«Якщо на роботу несуть квіти — ​значить заслужила» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.27 € 32.88
«Якщо на роботу несуть квіти — ​значить заслужила»

Ірина Легкобит сміливо могла би брати участь у конкурсі краси «Міс Пошта», якби такий проводився.

Фото Алли ЛІСОВОЇ.

«Якщо на роботу несуть квіти — ​значить заслужила»

Такі гарні слова почула на адресу начальника поштового відділення зв’язку села Риковичі Іваничівського району Ірини Легкобит від її клієнтів

Треба добре крутитися, щоби скрізь встигнути

За більш як дві години спілкування із цим керівником у правдивості сказаного не сумнівалася. Разом із заступником редактора «Газети Волинь» Миколою Римарем потрапили в Риковичі якраз перед доставкою пошти. Пані Ірина була заклопотана — ​готувала для цього все необхідне. Раз у раз відволікалася, коли один за одним (у першій половині дня таких було майже двадцять) заходили односельчани: одні — заплатити за комунальні послуги, другі — ​щось придбати (товари першої необхідності тут є), ще хтось — ​забрати посилку.

Ніби відчувши, що про неї йшлося, поріг переступила Антоніна Дем’янівна Кихтюк із платіжкою в руках. А тут Микола Анатолійович відразу підніс жінці приємний сюрприз: за результатами цьогорічної передплати вона виграла плед.

— Оце так несподіванка! Ніколи в житті нічого не випадало в лотерею! — ​розгублено, але не без задоволення мовила. Вихователька дитсадка з 35–річним стажем каже, що не уявляє, як можна обходитися без «Волині», яка вже давно стала для неї та її сім’ї улюбленою газетою. Сфотографувалися на згадку.

Тим часом Ірина Василівна запрошує до кави (напередодні в неї був день народження — ​як же відмовитися).

— Ніколи не думала, що на пошті працюватиму, — ​розповідає про роботу. — ​Хоч із дитинства любила «бухгалтерію»: завжди щось підраховувала, збирала якісь «документи», це для мене було цікаво й загадково. Тепер це стало реальністю.

Поспілкувавшись із риковичанами, зрозуміли, що пошта для них — ​друге місце після церкви, куди не лише треба, а й хочеться прийти.

Після навчання на бухгалтерському відділі Горохівського радгоспу–технікуму (зараз — ​Горохівський коледж Львівського національного аграрного університету. — ​Авт.) працювала і в школі, і на пивзаводі в Павлівці. Коли народила дочку, захотілося більше бути вдома. А до Павлівки треба щодня добиратися за вісім кілометрів. Спочатку влаштувалася листоношею. Згодом, коли начальник поштового відділення пішла в декретну відпустку, після пропозиції взяла на себе ще й частину адміністративної роботи.

Зараз разом із двома листоношами — ​Оксаною Козачук та Марією Панасюк, які працюють недавно, обслуговують майже шістсот «точок» сіл Риковичі й Топилище.

— Три рази на тиждень треба заглянути в кожну хату. Пенсії, комуналка, податок. Йдемо навіть до тих людей, котрі сплачують за газ та електроенергію через інтернет, щоб принести квитанцію. Показуємо товар, який маємо для реалізації. До речі, дещо в нас навіть дешевше, ніж у магазині. Доставляємо пресу, кореспонденцію. Пропонуємо газети, журнали, нагадуємо про передплату і про призи, які готує редакція своїм читачам. Словом, крутитися треба добре, аби все встигнути, аби був результат.

Коронавірус… допоміг у роботі

У час карантину, кажуть листоноші, паніки в них не було. Трохи менше, як зазвичай, та все ж мали відвідувачів. Тому самі мусили слідкувати за користуванням антисептиками, за тим, аби всі дотримувалися безпечної дистанції, щоб масковий режим не порушували. А ще Ірина Василівна, жартуючи, сказала, що коронавірус навіть трохи… допоміг у роботі. Значно збільшилася кількість посилок, які надходять у село. Мешканці стали більше всього замовляти в інтернет–магазинах.

Зізналася: важко було минулої зими, коли одна на все розривалася. Майже рік працювала на два села. Здавалося, що не встигне, не витримає. Справилася. Більше того, не чула від односельчан жодних нарікань. Про секрети цього каже так:

— Я і мої колеги для кожної складної ситуації використовуємо слова «вибачте», «будь ласка», «перепрошую», «будьте здорові» — ​і це спрацьовує, — ​усміхається начальник, яка сміливо могла би брати участь у конкурсі краси «Міс Пошта», якби такий проводився.

Тому важко повірити, що ця ділова красива жінка ще й тримає на своїх плечах виховання двох дітей та велике господарство. Чого лише варто доглядати двох корів! Але без цього, зазначає, не обійтися. Дочка Юлія — ​студентка Володимир–Волинського педколеджу, син Ілля — ​четвертокласник, хочуть гарно вдягнутися, кудись поїхати з друзями та однокласниками. Але Ірина ніколи не нарікала. Навпаки, дякувала Богу і за роботу, якою рятувалася, коли помер чоловік, і за людей, які допомогли в скрутну хвилину.

Поспілкувавшись із риковичанами, зрозуміли, що пошта для них — ​друге місце після церкви, куди не лише треба, а й хочеться прийти. Тому й не дивно, що і в день народження, і наступного дня начальниці дарували букети квітів.

Слухали Ірину, Оксану й Марію — ​і здавалося, що й проблем у них особливих немає. Насправді вони їх не озвучували через скромність. Бо кожному видно, що явно замале приміщення відділення поштового зв’язку для обслуговування клієнтів, і стан його, м’яко кажучи, мав би бути кращим, більш сучасним. У холодну пору року не рятує старе пічне опалення. Також потрібен комп’ютер. А люди просять установити банкомат. Конче потрібні велосипеди, щоб швидше добиратися до клієнтів...

Кажуть, дуже надіються на допомогу ​голови Павлівської громади Андрія Сапожніка, в структуру якої вони входять. Цей керівник виконує те, що обіцяє. А ми на новосілля обов’язково приїдемо.

Листоноші йдуть до людей з усмішкою і щирим бажанням бути корисними.
Листоноші йдуть до людей з усмішкою і щирим бажанням бути корисними.