«Краще утриматися від городів, ніж заразитись». Відомі волиняни про коронавірус - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.27 € 33.41
«Краще утриматися від городів, ніж заразитись». Відомі волиняни про коронавірус

Картопля для українця значить багато, але життя ж — дорожче.

Фото ogorodnik.net.

«Краще утриматися від городів, ніж заразитись». Відомі волиняни про коронавірус

Як ви добиратиметесь на дачу, щоб посадити картоплю та інші овочі, коли триває карантин і не працює громадський транспорт?

 

  Валентин МАРТИНЮК, завідувач хірургічного відділення № 2 Волинської обласної дитячої лікарні, заслужений лікар України (м. Луцьк):

— У мене є город у селі Борисковичі на Горохівщині, звідки я родом. Раніше добирався до батьківської хати дизелем або автобусом, а минулої суботи підвіз родич. Тому картоплю і дещо з городини ми вже посадили.

Як лікар, я розумію важливість карантинних обмежень і вважаю, що більшість із них необхідні й виправдані. Сьогодні справді не час розважатися в ресторанах чи відвідувати масові заходи, не можна дозволяти дітям гуртами гуляти. Але потрібно максимально сприяти сільгоспвиробникам, фермерам, господарям, дачникам у весняно-польових роботах. Адже після карантину можлива економічна криза, прогнозують проблеми із продовольством. Для багатьох малозабезпечених людей вирощене на городі є суттєвою підтримкою. Тому вважаю, що влада повинна подбати, аби до дачних масивів, до сіл була змога дістатися. Звичайно, не у переповнених автобусах, а з дотриманням усіх санітарних вимог. Фізичні навантаження на свіжому повітрі корисні всім: й молодим, і літнім.

 

 

  Григорій ПУСТОВІТ, секретар Луцької міської ради, в. о. міського голови (м. Луцьк)

— Насамперед мені здається, що багато хто з наших громадян так і не зрозумів, що ми живемо зараз в умовах пандемії. І ті заходи, які вживаються Кабінетом Міністрів, місцевою владою, — ​це не змагання посадових осіб: а що би нам ще обмежити чи заборонити. Це необхідні дії для унеможливлення інфікування людей коронавірусом. Заборона накладена урядом на приміські перевезення, а дачі, як правило, розташовані за містом, — ​це один із кроків, спрямованих на боротьбу з небезпечною хворобою. Про який виїзд на дачу може йти мова, коли людям старшим за 60 років, а це зазвичай вік дачників, не рекомендовано взагалі виходити з дому! Краще утриматися цьогоріч від городів, ніж наразитись на коронавірус.

 

 

  Алла ОПЕЙДА, співачка, заслужена артистка України (м. Луцьк):

— Я мешкаю у приватному будинку. Тож тішуся з того, що маю поруч шматок городу, гарний квітник. Нікуди не треба їхати. Колись мала дачу, але вона досить далеко, то віддали її, бо пальне дорожче коштувало, ніж врожай. Я дуже співчуваю людям у багатоповерхівках, які через усю цю ситуацію навіть не можуть нікуди вийти, окрім балкона. Дуже хочеться, щоб швидше це лихо минуло і все стало на свої місця. Будемо сподіватися і берегтися!

 

 

  Ірина ФАРІОН, мовознавець, народний депутат України VIІ скликання (м. Львів):

— У мене немає дачі. Але ситуація з транспортом для мене надзвичайно критична, бо далеко живе донька з дуже маленькими дітьми. Мені вдається лише половину шляху із десяти кілометрів проїхати трамваєм, а решту йду пішки.

У нас нині при владі колоніальна адміністрація, народ привів до керма окупантів — ​і отримав те, на що заслужив.

Справжній карантин був би тоді, коли б понад 70 тисяч заробітчан, які рвалися в Україну, було ізольовано, але вони в’їжджали безконтрольно, тому ми приречені нині на біду. Все, що робиться після того, викликає у суспільстві несприйняття.

 

 

Богдан НІЧАЙ, ветеран шахтарської праці (селище Благодатне міста Нововолинська):

— У мене садова ділянка розташована недалеко від дому, до неї хвилин двадцять ходьби. Тому жодних незручностей із садінням нема. Але я категоричний противник тих жорстких обмежень і заборон, які нині діють, бо це принижує людську гідність. Коли є загроза поширення вірусу в автобусах, то поставте на маршрут більше транспортних одиниць, щоб не було скупчення пасажирів. Бо скільки б ми не обмежували людей, результат буде лише тоді, коли вони зрозуміють, що треба дотримуватися певних правил.

Коронавірус на дачі не страшний. Якби там було де ночувати, то я б там і залишався.

Спілкуючись зі своїми товаришами, колишніми колегами, знаю, що майже всі добираються на дачі власним транспортом. Вони можуть собі це дозволити, адже отримують більшу пенсію, регресні виплати. А як бути тим, кого ця земельна ділянка в прямому смислі рятує? Прикро, що влада приймає непродумані рішення, тим самим створюючи нові проблеми. А хто їх буде вирішувати?

