Живучи в темряві, дарував усім світло своєї душі - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.25 € 32.89
Живучи в темряві, дарував усім світло своєї душі

Фото з архіву обласної організації УТОС.

Живучи в темряві, дарував усім світло своєї душі

Відійшов у Вічність голова Волинської обласної організації Українського товариства сліпих, заслужений працівник соціальної сфери Юрій Симончук (на фото)

Він народився 3 березня 1943 року у селі Голишів Рівненської області. Втративши у дитинстві кисть правої руки, а згодом і зір, зумів здобути дві вищих освіти, знайти роботу до душі. Майже 30 років Юрій Прокопович очолював обласну організацію УТОС і водночас працював вчителем у вечірній школі. Його педагогічний стаж вражає — майже пів століття. Він був людиною-факелом, яка сама горіла і запалювала на добрі справи інших. Йшов по життю із девізом: нема тупика в житті, є тупик в голові, який ми створюємо самі. Тим, хто нарікав на негаразди, казав: «Я не бачу білого світу. Міг би не трудитися, бути на утриманні держави. Але я, як та жабка із глечика. Коли її подруга, потрапивши у посуд із молоком, змирилася із долею, склала лапки і потонула, вона борсалася, поки не збилося масло. І врятувалася!»

Він не любив підлості, лицемірства і брехні, був правдорубом. Завжди говорив те, що думав. Навіть коли знав, що це не сподобається комусь. «Якщо не знаєш, що казати, — кажи правду», — говорив не раз. Його душа боліла від того, що світ стає жорстоким, нівелюються християнські чесноти, що у людей на першому плані гроші. Обурювався, що окремі бізнесмени, коли йшов до них із проханням виділити якусь копійку для допомоги незрячим, зачиняли перед ним двері, наказували охоронцям не пропускати. І не любив, коли його хвалили. «То не я такий хороший, а мої люди, колектив», — неодноразово чула від нього. А хвалити його було за що. Адже забрав із вулиць, базарів незрячих, котрі просили там милостиню, влаштував їх в обласне підприємство УТОСу, першим в Україні створив у Луцьку реабілітаційний центр, де хлопці та дівчата із вадами зору з усіх куточків Волині проходили побутову, трудову реабілітацію, вчилися домоводству, комп’ютерній грамоті, музиці. Під його керівництвом обласна організація УТОС займала призові місця в Україні за роботу із соціального захисту людей з інвалідністю.

— Якщо не знаєш, що казати, — кажи правду, — говорив не раз.

Юрій Прокопович був борцем. Боровся із власними хворобами, фізичною неміччю, відстоював громадянські і соціальні права незрячих. «Якби я був президентом, то в першу чергу дав би роботу тим з них, які хочуть працювати. Це для них найкращий захист», — казав. За своїх людей стояв горою. Піклувався, щоб могли оздоровитися, мали безбар’єрний доступ до об’єктів соціально– культурного призначення.

За бойовий характер, непоступливість, принциповість Юрія Прокоповича товариші називали «генералом армії незрячих». Жити йому допомагала пісня. Співати любив із дитинства, мав чудовий бас. Його голос звучав у капелі «Лісова пісня», що діє при УТОСі, хорі церкви Усіх святих Землі Волинської. Юрій Симончук залишив добрий слід у долі багатьох людей, чимало гарних справ. І смерть не може знівелювати їх. Тож хай Всевишній подарує йому вічний спокій і Царство Небесне.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.