«Добраніч, ангелика на ніч…»
Ангел став у поміч, огорнув крильми…
— Ти з ким розмовляєш? — запитала маленьку Ксеню мама. У садку, крім доньки, нікого не було.
— З ангеликом.
— Вигадуєш. Тут зараз лише ми з тобою.
— І мій ангелик
Про янголів і різні біблійні історії розповідала дівчинці прабабуня Марія. Старенька була дуже віруючою та при добрій пам’яті.
Ксенині батьки жили й працювали в місті. Маленьку доню залишили в селі. Наглядала за правнучкою Марія. Старенька вчила Ксеню любити світ, вірити в Бога, добро та ангелів. Коли дівчатко лягало спати, клало маленьку подушечку. Для свого ангелика. Прабабуня Марія казала: їм подобається, коли люди розмовляють з ними і дякують. І чим більше вірити у свого янгола, тим більше він допомагатиме.
Ксеня розповідала ангеликові про свої маленькі мрії, про подружок Ніну і Таню або просто щось вигадувала. Вірила: він її чує, навіть усміхається, коли вона розказує щось веселе.
Прабабуня Марія казала: ангелам подобається, коли люди з ними розмовляють. Дякують їм. І чим більше вірити у свого ангела, тим більше він допомагатиме.
Ці розмови почали неабияк турбувати батьків. Мама показала Ксеню в місті лікарям. Ті запевнили: дівчинка здорова. Просто фантазерка. Уяву багату має. Зрештою, діти в такому віці часто вигадують неіснуючих друзів, малюють їх, спілкуються з ними. Потім це минає…
Не минуло. Школяркою Ксеня також шепотіла своєму ангелові про сокровенне. Батьки змирилися. Така вже дивачка їхня донька.
— Чому Славко зустрічається з Галею? — запитувала у свого ангела Ксеня. Славко — однокласник. За одною партою сиділи. Ксеня думала, що подобається хлопцеві. Вони навіть довіряли одне одному свої таємниці. А у восьмому класі Славко закохався. Не у Ксеню. В рудоволосу Іванку, яку всі називали Лисицею. Пересів до неї. Звісно, Лисиця симпатична. Довге кучеряве волосся чого варте. А зеленкуваті очі… Та все ж…
Ксеня прагнула зрозуміти мовчазні відповіді ангела…
…Після закінчення школи дівчина хотіла вивчати фізику та астрономію.
— Ну, навіщо тобі космос, фізичні тіла і все решта? — казала матір. — Що в тому практичного? То все бабуня Марія, Царство їй Небесне. Зірки, ангели… Ксеню, дитинство минуло. А з ним — і байки. Йди вчитися на кондитера. Або кухаря. Роботу завжди будеш мати.
— Вчителів у школі також потрібно.
— Та від теперішніх дітей голова облізе. Твоя хрещена — вчителька. Краплі щоразу п’є, аби заспокоїтися.
— Мамо, це не через роботу. Як вона каже? Дядько Арсен, коли повертається під шафе, п’є її крівцю, а вона — краплі.
— І все ж, навіщо тобі та астрономія? — не вгавала матір.
«Щоб бути ближче до ангелів», — подумала. Але вголос цього не сказала.
…Ксеня й сама того не помічала, як начебто чиясь рука відводить від неї неприємності. А цього разу…
Ксеня закохалася, коли навчалася на останньому курсі у виші. Дмитро був запальним. Не терпів, якщо йому перечили. Ті, хто знав хлопця, застерігали дівчину: дивися, аби пізніше не шкодувала. Але, як кажуть, любов зла…
Ксеня поспішала на побачення. Дмитро злостився, якщо вона запізнювалась. Домовились зустрітися на центральній міській алеї. Ксеня зістрибнула з тролейбуса і… каблука як не було. Вона розгублено роззиралася довкола.
— Дівчино, тут неподалік, на сусідній вулиці, ремонт взуття, — сказала якась жінка. — Так заховали ту будку, що годі знайти. Поспішіть, бо скоро в них робочий день закінчиться.
