Усі квіти на пошті в Затурцях – від листоноші Андрія - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.60 € 32.47
Усі квіти на пошті в Затурцях –  від листоноші Андрія

Єдиний чоловік серед працівників відділення любить троянди.

Фото Оксани Коваленко.

Усі квіти на пошті в Затурцях – від листоноші Андрія

Байдуже, що відділення зв'язку у цьому селі Локачинського району відкривається о дев'ятій, – люди займають чергу за пів години. «Ми тут популярні», – жартують працівники, показуючи на відвідувачів

Людмила Беренюк і Наталія Хитра: «Стараємося, щоб люди були задоволені!».
Людмила Беренюк і Наталія Хитра: «Стараємося, щоб люди були задоволені!».

 Їх тут четверо: керівник Людмила Беренюк та листоноші Євгенія Бацанська, Наталія Хитра й Андрій Олекса. Вранці є час перекинутися словом, та й мусять приділити увагу гостям із «Газети Волинь», тож поки закипає вода на каву, розпитую, у кого яка «дорога» до пошти.

Євгенія Бацанська розвозить газети й різний крам 7–й рік поспіль. Вона довго працювала в Луцьку на меланжевій фабриці, була в активістках і навіть має газетну публікацію з фотографією про шефство її бригади над сім'єю воїна–афганця. А далі настали непевні 1990–ті: невиплата зарплати, скорочення. Тож Бацанські вирішили змінити місто на село, подалися в Затурці. Пані Євгенія згадує роки роботи біля господарства, на току, на ринку без нарікань, як належне. «Усе на світі треба пережити»… Відтоді, як влаштувалася на пошту, з’явилося завжди бажане відчуття стабільності. На роботі вона відповідає за частину Затурців і Юнівку. Їде в останню велосипедом пів години трасою, по якій летять фури. Було таке, що довелося вибиратися з кювету. «Якби скутера, — зітхає Євгенія, — було би легше й дешевше. На ровері місяць–два проїздиш — і вже мусиш шини міняти. І то не тільки я. Візьми–но за раз 150 гривень виклади!». А загалом робота їй подобається, бо «поміж людей». Приємно бачити привітну усмішку і чути: «Пошта їде». Каже, що навіть у вихідні може доставити своїм самотнім клієнтам продукти, бо «хто ж поможе». Взагалі возить багато товарів, адже вибір у сільському магазині невеликий. А ще ж старенькі просять поштарок оплатити за комунпослуги, бо не мають змоги добратися до відділення, й іноді затримують Женюсю, щоб поговорити…

Євгенія Бацанська 7 червня святкує  день народження. Вітаємо!
Євгенія Бацанська 7 червня святкує день народження. Вітаємо!

 «Мусимо й усі біди людини вислухати, поспівчувати. Як психологи», — підхоплює тему Наталія Хитра. Переповідає, як недавно втішала жінку, якій добавили до пенсії тільки 100 гривень. Пані Наталя метка у слові й у рухах. Її колеги кажуть, що вона встигає всюди: має найбільшу дільницю, але поки всі ще складають пресу й листи «на село», зачитує їм із газет новини та ще й коментує.

…Наталія сіла на «поштовий велосипед» два роки тому. Спершу працювала на Луцьккондитері, але покинула після перебоїв із зарплатнею. Жінка розповідає, що до неї листоноші у відділенні змінювалися дуже часто, бо, що там таїти, робота потребує і фізичних, і моральних зусиль. Гірчить на душі, коли хтось із клієнтів не цінує, несправедливо дорікає. Наталя Хитра каже: «У такі моменти рятують любимі внуки — заряджають добром». Та загалом неприємного менше, тож їй подобається їхати до людей, втішно, коли виглядають та питають, де вона поділася. «О, проїхала, а ми й не помітили коли», — Наталя так часто чує цю фразу, у якій прихована оцінка вправності, що мимохіть уже її чекає. І ця листоноша нарікає на свій слабенький як на «вимогливі» сільські дороги велосипед, що тягне гроші з їхніх зарплат, та киває на третього колегу: «Он в Андрія до решти поламався, то він на своєму їздить».

— Якби скутера, — зітхає Євгенія, — було би легше й дешевше.

Андрій Олекса тут старожил: працює понад 17 літ і консультує іноді саму начальницю. Правда, розповідати про свої будні не хоче — йому, видно, легше посадити квітку. І це не жарт! «Оце все, що ви бачите на пошті, — його рук справа», — гордо поводить рукою Наталя. У відділенні справді вазони на підвіконні, на підлозі — як удома. «Буває, поїде розвозити пошту, а назад уже з пагінцем вертається! Доглядає сам, пересаджує! Він і на жіночі свята квіти нам дарує: троянди або саджанці», — хвалиться Людмила Беренюк. Задоволено додає, що їхній єдиний мужчина на пошті допомагає багато: розкладає товар, сортує газети. Андрій на те тільки усміхається. Питаю про слово «листоноша» — люди ще пишуть один одному листи? «В основному із суду, а ще різні шахрайські організації надсилають повідомлення про можливість виграти велику суму грошей», — відказує чоловік. Ця тема гірка для нього й для його колег, бо селяни вірять у таке диво й починають листуватися з невідомими аферистами.

Людмила Беренюк слухає старших, але таки підлеглих із приязню: у цьому відділенні вони діють справді дружно і разом. Сама вона на пошті у Затурцях працює 2 роки, до того розносила газети з Маньківського відділення. Начальниця тут наймолодша, але її шанують, бо вона з тих керівників, які ставляться до всіх по–людськи. Розповідає, що робота відповідальна, різна і її багато: «Тільки комунальних платежів маємо 1200! А ще ж у нас стоїть термінал, то й готівку людям знімаю, посилки й пенсії видаю. Щастя, що є комп’ютер, то не треба писати. Але перевіряти зроблене мушу». У неї чимало таких «мушу», які вимагають ретельності й уваги. Та ще й удома маму чекають двійко дітей і домашні обов’язки, нескінченні у селі. Окидає внутрішнім поглядом своє життя і ділиться: «У мене дуже хороша свекруха! Пощастило!». Віддаватися роботі легше, коли маєш сильний тил.

Що потребує тут змін? Людмила Беренюк починає з найдосаднішого: їй прикро, що нікому навести лад у громадському туалеті за відділенням, у якому навіть немає дверей, а на пошту ж сходиться люд з усього села! Інше гостре питання — якісний і надійний транспорт для листонош. Видані Укрпоштою велосипеди швидко стають непридатними (залишається тільки рама). А ще затурцівським поштарям хотілося б гарних стосунків з усіма їхніми відвідувачами. «Ми працюємо з людьми. Знаємо, що клієнт завжди правий, але буває таке, що хтось розсердиться, як зникне інтернет при розрахунку, — і вже крик. Ми ж у цьому не винні… А буває, що несподівано прийде людина з букетом і добрим словом! Дуже приємно, коли розуміють наші можливості й оцінюють старання», — підсумовує жінка.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.