Ідея національної порожнечі - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.20 € 29.58
Ідея національної порожнечі

Що тут додаси?

Фото: Укрінформ

Ідея національної порожнечі

Так, українці по–різному ставляться до історичних постатей і подій, але державник мав би розуміти, що це є наслідком тривалої окупації та інформаційної війни

Зеленський узявся об’єднувати українців. Людина, яка роками сміялася з України, жартувала над її трагедіями, зображала частину її громадян недолугими «вуйками», висміювала людські фізичні вади й інакшості, раптом заходилася вчити нас єдності й толерантності. Новорічної ночі президент звернувся до українців на тлі порожнечі замість національних символів. Певно, це найкраще ілюструє його об’єднавчу ідею — творення держави національної та ціннісної порожнечі, приреченої на забуття з подальшим поверненням до імперії, яка на відміну від Зеленського свою мету артикулює чітко.

Звісно, сам по собі заклик до єднання — добра річ. Біда в тому, як це єднання бачить очільник країни. А він слово в слово повторює тези кремлівської пропаганди, говорячи про недоречність вшанування героїв, що роз’єднують країну. Так, люди в Україні по–різному ставляться до історичних постатей і подій, але державник мав би розуміти, що це є наслідком тривалої окупації та інформаційної війни проти нашої держави. Немає двох різних Україн. Україна одна, і вона європейська. Та в ній живе певна кількість одурених, якщо хочете — психологічно окупованих людей.

Людина, яка роками сміялася з України, жартувала над її трагедіями, зображала частину її громадян недолугими «вуйками», висміювала людські фізичні вади й інакшості, раптом заходилася вчити нас єдності й толерантності.

Частина з них просто не розуміє цінності державності, а частина — відверто проти неї. Для них вороги — всі, хто боровся чи бореться за те, щоб Україна відбулася. Пошук ідеологічних компромісів із цією частиною суспільства — це шлях до руйнації державності. До цих людей треба доносити правду, захищати їх від подальшого отруєння російською пропагандою. Варто чесно і відповідально визнати: усі мають право на свою думку, але думка далеко не всіх має ставати керівництвом до дії. Якщо ми хочемо мати сильну Україну, то слухати треба насамперед тих, хто доклався до її будівництва, а не сумує за часами, коли за любов до неї вбивали.

Очевидно, що в 1945 році в Німеччині колишні в’язні концтаборів і колишні нацисти мали різних героїв, але до думки останніх не прислухалися заради єдності. Україна — постколоніальна, ба гірше — постгеноцидна країна. Тому саме припущення, що тут може мати місце толерування героїзації її катів — злочинне. Хай якою благородною метою це виправдовують. Водночас те, що не всім подобаються УПА, дисиденти, Герої Небесної сотні чи Герої АТО, зовсім не означає, що ми маємо стирати їх із пам’яті. Вони принесли свою жертву задля нашого з вами майбутнього. А єднати когось у нашому часі — вже не їхня місія. Це наше завдання — єднатися навколо них.

Президент каже, що зараз «є свої сучасні герої — люди, які творили історію, вчені, ті, хто освоював космос, великі спортсмени, письменники», котрі не викликають конфліктів. Лихо, що в цьому переліку знову не знайшлося місця військовим, наприклад «кіборгам», яких кілька днів тому вшановувала вся країна. І бажанням об’єднати націю такий підхід пояснити важко, адже, за результатами свіжого соцопитування Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Центру Разумкова, 64% українців вважають головною складовою патріотизму готовність захищати свою країну зі зброєю в руках.

Учора спливло 42 роки від дня, коли патріот Олекса Гірник спалив себе, протестуючи проти русифікації України. Він пішов на цей відчайдушний вчинок напередодні 60–річчя проголошення незалежності України Центральною Радою та 59–річчя проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР. Боротьба за Україну не припинялася ніколи, вона складається з багатьох великих і малих епізодів, що в сумі привели до появи на мапі держави Україна. Хотілося б, щоб 42–річний президент усвідомив і оцінив жертву тих, хто зробив можливою і його шоу–бізнесову кар’єру у вільній від цензури країні та його президенство. Бо хтозна, як би склалося життя Володимира Зеленського, якби в нашій історії не було «неоднозначних» героїв.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.