Пандемія стане для нас тестом на мудрість і людяність
Живемо у полоні страху, зневіри, песимізму… І не тільки через поширення коронавірусної інфекції й заходи, з цим пов’язані. Найбільша біда, що ні в чому сьогодні в людей нема впевненості
У 2008 році, коли в Україні всі боялися «свинячого грипу» й розмітали в аптеках захисні маски, я, по старій дружбі, розжилася ними в управлінні охорони здоров’я. Дехто зі старшого покоління редакційних працівників зберіг той копійчаний виріб у захаращених паперами шухлядах, дехто з колег змайстрував собі марлевий захист самотужки, комусь дивом пощастило придбати його, хоча й вдесятидорога.
Нині ж язик не повертався допевнятися масок, бо знаю, наскільки гострою може бути проблема із засобами індивідуального захисту в працівників лікувальних закладів, які знаходяться на передовій війни з коронавірусом. У довірливих розмовах лікарі й медсестри зізнаються: «Така екіпіровка, як у медперсоналу за кордоном, нам і не снилася. Економимо те, що маємо, щодня ризикуємо заразитися».
Влада тішить: «Китай нам допоможе, перша партія захисних костюмів і діагностичних тестів цього тижня надійшла до України». Звісно, треба за це дякувати. Але з іншого боку лізе в очі інформація: «Упродовж січня—лютого 2020 року з території України експортували медичних товарів, які можуть використовуватися для протидії коронавірусу, на 15,2 мільйона доларів». Вивозили тоннами медичні халати, захисні костюми, респіратори, хірургічні текстильні маски, довела експертна організація, яка досліджувала офіційні дані митниці за період, коли вже всім було відомо про загрозу Covid–19.
Тож тепер читаємо у соціальних мережах звернення молодих і не заляканих начальством лікарів і медсестричок: «Розраховуємо на підтримку небайдужих людей–благодійників у забезпеченні предметами захисту, у нас — сім’ї, діти, ми стали заручниками…».
— Потрібне все: мило, паперові рушники, антисептики, маски, окуляри… Навіть за кілька упаковок чаю і сухого печива були б вдячні. Не для себе, а для пацієнтів, яких через труднощі з доїздом ніхто не провідує, — почула від знайомої лікарки.
Є, звичайно, випадки, коли олігархи купують апарати для штучної вентиляції легень, перераховують кошти на переобладнання лікарень. Але ніхто не задумується, що головне в теперішній ситуації — в першу чергу подбати про медиків, без знань і вміння яких усі ті прилади нічого не варті.
Влада пообіцяла їм збільшити зарплату. Але сьогодні після чергування ці втомлені люди заходять у продуктові магазини, стоять, дотримуючись дистанції, у чергах, щоби купити харчів, і бачать щоразу нові цінники. Була гречка по 25, стала по 35 і більше…
— Казав президент, що дасть нам, пенсіонерам, по тисячі «коронавірусних». Поки збереться, то гроші зовсім знеціняться. Та й чи вдасться дожити з нашою медициною і її порядками: як не маєш чим платити, то вмирай, — зітхає хтось за спиною.
Наче й не у твій город камінь, бо й медикам теперішня невизначеність і безлад у галузі охорони здоров’я добряче надопекли. Але все одно йде лікар додому — і втома у нього з присмаком гіркоти. Він не знає, що буде завтра, а що — з першого квітня, коли мав стартувати другий етап реформи медицини. Він не може почуватися захищеним у випадку інфікування коронавірусом на роботі й не впевнений, що не стане його жертвою…
Зрештою, кожен із нас сьогодні ні в чому не впевнений. Головне нині — пережити пандемію, а потім — пов’язану з нею економічну кризу, епідемію інфляції, безробіття, зубожіння… Про завтра важко думати без тривоги.
У знаменитого художника Пітера Брейгеля є полотно–шедевр «Притча про сліпих». Дорогою йде вервиця сліпих, які тримаються один за одного, вони нещасні й потворні, прямують невідомо куди, не знаючи, що поводир їхній — теж незрячий — веде їх у прірву. Кожен із героїв цієї картини уособлює людські вади — жадібність, злість, байдужість, лицемірство… Вони засліплюють очі, затьмарюють розум, отруюють душі, приводять до деградації і самознищення.
Пам’ятаймо про це у час серйозного випробування. Можливо, коронавірус стане для нас тестом на мудрість і людяність, і ми одужаємо, таки зупинившись перед прірвою.
