Про що говорять двері - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.37 € 33.56
Про що говорять двері

Розмовляти на гострі теми варто, коли вгамувався «нервовий клекіт», — з повагою, тоді й продовження буде таким, як хочеться.

Фото ілюстративне.

Про що говорять двері

— От скільки можна тобі повторювати одне й те ж? — Я була занята! — Але застелити ліжко, займає пів хвилини! — Мама!!! — на знак надзвичайного обурення донька моєї подруги з усієї злості гримнула дверима своєї кімнати

Дитина у дванадцять років «поставила» таку крапку в розмові, що аж посипалася штукатурка. А її мама з останніх сил таки стримала себе від бажання дати прочухана уже через свіжу провину. Така ситуація дуже поширена, і тут дійсно є два види реакції батьків: або дотискати, демонструвати, хто в домі хазяїн (і давати перепалці нове дихання), або сприйняти це як право й потребу чада випустити пар. А як правильно?

Гримання дверима звучало й тепер іноді звучить і в моїй хаті. Я сприймаю його як звук виклику з боку дитини, мовляв, останнє слово за мною. Він справді провокує догнати й розставити акценти по–своєму. Коли хлопці були меншими і висловлювалися за допомогою гупання, я вбігала до них зі словами, що це не культурно й не шанобливо щодо мене, їхньої мами. Певна річ, спокійний розважливий тон втримати мені не вдавалося. Нервувала, бо відчувала, що втрачаю контроль над ситуацією. Тепер для мене, мами, яка практикувалася з двома підлітками, гримання по третьому колу уже не здається таким аж катастрофічним. (Навіть кумедно уявляти, що ті наші двері чекає через років десять ще одне випробування). Знаю, що це моє дитя, як охолоне, саме прийде поговорити.

Розмовляти на гострі теми варто, коли вгамувався «нервовий клекіт», — з повагою, тоді й продовження буде таким, як хочеться.

Однак є й моменти інакші: якщо син чи донька усім видом показує, що не відчуває ані найменшої вини. Тоді батьки мають відновити золоту середину, віднадивши від дурного. Американський психолог зі світовим ім’ям Кевін Леман у книзі «Новий підліток до п’ятниці» публікує і поради, й одразу вдячні листи батьків на підтвердження, що його досвід дієвий. «Життя у вашому домі не обов’язково має скидатися на поєдинок дверей, що грюкають, і крику у відповідь. — пише Леман. — А якби ви сказали доньці, підійшовши до дверей її кімнати: «Чи означає це, що тобі набридло чути мої прохання? Чи треба це розуміти, як очі б мої тебе не бачили? Хай там як, я готова тебе уважно вислухати. Чекаю у вітальні»». Психолог наголошує, що батьки обов’язково мають з’ясувати все недомовлене, перш ніж продовжувати спілкуватися так, ніби нічого не сталося. Звісно, розмовляти з дитиною радить, пам’ятаючи, що права дітей і дорослих рівні (старший не кращий за молодшого, просто кожен виконує свою роль). Він не виключає й покарання: не дозволити дитині вечірню прогулянку, аби вона зрозуміла, що гупати некорисно. Леман радить мотивувати своє рішення спокійно і на основі такої думки: «Наш дім і стосунки — найголовніші, все решта вторинне».

Ніхто так не знає дітей, як рідні батьки, тож нічий досвід не може бути для нас інструкцією, яку варто сліпо виконувати. Єдине правило таке: розмовляти на гострі теми варто, коли вгамувався «нервовий клекіт», — з повагою, тоді й продовження буде таким, як хочеться.

Маєте свої спостереження і правила виховання — діліться! Наші електронні адреси: okovalenko74@gmail.com або ж tsikava.gazeta@gmail.com. Також є поштова — м. Луцьк, просп. Волі, 13.