 

 

  Оксана КУШНІР, заступник директора загальноосвітньої школи № 3 І–ІІІ ступенів (м. Ківерці):

— Карантин якраз збігся у часі з початком весняно-польових робіт. Але поки що нічого не робила на своїй дачі у селі Жабка. У нас там земельна ділянка 12 соток. Раніше я їздила маршруткою № 107 «Ківерці — ​Луцьк», а тепер громадський транспорт не ходить, то доведеться добиратися пішки, це приблизно 4 кілометри. Обов’язково одягну всі засоби захисту й піду, якщо не буде категоричної заборони працювати на городах. Планую посадити картоплю й городину.

 

 

 Галина КАЖАН, заслужена артистка України (м. Луцьк):

— Ніяк не буду їздити, а пішки не дійду. Думаю, що впровадити такі жорсткі карантинні заходи змусили обставини. Адже краще сидіти живому вдома, ніж лежати деінде. Відміна руху громадського транспорту для мене зовсім не критична, адже останнім часом щодо нього було дуже багато негативу: тролейбуси і маршрутки графіку не дотримувалися, чекати їх потрібно було довго. Нині я нікуди не виходжу і нікуди не хочу йти.

 

 

 Любов ФРАНЧУК, пенсіонерка (м. Луцьк):

— Мені й раніше доводилося добиратися з пересадкою — ​спершу до ЦУМу якимось тролейбусом, а звідти вже 12-м номером — ​у кінець вулиці Володимирської, де моя дача (можна, звичайно, доїжджати і маршруткою від Київського майдану, де живу, але ж я пенсіонерка, то економлю кожну гривню). А цієї весни взагалі не знаю, як воно буде. Розумію, що навіть у зв’язку з початком весняно-польових робіт маршрут цей не відкриється, поки триватиме карантин. Тож надія на те, що у травні все якось наладиться.

Залишається по-доброму заздрити тим, хто має свій транспорт чи може розраховувати, що хтось із знайомих виручить і підвезе. У такій, кращій ситуації — ​сусідка і по будинку, в якому живу, і по дачі. Чую, як вона тішиться, що вже й дерева побілила, і якийсь порядок після зими навела, — ​і це, як сіль на рану, бо така робота мене ще тільки чекає. Овдовівши, вже й рада була б попрощатися із дачею. Але як подивлюся на садочок, як подумаю, що це ж покійний чоловік і садив, і прищеплював фруктові дерева, то жаль бере. Бо ж то пам’ять про рідну людину, яку хочеться зберегти.

 

 

  Василь ЗАЛЕВСЬКИЙ, колишній заступник головного редактора газети «Волинь» («Радянська Волинь») (м. Луцьк):

— Тепер не їжджу на дачу. Я там дещо зробив, ще коли тролейбуси ходили. Та справа в тому, що картоплю треба садити. Моя ділянка на Володимирській. Я зайшов би й пішки, бо ж треба багато ходити. Але після тої ходьби вже ніякої роботи не буде. А потім ще ж вертатися. Хоча в молодості я завжди добирався тільки пішки. У четвер дочка обіцяла завезти автомобілем. Коронавірус на дачі не страшний. Якби там було де ночувати, то я б там і залишався.

 

 

 Ірина МАЛИНОВСЬКА, фітнес-тренер (м. Ковель):

— Мені добиратися на дачу не проблематично. Постійно ходжу пішки і цього року — ​теж. Я мешкаю на околиці міста, а дача розташована одразу за нафтобазою. Беру наплічник, пляшку для води (бо там криниця зі смачною водою) — ​і вперед. Сорок хвилин — ​і я на місці. Стежина туди малолюдна, можна йти. А рухатися не боюся. Напередодні подолали з чоловіком 20 км, йшли чотири години.

Загалом у мене на дачі уже все скопано, посіяна редиска, цибулька посаджена, часник зимовий. Ходимо туди не тільки задля роботи. Хочеться просто побути там, особливо в неділю. Тепер при карантині дача — ​це гарний вихід.

 

 

  Лариса РОЗПУТНЯК, колишня вчителька, пенсіонерка (м. Луцьк):

— Маю дачу на масиві «Веснянка», їздимо з чоловіком власною автівкою. А от сусіди наші дуже потерпають: не можуть добратися, тому городи у багатьох пустують. (Як вдається плани поєднати, то підвозимо). Для людей це дуже велика проблема, бо багато дачників — ​пенсіонери, і вони дійсно живуть із тих городів. До речі, ті, хто має автомобілі і належні будинки з опаленням, цієї весни повтікали сюди разом з онуками. Одній сусідці навіть однорічну дитину привезли: у місті з малими не можна гуляти, та й батьки мусять працювати. Так що одні двори тут дуже тихі, а інші — ​незвично галасливі. n

Бліц провели Алла ЛІСОВА, Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Катерина ЗУБЧУК,  Оксана КОВАЛЕНКО,  Мирослава КОЗЮПА, Олег КРИШТОФ, Сергій НАУМУК, Кость ГАРБАРЧУК.

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.