«Алло, предки, роззуйте очі!». Колонка Оксани Коваленко - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.95 € 30.40
«Алло, предки, роззуйте очі!». Колонка Оксани Коваленко

Маєте свої міркування на цю тему — будьте на зв’язку: поштова адреса є в газеті, а електронні – okovalenko74@gmail.com та tsikava.gazeta@gmail.com.

Газета по-українськи.

«Алло, предки, роззуйте очі!». Колонка Оксани Коваленко

«Мамо, ти навіть не уявляєш, як мало про мене знаєш» — ці слова сина–підлітка свого часу дуже вразили. Та я згадала себе у цьому віці, найліпшу порадницю–подругу і трішки заспокоїлася: головне, що мені треба знати, що моя дитина навчена ставити собі кордони у головних питаннях. Хоча… Ми, мами, вміємо лякати себе і сумніватися: а може, десь щось пропустила. І це, скажу, куди краще, аніж думати «у всіх ростуть, і моє якось виросте». Краще, бо змушує працювати над собою

«Пропущені» діти стали темою нового українського серіалу «Перші ластівки», який уже зібрав мільйон переглядів. Фільм показує вдавану байдужість і приховану ранимість наших дітей. Пишу «наших», бо є там і герої з нормальних родин, яких не чують батьки, про яких надто мало знають, якими цікавляться однобічно, відстежуючи лиш, чи поїли і повчили уроки.

За два тижні після виходу серіалу, пишуть журналісти, психологи гарячої лінії отримали три тисячі дзвінків і повідомлень. Це майже у 6 разів більше, ніж зазвичай. (Телефон правозахисної організації «Ла Страда–Україна» з’являється у титрах після кожного епізоду серіалу.) Психологи кажуть: «Діти дзвонять, щоб поговорити хоч з кимось. Вони розповідають про непорозуміння з батьками, про насильство вдома і в школі, про побої, зґвалтування. Дзвонять і діти–ЛГБТ». Один з героїв фільму промовляє: «Альо, прєдкі, роззуйте очі, чи нам поздихати, щоб ви нас помітили?!». Це не про дітей з далекої Америки чи ближчої Європи — це про наших… І хоч підлітковий вік порівнюють з вітрянкою, надокучливою, але скороминущою, є випадки, коли вона дає небезпечні ускладнення, звісно, через тривалий недогляд або шкідливий догляд.

Якщо на роботі припускаюся якоїсь помилки, то вона пече мені роками і, природно, усе роблю, щоб удруге того не трапилося. Але у вихованні з помилками чомусь так не виходить…

Що робити, щоб уникнути поганого? Думаю, бути дуже уважними до своїх малих задовго до підліткового віку і триматися на рівні — будувати партнерські стосунки згодом. (Під поняттям «уважність» мається на увазі бережливість, знання, що за агресією й іншими «психами» може ховатися розгубленість або звичайне наслідування поведінки мами чи тата).

А ще я переконана, що мусово працювати над власною батьківською професійністю. Якщо на роботі припускаюся якоїсь помилки, то вона пече мені роками і, природно, усе роблю, щоб удруге того не трапилося. Але у вихованні з помилками чомусь так не виходить… Можливо, це набагато тонша матерія і важко здолати у собі стереотипи «родом від своїх батьків» — просто кричиш на те дитя тисячний раз з однакової причини і не думаєш, що, мабуть, нераціональний то метод впливу, а навпаки, ще й упевнений у своїй правоті: це просто така жахлива дитина, з якою строгіше треба.

Автор однієї книги для батьків у передмові про щось схоже написав жорстко й прямо: мовляв, вона не для тих, хто сприймає своїх дітей як прикру реальність (таким поможе тільки стерилізація), і не для тих, хто вважає, що якось виховається–виросте саме по собі, — заявив, що пише для тих тат і мам, які піклуються, щоб їхні внуки жили у злагоді зі своїми татами і мамами, для батьків, які готові отримувати сучасні знання.

Ясно, не кожен має час опановувати сучасну літературу, ходити на тренінги, але кожен здатен спостерігати і ставити собі запитання. В еру інтернету можна знайти швидкі відповіді, проконсультуватися у психолога в школі чи дитсадку — можна багато що, аби хотілося. А хотітиметься, коли матимемо розуміння, що батьківство — природна, але й надскладна місія…

Маєте свої міркування на цю тему — будьте на зв’язку: поштова адреса є в газеті, а електронні – okovalenko74@gmail.com та tsikava.gazeta@gmail.com.