Волиняни про онлайн-освіту: «Люди, коли це вже скінчиться?», «Ми вже не можемо», «Хочу в школу!» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.29 € 33.55
 Волиняни про онлайн-освіту: «Люди, коли це вже скінчиться?», «Ми вже не можемо», «Хочу в школу!»

Саджу за уроки одних, а за меншими наглядаю, щоб не заважали.

Фото «Волинь».

 Волиняни про онлайн-освіту: «Люди, коли це вже скінчиться?», «Ми вже не можемо», «Хочу в школу!»

З 12 березня мами й тати дізналися багато нового про віртуальні класні кімнати, відеопрограму Zoom та звикли до 150 повідомлень на день в «гарячому» вайбері. Відкрили це для них і для себе вчителі. У період карантину багато що є експериментом і великою проблемою для сімей без інтернету й гаджетів

Шлях до науки став тернистішим для усіх. Видається, що попри щорічні карантини через грип Міносвіти взялося до роботи лиш зараз. Але як! Навчає плавати стільки люду, просто викидаючи усіх із човна

Мама 8 школярів Ліда ДІДУХ-ЯВОРСЬКА (село Буркачі, Горохівський район): «Виховую з чоловіком десятеро дітей. Семеро з них — ​школярі, один син вчиться з дому в університеті. Тож нині в хаті на дистанційному навчанні, окрім студента, є першо-, друго- і четвертокласники, а ще учні з 6, 8, 9 і 11 класів».

Мама Ліда має великий привід для радості. Випадково підготувалися до школи: разом із селом проводили у хату інтернет, а тут за два дні раптом — ​карантин. «Кожен тепер з телефоном. А троє менших — ​на моєму. Як починається урок з 10.00, то вже дитина сидить і розв’язує завдання. Потім фотографує і скидає вчительці, а за кілька годин оцінюють». Багатодітна мама наглядає за трьома найменшими школяриками: «Їх треба направляти, наглядати. Тут кажу Ніні, щоб сідала за математику, а потім гукаю Рому».

Вчителька початкових класів Любов БОЙКО (м. Горохів): «Дистанційна освіта є своєрідною цілиною для усіх».

Пані Любов, яка є ще й заступницею директора НВК «ЗОШ І–ІІІ ступенів школа-гімназія» м. Горохова, працює з другокласниками. Спостерігає, що багато залежить від ставлення батьків і дітей: «Є категорія дуже старанних учнів, які відсилають відео з вивченими віршами, усе, що задаю. Є і слабші, які з меншим бажанням виконують завдання». Крім того, з 13-ти учнів класу в однієї дитини немає телефону, який тепер ключовий при навчанні. Учителька рахує: «Щоб виконати завдання з усіх предметів, школяреві потрібно 5–6 годин. Є й онлайн-уроки. Вірити, що стільки діти вчаться, це самообман».

А ще ж на онлайн-уроки не завжди вдається зібрати усіх учнів одночасно.

Тато 7-класника Олександр ЗАБІЛЬСЬКИЙ (м. Луцьк): «Як виявилось, батьки зобов’язані вміти користуватися певним програмним забезпеченням».

Чоловік втіленням дистанційного навчання не задоволений. Йому не подобається, що нікому нема діла до того, чи є вдома комп’ютер з під’єднаним інтернетом. Він каже: «А ще, мені здається, що нова українська школа (НУШ) не передбачає такого на уроці, як пояснення навчального матеріалу. Це тепер пережиток радянської системи освіти? Тести нині — ​це наше все. Складається інколи враження, що школи працюють для управлінь освіти, а управління — ​для міністерства, а не для маленьких українців».

Заступниця начальника управління освіти, науки та молоді Волинської облдерж
адміністрації Тетяна СОЛОМІНА:
«Престиж професії залежить від того, як ти можеш навчати й виховувати у будь-яких умовах».

Представник влади розповіла, що налагодження дистанційного навчання в області покладено на директорів шкіл. Кожен аналізує можливості свого закладу, компетенцію вчителів і приймає рішення. Тетяна Соломіна повторює очевидне: зараз в освіті дистанційні технології застосовуються з великими проблемами. І якщо в якомусь з волинських сіл інтернету нема, то вчитель залишає завдання, написане від руки, або диктує по телефону. Соломіна каже, що управління готове швидко реагувати на будь-які проблеми (мають свою вайбер-групу), але поки скарг не отримували. Звітів про те, як справляються, від жодної з 614 шкіл краю не вимагають, щоб не відволікати від праці в складних умовах. «З кожної ситуації є урок: ми нині говоримо, щоб у програму курсів підвищення кваліфікації вчителів включити навчання онлайн-освіті», — ​підсумовує представниця обласної влади.

Вчителька луцької школи, побажала залишитися  неназваною: «Працюю з дому, з комп’ютера й телефону. За час карантину опанувала роботу з онлайн-ресурсами Мій клас, Google Classroom, Zoom».

Але, зі слів вчительки, чимало її колег старшого віку не мають IT-навичок і навчати дистанційно не вміють. Крім того, педагоги повинні ще й вчитися організовувати й мотивувати дітей в онлайні! За її спостереженнями, «плюси» карантину у тому, що діти вчаться самостійності, зросла обізнаність про уроки батьків, а також зміцніли їх контакти з педагогами. Негативи дистанційного навчання — ​збільшення часу з гаджетами, менше руху і, звісно, оцінювання. Вчителька пояснює, що тести та самостійні роботи не показують реальні знання. А ще ж на онлайн-уроки не завжди вдається зібрати усіх учнів одночасно.

На запитання «Про що мала би подбати зараз влада?» фахівчиня відповіла так: «1. Якісний, швидкий інтернет у кожну родину. 2. Удосконалити процес уроків на ТБ, бо у деяких регіонах доступні не всі канали. 3. Міносвіти має проаналізувати світовий досвід дистанційного навчання і дати відповіді на найболючіші питання: чи оцінювати, чи проводити контроль знань, який відсоток матеріалу діти психологічно здатні опрацювати самостійно?».

Учениця 4-го класу ЗОШ І–ІІІ ст. Ніна ДІДУХ (село Мерва, Горохівський район): «Хочеться в школу, на урок і на перерву нормальну. Бо зараз після уроку вчителька пише в телефоні: «Відпочинок. Побігати. Випити чаю». То вже йду пити чай».