплектні школи, де навчалося по 6–7 учнів, мене багато хто вважав своїм ворогом. Але коли діти побачили, які в Голобах комп’ютерні кабінети, який спортзал, як технічно обладнані класні кімнати, то вони й батьків переконали, що тут є можливості здобути кращу освіту. 4 шкільні автобуси забезпечують підвіз учнів до місця навчання, хоча тепер постає питання їх навантаження.

З медициною складніше. Розпочали в державі реформу первинної ланки — і доля ФАПів стала невизначеною. На мою думку, сімейний лікар і фельдшер у селі мають працювати в тандемі, й фінансуватися вони повинні Національною службою здоров’я. На жаль, зі столиці не сповна видно проблеми сільської медицини. Сьогодні досвідченого фельдшера, який найближче до людей, сімейний лікар навіть фізично не завжди може замінити. Зрозуміло, що можна й це вирішити за кошти громади. Але зняти їх доведеться з інших запланованих видатків.

Або взяти нашу Голобську лікарню. Пригадуєте, яке невдоволення і соціальну напругу викликали навіть непідтверджені чутки про її закриття. Людям потрібен лікувальний заклад, вони хочуть, щоб на місці вели прийом вузькопрофільні спеціалісти. Лікарі Ковельського МТМО двічі на тиждень приїжджають у Голоби, а ми фінансуємо це з бюджету ОТГ. Та найгірше, що нема ясності з подальшим реформуванням медицини, нема в державі розуміння, що місцеві бюджети більшості громад не спроможні взяти на себе непосильну ношу.

Лікарі Ковельського МТМО двічі на тиждень приїжджають у Голоби, а ми фінансуємо це з бюджету ОТГ. Та найгірше, що нема ясності з подальшим реформуванням медицини, нема в державі розуміння, що місцеві бюджети більшості громад не спроможні взяти на себе непосильну ношу.

— З якими проблемами найчастіше приходять до вас люди на прийом?

— Колись були нарікання, що за будь-яким папірцем потрібно їхати до Ковеля, висиджувати там черги. Ми створили в Голобах ЦНАП, де можна виготовити документи на землю, на майно, оформити закордонний паспорт, одержати інші послуги. Створили трудовий архів, щоб люди не добиралися за довідками до Люблинця. Маємо свій центр надання соціальних послуг, адже на місці швидше можна реагувати на потреби підопічних.

Але всі життєві колізії не передбачиш. Приходять з різними особистими питаннями: сімейні чвари, сварки із сусідами, зловживання алкоголем. Найважче — ​захистити дітей, які ростуть у неблагополучних родинах. І звичайно, не бракує бід, недуг. Пригадую, коли хворий хлопчик потребував порятунку, був організований збір коштів на лікування, у Голобах провели благодійний концерт. Спільно робили й інші добрі справи. У подібних випадках особливо відчуваєш, що згуртованій громаді під силу вирішити чимало проблем. Тому всупереч труднощам дивимося у завтрашній день з оптимізмом.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.