Від нас пішов один із тих, хто тримав українське небо - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.12 € 31.03
Від нас пішов один із тих, хто тримав українське небо

Фото zahid.net.

Від нас пішов один із тих, хто тримав українське небо

1 червня на 82–му році життя не стало видатного українського композитора Мирослава Скорика (на фото)

У вівторок ранкове засідання Верховної Ради розпочалось із хвилини мовчання, під час якої звучав один зі світових шедеврів Мирослава Михайловича — ​його знаменита «Мелодія».

Із Маестро Україна прощатиметься три дні. Учора шану йому віддавали в Києві у патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ. А сьогодні, 4 червня, домовину з тілом доставлять до Львова, де з 11.00 до 22.00 буде проходити прощання з покійним в архикатедральному соборі Святого Юра Української Греко–католицької церкви. Поховають Героя України Мирослава Скорика на Личаківському кладовищі.

Поховають Героя України Мирослава Скорика на Личаківському кладовищі.

Композитор народився 13 липня 1938 року у Львові, його батьки отримали освіту у Віденському університеті, а бабця була рідною сестрою оперної співачки Соломії Крушельницької. З 1963 року Мирослав Скорик почав працювати викладачем Львівської консерваторії на кафедрі теорії музики і композиції. У цей час особливу частину його творчості займають естрадні пісні «Не топчіть конвалій», «Намалюй мені ніч» та ін. У 1964–му Скорик написав музику до культового фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», а до стрічки «Високий перевал» режисера Володимира Денисенка — ​свою знамениту «Мелодію».

Серед його доробку — ​одноактний твір за віршем Івана Франка «Каменярі», «Карпатський концерт» (1973), концерт для віолончелі та симфонічного оркестру (1983), балет «Повернення Баттерфляй», цикл прелюдій та фуг для фортепіано, «Диптих» для камерного оркестру, ще два фортепіанних і чотири скрипкових концерти та багато інших. У репертуарі Львівської опери — ​його опера «Мойсей».

Василь РОГУЦЬКИЙ

Коментар

Віталій ПОРТНИКОВ, журналіст:

«Кожного дня, якщо я слухаю будь–яку європейську чи американську класичну радіохвилю, я знаю, що почую знайомі звуки музики не тільки Бетховена, Баха чи Генделя, але й обов’язково Чайковського, Римського–Корсакова або Рахманінова, Дворжака чи Пендерецького. Я точно знаю, кого я не почую — ​Лятошинського, Леонтовича (за винятком «Щедрика» на Різдво), Ревуцького, Скорика, Сільвестрова тощо. Українська композиторська школа не стала надбанням світової цивілізації не тому, що у нас другорядні композитори. Українську оперу ви не почуєте у світі не тому, що Лисенко, Гулак–Артемовський чи Скорик не такі цікаві, як Дворжак чи Монюшко. А тому, що нас самих це не цікавить. І не цікавить нас зацікавленість світу. А потім ми будемо говорити про якісь інформаційні війни. Друзі мої, поки асоціацією цивілізованого світу з Росією буде Шостакович, а з Україною — ​біла пляма, ми нічого ні в кого не виграємо. І насамперед — ​програємо себе самих. Бо ми залишаємося мешканцями країни з непересічною європейською культурою, більшість населення якої і знати про цю культуру не хоче, і державні інституції якої окуповані невігласами й заробітчанами.

Але у слушний момент всі ми знаходимо гіркі слова. Не шукайте. Просто уявіть, як таким людям, як Мирослав Скорик, було гірко жити серед нас».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.