Не кричати, коли страшно. Колонка Оксани Коваленко - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.75 € 30.32
Не кричати,  коли страшно. Колонка Оксани Коваленко

«Крик від страху — це рух не в той бік. Виснажує дорослого і не дає шансу дитині втямити, що ж не так». (фото - ілюстративне)

4мама

Не кричати, коли страшно. Колонка Оксани Коваленко

Недавно дуже перехвилювалася за дочку. Переплутала час, коли вона мала повернутися додому. За ті «невраховані» пів години прокрутила в уяві бозна-скільки страшних історій. Зробити це було легко, бо новинне поле в цьому сенсі, на жаль, у нас багате… Одна половина мене стискалася від недобрих передчуттів і безсилля, а друга готувалася кричати не своїм голосом про безвідповідальність, хай тільки-но з’явиться «героїня»

Така наша фізіологія: коли страшно, нам хочеться репетувати (викидати емоцію, що розриває зсередини). Чому це важливо розуміти? Щоб мати бажання і сили опанувати себе, коли наші діти, незграбні й недосвідчені, поводяться небезпечно. Крик від страху — це рух не в той бік. Виснажує дорослого і не дає шансу дитині втямити, що ж не так... Один з моїх синів — неймовірно жвавий хлопчина від народження. (Сало, залите ним за мою «мамську шкіру», шкварчить ще досі.) Дуже добре пам’ятаю той день, коли лупила його як Сидорову козу. Бо, попри план мого другокласника, шило з мішка вилізло завчасно: вчителька з групи продовженого дня вирішила перепитати у мами, чи справді дві години тому він пішов додому, як відпросився. Минув час, і син просто став придумувати хитромудріші плани. Зробив не той висновок. Йому тоді «дісталася» ще недосвідчена мама. Мій хлопчик мав би почути таке: «Я дуже злякалася, що з тобою щось сталося. Шкодую, що взяла ременя. Просто ти для мене — дуже важлива людина. Сподіваюся, наступного разу чесно скажеш, що хочеш погуляти»….Не впевнена, що в його випадку «гена брехуна» точно нема. Однак вчуся затримувати у собі страх (десь так, як дихання). Мої наступні двоє уже звикли, що вряди–годи чують від мами: «Мені не подобається, коли люди таке роблять. Було би прекрасно, якби ти запитував, чи можна це брати».

Крик від страху — це рух не в той бік. Виснажує дорослого і не дає шансу дитині втямити, що ж не так.

«Перефарбований» у злість страх часто виходить з нас і якщо діти хворіють. Коли на душі недобре, а тут ще хтось скаже під руку легковажне слово — здатний на викид агресії й на близьку людину….Психотерапевтка Світлана Ройз каже, що в стресі мозок вимикається. Та навіть у такі моменти наші сини й дочки засвоюють досвід. Наприклад, чи варто таким непередбачуваним батькам розповідати про неприємності. Можуть зробити висновок: я в усьому винен. (З почуттям вини жити маленькому куди складніше, аніж дорослому). Ройз пише і про прихований момент, який може вилізти у старшому віці: «Досвід турботи, змішаної з агресією. Те, що формує толерантність до насилля. Те, що не дає змоги вчасно розпізнати стосунки, з яких потрібно втікати».

Оцю напругу від страху дорослий може витримати, якщо поставить ціль «не втрачати зовнішній спокій». Це важливо! Якщо дитина, яка щойно від мене почула, що впаде, таки не слухається — і падає, я не маю волати, що вона могла скалічитися, а повинна знайти сили поспівчувати: «Дуже болить? Злякався? Я допоможу». Психотерапевтка–практик каже, що цей досвід слугуватиме вже дорослій дитині, стане її самопідтримкою. Складно? Неймовірно! Але варте уваги і роздумів! Випробовуйте і пишіть.

Наші адреси — okovalenko74@gmail.com або ж tsikava.gazeta@gmail.com, а поштова — є в газеті.