Ольга Волошинська самотужки виховала захисника України - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.95 € 30.40
Ольга Волошинська самотужки виховала захисника України

Ольга Яківна, не зважаючи на тяжкі життєві випробування, не втратила віри у людей.

Фото Леоніда ОЛІЙНИКА.

Ольга Волошинська самотужки виховала захисника України

Вона народилася в Казахстані, перші свої листи розносила у відомих віднедавна Нових Санжарах на Полтавщині, натерпілася через невдалий шлюб, а нині з війни чекає сина

Батько Ольги Волошинської Яків із села Довгів Горохівського району працював у колгоспі трактористом. Одного разу бригадир доручив йому знести хреста, а той відмовився. Цей вчинок і визначив великою мірою і долю нашої героїні, якої тоді ще не було на світі. Неблагонадійному працівнику в господарстві відмовили виділити ділянку для будівництва житла, і той з дружиною поїхав шукати щастя на цілині в Казахстані, де й народилася донька Оля. У малечі було слабке здоров’я, і клімат азійської країни їй не підходив, тому волинянам довелося повертатися в Україну. Оселилися на Полтавщині в Нових Санжарах. Там дівчинка вчилася й здобула перший трудовий досвід — допомагала листоноші розносити пошту. Згодом родина переїхала додому на Волинь. Тут Оля працювала друкаркою в райкомі партії, потрапила під скорочення.

А в 1998–му влаштувалася листоношею у рідному селі й досі двічі на тиждень долає близько 19 кілометрів, щоб доставити селянам газети, листи, пенсію.

— Є декілька осель, що стоять у полі, куди взагалі ніхто не ходить. Тепер, коли зими теплі, можна на велосипеді доїхати, а колись ідеш, а снігу по пояс, — розповідає поштарка.

Ольга Яківна поважає своїх клієнтів і сподівається, що це взаємно. Каже: часто доводиться відвідувати стареньких самотніх людей, які, крім пошти, хочуть просто поговорити, тому навіть коли поспішає, залишається на хвилинку–другу.

— Є декілька осель, що стоять у полі, куди взагалі ніхто не ходить. Тепер, коли зими теплі, можна на велосипеді доїхати, а колись ідеш, а снігу по пояс, — розповідає поштарка. 

— Я завжди намагаюся тримати себе у рівновазі: на пошті, вдома, скрізь. Робота виснажує насамперед фізично, а не психологічно, дуже багато потрібно ходити, — ділиться пані Ольга.

Життя у неї складалося непросто, і, напевно, ця рівновага, про яку вона згадувала, — прояв інстинкту самозбереження.

— Мій колишній чоловік двічі засуджений. Перший раз, коли сидів у тюрмі, я чекала його 6 років 3 місяці з маленькими дітьми. А потім він вчинив убивство. Про це написали в газеті. Я просила не друкувати судовий нарис, але домовитися не вдалося. А, знаєте, є різні люди, заходиш на обійстя, а тобі зразу кажуть: «Твій — убивця».

Ольга Яківна дуже важко переживала свою біду, навіть написала заяву на звільнення, але її тодішній керівник Петро Рузак не відпустив, сказав: самій удома наодинці з проблемами буде ще гірше. За це йому досі вдячна.

Із душогубом розлучилася, виховала доньку та сина, вже є четверо внуків. Багато літ жила сама. Коли діти одружилися, знайшла собі пару.

— Мій нинішній чоловік мені допомагає, часто разом розносимо газети.

А син Юрій уже декілька років на війні. Дуже переживаю за нього. Відмовляла, коли підписував черговий контракт, але він каже, що не залишить «своїх хлопців».

Леонід ОЛІЙНИК.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.