Дмитра на алеї не застала. Через це виник скандал. Хлопець і чути не хотів про зламаний каблук. Накричав. Ксеня добре виплакалася. А після цього вирішила поставити крапку у їхніх стосунках.
Незабаром до неї дійшли чутки, що Дмитро когось добряче відлупцював і йому світить кримінал. «Краще зламати каблук, аніж життя, — подумала дівчина. — Дякую, ангелику».
…Ксенині батьки перебралися жити в приміське село. Спершу їхня хатина вважалася дачею. Потім трохи добудували й оселилися в ній. У квартирі залишилися Ксеня з чоловіком Кирилом.
Вона часто навідувалася до батьків. Любила спокій і тишу після гамірного міста. Цього дня Ксенина мама була стривожена, хоча на це не було причин.
— Так онуків хочеться побачити, — завела розмову з донькою. — Життя коротке. Ніхто не знає, що може трапитись наступної хвилини.
— Мамо?! Що за депресивний настрій?
— Ти б ще до якихось лікарів звернулася. Може, в столичну клініку? Скоро будете святкувати п’ятиріччя одруження, а дітей нема.
— Мамо, все буде добре. А зараз я мушу бігти, бо втече остання маршрутка.
Дорогою на зупинку відчула: материна тривога передалася і їй. Зателефонувала до чоловіка. Кирило з тестем поїхали на риболовлю. З ночівлею. Обоє любили цю справу. Запитала, чи все гаразд. Чоловік був у гуморі. Пожартував, що пора завести кота, бо на гачок попадається лише дрібнота.
Та після розмови з Кирилом тривога не минула.
Щойно вийшла з автобуса — спохватилася: в батьківській хаті забула ключі від квартири. Чоловік повернеться вранці. З міста до села — недалеко. Ксеня не раз пішки ходила. Але вже вечоріло. Кинулася викликати таксі. Поки чекала машину, місця не знаходила. А потім квапила водія.
Встигла… Матір схопило серце. Викликала «швидку». Жінку забрали до лікарні.
Ксеня була переконана: забуті ключі й тривога — це неспроста. Ангел попередив і допоміг…
Завагітніла Ксеня на сьомому році подружнього життя. Кирило дмухав на дружину і дуже не хотів відпускати на семінар у сусідній обласний центр.
— Вагітним потрібно вести активний спосіб життя, — переконувала чоловіка. — Нові враження та емоції корисні для дитини. Він чи вона все розуміє.
Ксеня не хотіла знати стать малюка.
…Квитків на потяг не було. Поверталася додому з семінару маршруткою. Водій гнав, як навіжений. Вибився з графіку, бо довелось стояти в довгих заторах, щойно виїхав з автостанції.
Почало підмерзати, й пішов сніг. Пасажири просили водія бути обережним, збавити швидкість. У відповідь він голосно увімкнув музику.
На під’їзді до міста маршрутку занесло. Ксеня пам’ятає крик людей і щось схоже на стан невагомості…
Отямилася в лікарні.
— Як дитина? — запитала стривожено.
— Дитина не постраждала. А у вас шок і кілька синців, — заспокоїла лікарка. — Вам пощастило найбільше. Дехто отримав серйозні ушкодження.
Коли в палаті з Ксенею залишилася тільки матір, та прошепотіла:
— Нас ангел врятував. Огорнув крильми. Я навіть сильно не вдарилася. І це дивне відчуття… Його неможливо передати словами…
— Ти просто пережила шок, переляк.
— Ні, мамо, ні…
…Ксеня народила доньку. Назвали Марією. На честь прабабуні.
Маленькій доні Ксеня розповідала історії про ангеликів, які пам’ятає з дитинства. І про дівчинку, яка вірила у свого небесного охоронця, й він завжди ставав їй у помочі. А перед сном хрестила подушку, на якій спала донька, й бажала:
— Добраніч, ангелика на ніч…
Ольга ЧОРНА.
