Так ніхто не кохав
ЖІНКА (Поезія Ігоря Павлюка)
(присвячується Людмилі Павлюк)
Не було ні радості, ні горя.
Снилася, як небо журавлю,
Жінка, що хотіла бути морем,
I яку, як пісню, я люблю.
Десь на сіні, в синіх сінях казки,
Одесную квітки і царя…
Жінку, що зазнала стільки ласки,
Як ікона у монастирях.
Спить лисиця їй на білій шиї,
Соболь — на розплетеній косі…
Не свята вона і не повія,
Бо жила й родила, як усі.
I коли міняла доля перстень,
Як себе вербина золота,
Жінка впала, наче кров на серце,
Піднялася віями Христа.
Хто її у світі цім пригорне?
Коли ангел в’яже сатану,
Жінку, що хотіла бути морем,
В чорно–білий парус одягну.
Ігор ПАВЛЮК, м. Київ.
