«Це не що інше, як підготовка повзучої «анексії за мовою»»
Про рускоязичноє гражданство, або Анексія‑2
Якось мене на диво мало лякає коронавірус — може, тому, що на відміну від нього вірус «Росія» вбиває нас щодня й регулярно, і жодних намагань захистити від нього країну чинне керівництво не демонструє
…В перебігу російської експансії трапилася подія, наскільки розумію, безпрецедентна в історії міжнародного права — але в новинах, які я ввечері трохи помоніторила, про неї не було нічичирк, і МЗС України теж як у рот води набрало, хоч мало б уже верещати на цілий світ. Маю на увазі запропоновані зміни до Конституції Російської Федерації, за якими населення України й Білорусі оголошується «носіями» російської мови і на цій підставі — можливим суб’єктом російського громадянства.
Вітаю, українці, ми тепер усі будемо, за їхнім законом, піддані Кремля за мовною ознакою.
А горді заяви, що, мовляв, «Путин не отнимет у меня родной язык», тепер можете складати дружині під ковдрою, бо от якраз і «отнимет», уже прямо 22 квітня (зміни до Конституції РФ має затвердити референдум. — Ред.) цілком «конституційно» візьме й «отнимет», і вас не спитає, — і що ви йому зробите? Напишете слізного листа, що не хочете «поднимать Нечерноземье»?
Вітаю, українці, ми тепер усі будемо, за їхнім законом, піддані Кремля за мовною ознакою.
Чому 22 квітня — теж ясно: «символічний ювілей». Цього дня — 22 квітня 1931 року — Сталін ввів постанову «О советском гражданстве», за якою громадянство СРСР оголошувалось ПРІОРИТЕТНИМ щодо громадянства «союзної республіки» (доти українці були «громадянами УСРР», а вже в Голодомор умирали «громадянами СРСР»). Так і тут, ми в першу чергу будемо (рашапропаґанда подбає, щоб і в очах цілого світу) — «рускоязичниє» («носители русского языка», як коронавірусу), а вже в другу, формальну й неважливу — «гражданє України». Просто ще ніхто не оцінив як слід величі задуму: це не що інше, як підготовка повзучої «анексії за мовою». (Операція «Крим» курить на ґанку!)
Хто не в темі (тут мали б виступити лінґвісти, але теж мовчать), поняття «носій мови» останні 10 років у соціолінґвістиці взагалі вважається суто ідеологічним конструктом — об’єктивних критеріїв для розрізняння «носія» і «неносія» так і не погоджено, не кажучи вже про те, щоб розмахувати ним у правовому полі. Але для Росії право завжди було тільки інформаційним прикриттям чергового державного злочину, отож і нову поправку треба сприймати саме так: як попередження, що «активные меры» не забаряться…
Зона турбулентности почалася. Застібаймо ремені безпеки.
Оксана ЗАБУЖКО, письменниця, лауреат Шевченківської премії
