Про «Брехунів на кушетці» й подорожі в закутки психіки - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.18 € 30.90
Про «Брехунів на кушетці» й подорожі в закутки психіки

У час пандемії допомога таких психотерапевтів, як Ірвін Ялом, — на вагу золота.

xochu-vse-znat.ru

Про «Брехунів на кушетці» й подорожі в закутки психіки

Американський психолог, психотерапевт Ірвін Ялом (на фото) за популярністю поступається хіба що Фрейду. Його цитують, а книгами —зачитуються. Доктор медичних наук, професор психіатрії Стенфордського університету вміє просто й доступно розповідати історії зі своєї практики, які допомагають читачеві знайти відповідь на складні запитання

Розчистити завали на шляху до самого себе

Два крісла стоять навпроти одне одного. Двоє людей розмовляють. Один із них занурюється у власний внутрішній світ, досліджує свій страх, біль, виявляє гнів або натикається на несподівані сумніви. Інший — ​провідник у цій мандрівці, який непогано «орієнтується на місцевості», бо сам багато разів проходив цей шлях під чиїмось досвідченим керівництвом. Він не дає прямих порад, але вміє ставити запитання так, щоб подорож не обривалася. Так виглядає прийом у психотерапевта, дуже популярного в західних країнах спеціаліста.

На жаль, в Україні досі далеко не всі розуміють, чим може бути корисний такий фахівець і чому потрібно до нього звертатися. З’ясувати це можна, прочитавши книги Ірвіна Ялома «Коли Ніцше плакав», «Брехуни на кушетці», «Шопенгауер як ліки» та чимало інших його творів. Історії пацієнтів, реальні і вигадані, в яких читачі пізнають себе, спостерігають власну драму, дають підказку і підтримку. Як і детально прописані в книгах ситуації з життя, сни, страхи, любов і ненависть, такі болючі теми, як залежність і зайва вага, розлучення і осяяння перед смертю… В одному інтерв’ю письменник розповідав, що отримав лист від бездомного чоловіка, який знайшов його книгу в сміттєвому баку, прочитав і написав автору, як вона змінила його життя.

Ірвін Ялом — ​американець у першому поколінні. Його батьки в 1919 році втекли до Америки з білоруського містечка на кордоні тодішньої Російської імперії та Польщі. Він виріс в бідному кварталі серед чорношкірих сусідів і завжди мріяв вибитися в люди. Батько тримав бакалійну крамницю. Єврейське походження створювало хлопцеві проблеми в школі й на вулиці. І від реалій ворожого світу він рятувався в міській бібліотеці, куди їздив двічі на тиждень на старенькому велосипеді.

«У той час для юнака з єврейської родини емігрантів вибір майбутнього не був надто великим: або продовжувати сімейний бізнес, або стати лікарем. Я вибрав друге, причому психіатрію, на мою думку, це було ближче до можливості писати книги. Тривала підготовка для психотерапевта обов’язкова.Теорія важлива, але без певної кількості годин у ролі пацієнта фахівець в Америці просто не отримає ліцензію. Я починав із відвідування психоаналітика. З усіх 700 годин, які провів у неї, запам’ятав лише один момент, коли вона взяла мене за руку і сказала: «Як важко тобі тоді, напевно, довелося». Людська реакція, співпереживання у нашій роботі дуже важливі, — ​розкриває секрети своєї «кухні» професор Ялом. — ​Ідея про нейтральність терапевта, яку висловлював Фрейд, залишилася в минулому: лікує саме емоційний зв’язок двох людей. Адже зі мною пацієнт вибудовує стосунки так само, як і з іншими, — ​а значить, ми можемо спостерігати безпосередньо, просто в кабінеті, що саме він робить не так, на прикладі наших відносин. Терапія для пацієнта — ​як генеральна репетиція життя».

Прості істини від Ірвіна Ялома

Кушетка є, але психотерапевт використовує її нечасто, тільки якщо пацієнт дуже напружений, сором’язливий і йому важко дивитися в очі співрозмовнику, або просто людина себе погано почуває. З чим приходять до нього люди, на що конкретно скаржаться? Ялом відповідає просто, без термінології: вони не вміють любити, не знають, як дружити. Чи реально цього навчити? Ні, напевно. Але можна допомогти людині розкрити в собі здатність любити: все вже є всередині, і завдання — ​тільки виявити.

Цитати з книг Ірвіна Ялома спонукають задуматися, переосмислити деякі важливі речі:

«Чим більше людина має всередині себе, тим менше вона чекає від інших. Любов часто плутають з пристрасним потягом або одержимістю. Але це різні почуття, і їх треба розрізняти. Я писав про це в книзі «Ліки від кохання». Такий одержимий закоханий бачить перед собою не реальну людину, а того, хто задовольнить його потреби. Наприклад, врятує від страху смерті або стане засобом для боротьби із самотністю. Такого роду потяг може бути дуже сильним, але не може тривати довго. Він хоче тільки брати і не вміє віддавати, він замкнений на собі і живиться самим собою — ​тому приречений на саморуйнування. Тоді як любов — ​це особливе ставлення між людьми, в ній немає примусу, але багато тепла і бажання обдаровувати іншого, дбати про нього».

Я знайшов ключ до розгадки життя: по-перше, бажати лише необхідне, по-друге, любити бажане.

«Подружній союз священний. Але… краще зруйнувати шлюб, ніж дозволити йому зруйнувати себе!»

«Самотність ніяк не залежить від наявності або відсутності людей навколо».

«Відчай — ​це та ціна, яку людина повинна заплатити за самопізнання. Загляньте в глибину життя — ​і ви побачите там відчай».

«Не плодіть дітей, поки не станете справжніми творцями і не будете плодити творців. Неправильно народжувати під впливом потреби, використовувати дітей для того, щоб заповнити свою самотність. Марно шукати сенс життя, виробляючи на світ чергову копію себе…»

«Ми дуже добре засвоїли один урок: життя не можна відкласти, його потрібно проживати зараз, не чекати вихідних, відпустки, часу, коли діти закінчать коледж або коли вийдеш на пенсію. Скільки разів я чув сумні вигуки: «Як шкода, що мені довелося дочекатися, коли рак заволодіє моїм тілом, щоб навчитися жити»».

«Є два види самотності: побутова, коли нікому слова сказати, і екзистенційна, її ще називають ізоляцією. У цьому, другому, сенсі людина приречена бути самотньою. Якими б ми не були близькими з чоловіком або дружиною, вмирати все одно доведеться поодинці. Іноді, намагаючись врятуватися від ізоляції, ми кидаємося у стосунки, намагаючись злитися з партнером намертво, втрачаючи самосвідомість, щоб тільки не відчувати свою окремішність, ізольованість. Але це не допомагає. Увімкнутися в іншу людину можна, тільки зустрівшись з власною самотністю».

« Я знайшов ключ до розгадки життя: по–перше, бажати лише необхідне, по–друге, любити бажане».

Оксана КРАВЧЕНКО


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.